- •Педагогіка
- •7. Методи дослідження особистості учня та ласного колективу, їх використання в педагогічній роботі.
- •9. Методи навчання, їх класифікація. Роль словесних методів у викладанні дисциплін за фахом.
- •11. Державна тактика в галузі підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів на сучасному етапі: мета, завдання, основні напрями.
- •12. Організаційно-педагогічна робота класного керівника. Умови підвищення ефективності виховної роботи класного керівника.
- •16. Формування у школярів інтересу до навчання.
- •17. Учнівський колектив і його вплив на особистість. А. С. Макаренко, в. О. Сухомлинський про значення колективу у формуванні особистості. Сучасні підходи до оцінки виховної ролі колективу.
- •22. Освітня, виховна та розвивальна функції навчання. Особливості їх реалізації в процесі викладання гуманітарних дисциплін (за фахом).
- •23. Нестандартні уроки. Специфіка їх використання в процесі викладання гуманітарних дисциплін (за фахом).
- •24. Педагогіка як наука про освіту та виховання. Функції та категорії педагогіки. Система педагогічних наук.
- •25. Організація та проведення педагогічних досліджень. Типи педагогічних досліджень. Етапи та методи педагогічних досліджень.
- •28. Загальне уявлення про педагогіку як науку. Освіта як педагогічний процес. Категоріальний апарат педагогіки.
- •29. Розвиток особистості як педагогічна проблема. Умови та фактори розвитку особистості. Соціалізація в системі сучасного виховання.
- •30. Сутність і структура процесу навчання. Закономірності і принципи навчання. Класифікація закономірностей навчання.
- •34. Форми організації виховного процесу. Основні компоненти класної години. Методика організації та проведення класної години.
- •39. Поняття про метод і прийом навчання
- •IV група методів
- •IV група
- •40. Поняття засобів навчання та їх класифікація
- •44. Дидактичні вимоги до уроку. Підготовка вчителя до уроку. Аналіз уроку.
- •46. Класифікація нестандартних уроків.
- •47.Поняття про контроль навчання, його функції та види.
- •48. Критерії оцінювання знань учнів
- •49. Дидактичні тести, їх види. Форми тестових завдань. Етапи створення дидактичного тесту.
- •50. Сім’я як важливий інститут виховання особистості. Форми співробітництва школи і сім’ї у вихованні дітей.
- •Психологія
- •2 Напрямки формування педагогічних здібностей:
- •14. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •15. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі учитель – учень в межах 12 бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •16. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •17. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку.
- •18. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі.
- •19. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників.
- •20. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п. Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра.
- •28. Соціальна психологія : предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах.
- •32. Методика застосування народної педагогіки.
- •33. Робота вчителя-словесника.
- •38. Охарактеризуйте діяльність вчителя предметника сучасної зош, виділивши при цьому структурні компоненти його педагогічної майстерності
- •39. Предмет психології. Провідні галузі психологічної науки. Зв'язок психології з іншими науками.
- •40. Діяльність людини. Види діяльності. Структура діяльності.
- •41. Особистість. Теорії особистості. Структура я. Самооцінка. Рівень домагань.
- •1 Рис. 2. Співвідношення обсягів понять “людина”, “індивід”, “особистість” та “індивідуальність”
- •42. Увага, теорії уваги, Види уваги, Функції та властивості уваги.
- •43. Чуттєвий ступінь пізнання. Відчуття та йогов иди. Закономірність відчуттів.
- •44. Поняття про сприймання.
- •46. Характеристика процесів пам'яті
- •48. Уява, види уяви, функції, механізм утворення образів.
- •49. Мова та мовлення. Види мовлення. Функції мовлення.
- •1. Створення навчальної ситуації.
- •2. Власне контроль і оцінка використання способу дії.
- •3. Рефлексія.
18. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі.
Виховання лідера і його самовиховання полягає у виробленні вміння вести за собою людей, установлювати стосунки з ними і на цій основі організовувати управління. Справжнього лідера відрізняють не честолюбство, бажання й уміння виділитися із загального середовища, щоб показати свою вищість, а справжнє природне право сильної, вольової, професійно грамотної й водночас інтелектуальної особистості вести за собою людей. Лідер повинен бути головою своєї групи, провідником ідей, що сприяють розвитку групи і відповідають інтересам її членів.
Лідер може бути формальним, призначеним “зверху” керівником групи, чи неформальним, коли він не має адміністративної влади, але здатний силою свого особистого авторитету впливати на інших членів групи.
Лідерство – це відносини домінування та підпорядкування, впливу і дій відповідно до нього в системі внутрішньогрупових відносин.
До основних функцій лідера можна віднести:
Конструктивна функція полягає у вираженні інтересів групи в конкретних завданнях.
Організаційна функція – формальний лідер здійснює підбір кадрів і вироблення системи управління групою. Неформальний лідер формує навколо себе ядро, оточення, за допомогою якого організує виконання прийнятих ним рішень.
Координаційна функція – узгодження дій окремих членів групи та напрямків їхньої діяльності для виконання завдань, що мають значення для групи.
Інтегративна функція – згуртування однодумців, оточення лідера для виконання головних завдань малої групи.
Керівник – це людина, здатна зібрати всіх своїх підлеглих разом і вести за собою для виконання спільних завдань.
Поняття „лідерство” та „керівництво” мають принципово різні соціальні і психологічні значення.
По-перше, лідера обирають, його визнає група, яку він веде. У цьому значенні лідер завжди висувається „знизу”, стихійно і більш-менш демократично. Керівник же, навпаки, призначається „зверху”, тобто так чи інакше групі його нав’язують
По-друге, лідер здійснює регуляцію міжособистісних стосунків у групі, а керівник – офіційних відносин групи як певної соціальної організації.
По-третє, лідерство діє в умовах мікросередовища, яким і є мала група, а керівництво – елемент макросередовища, тому що воно пов’язане з усією системою суспільних відносин.
По-четверте, явище лідерства, порівняно з керівництвом, менш стабільне, висування лідера більшою мірою залежить від настрою групи, тоді як керівництво – явище більш стабільне, що мало залежить від групового настрою.
По-п’яте, керівництво підлеглими, на відміну від лідерства, передбачає наявність значно чіткішої системи різних санкцій, якими лідер не володіє.
По-шосте, процес прийняття рішення керівником значно складніший, залежить від безлічі різних обставин і міркувань, що не обов’язково укорінені в даній, конкретній групі, в той час як лідер приймає більш безпосередні рішення, що стосуються групової діяльності.
По-сьоме, сфера діяльності лідера – в основному мала група, де він є незаперечним авторитетом. Сфера діяльності керівника ширша, оскільки він сам „представляє”малу групу в більш широкій соціальній системі.