34. Форми організації виховного процесу. Основні компоненти класної години. Методика організації та проведення класної години.

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу; композиційна побудова виховного заходу. Вони завжди взаємопов'язані зі змістом.

Виховний захід – це організована дія колективу, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

Як відзначає І.П.Підласий: "Виховний захід — це сукупність різ­номанітних виховних впливів з відповідними матеріальними і духовни­ми умовами, що підпорядковані єдиній комплексній виховній меті, таких, що взаємодіють між собою і утворюють єдине ціле". Система виховних заходів утворює виховний процес, подібно до того, як процес навчання складається з окремих уроків. Виховний захід – передбачає певну фрагментарність, розрізненість педагогічних дій, несумісність з комплексним підходом.

Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності вихованців. Головною і найсуттєвішою рисою виховної справи є необхідність, корисність, реалізація. Виховний процес скла­дається з ланок неперервних виховних справ.

В педагогічній літературі немає єдиного підходу до класифікації форм виховної роботи. Найбільш поширеною є класифікація організа­ційних форм виховання в залежності від того, як організовані учні: масові форми (участь всього класу), гурткова (групова) форма та індивідуальна.Заслуговує на увагу підхід до визначення форм виховної діяль­ності, пов'язаної з напрямами виховної роботи класного керівника (вихователя). Наприклад, організації пізнавальної діяльності учнів найбільше відповідають такі форми: вікторина, аукціон знань, "Що? Де? Коли.При реалізації завдань морального виховання і самовиховання широко використовуються такі форми: круглий стіл, прес-конференції, диспути та ін.При організації естетичного виховання широко використову­ються: літературні та музичні вечори, "Час поезії", екскурсії в музеї.При організації фізичного виховання широко використовуються: ігри типу "Веселі старти", малі олімпійські ігри, туристичні походи та естафети.

Найпростішою організаційною і в той же час найбільш поширеною формою виховної діяльності, а відтак – виховного процесу в цілому є класна година. За визначенням В. П. Созонова, «класна година є формою прямого спілкування вихователя зі своїми вихованцями». 

Основні функції класної години:

– освітня (ознайомлення зі світом);

– орієнтована (оцінювання світу);

– спрямовуюча (взаємодія зі звітом).

Основні компоненти класної години

Цільовий. Цільові установки пов'язані перш за все з розвитком індивідуальності, суб’єктності і креативності дитини. Змістовний. Зміст класної години визначається соціальним замовленням суспільству, пріоритетними напрямками виховання в сучасних умовах, рівнем вихованості та розвитку учнів, їх інтересами, захопленнями.

Організаційно-діяльнісний. Передбачається активна участь і зацікавленість кожної дитини, актуалізація його життєвого досвіду, прояв і розвиток його індивідуальності.

Оцінно-аналітичний.

Методика організації та проведення класної години має відповідати конкретним умовам школи, класу (місце знаходження, матеріальна база, вікові та психологічні особливості учнів, рівень знань учнів, рівень їх вихованості), а також цілям і задачам які визначає класний керівник в своїй роботі.

№ 35. Розвиток принципів виховання в історії педагогіки.

Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.

Процес виховання ґрунтується на принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Маючи мету, він вчасно зможе побачити недоліки у вихованні, скоригувати виховний процес.

2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями.

Відома формула А. Макаренка «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї» виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках між учителем та учнями, між колективом педагогів і колективом учнів, між учнями.

4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.

5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант..

6. Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідовності, безперервності педагогічних впливів на учнів.

7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. 3a результати виховання підростаючого покоління відповідає не тільки школа, а все суспільство. Дитина виховується не тільки в сім'ї та школі.

8. Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики.

9. Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного.

10. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості. «Природа хоче, — писав французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), — щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. Якщо ми намагаємося порушити цей порядок, та виростимо скороспілі плоди, які не матимуть ні зрілості, ні смаку і не забаряться зіпсуватись: у нас вийдуть юні лікарі і старі діти».

11. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом.

12. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил.

13. Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності.

14. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Будучи органічно пов'язаними між собою, принципи виховання охоплюють усі аспекти цього процесу і спрямовують його на формування людини як цілісної особистості. Реалізація принципів виховання дає позитивні результати лише тоді, коли їх застосовують у гармонії взаємодії між собою.

№36. Поняття про колектив. Основні характеристики. Стадії розвитку, шляхи формування.

Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективізму як. риси особистості, слід мати на увазі, що нія благородні цілі ніколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засада

Колектив - - організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Дитячий колектив - об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, прощею, торта громадською роботою). Характерними рисами колективу ( суспільне значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колекті відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю склад відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальний— класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; самодіяльні організації —колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки): в) товариства - спортивне, книголюбів та іі г) об'єднання за інтересами; д) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Усі типи колективів пов'язані між собою загальною мстою навчально-виховної діяльності школи. Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюю¹ (сприяє формуванню моральї

цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності. Вони — найістотніші й найважливії елементи колективного виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття власної гідності, то виплив з уявлення про цінність свою колективу, гордість занього; активність (готовність до впорядкованої ділової ігрової дії); стриманість рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колектиз (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм), Життя та діяльність учнівською колективу будуються на такі принципах: єдність і цілісність. Первинні колективи і об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а маю спрямовувати їх на досягнені

загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яку зупинку -формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язани вияву з їх боку активності, переживання радості від спішного їх виконання.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливіс передавати від покоління до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділяти збереженню та примноженн шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим. Шляхи згуртуваю колективу

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка- у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії (після організаційної о оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічні вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив і учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільної о режиму і правила для учнів, вимогливі ; себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лиг від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівсько самоврядування.

Нa другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. І стадія починається з створення органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товарипгії друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду робот, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро актив Невиконання учнем вимог шкільною режиму відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів вилив Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розширюється актив. Іно на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомаг вчителеві справлятися з нею.

Па третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртуванням вихованців у спільній діяльності. Педагог праць з активом, допомагає йому здвоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільш учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових складніших вимог, які усуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права га обов'язки активу, ускладнюються вид діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівською колективу педагогії цілеспрямовано працюють над його згуртуванням.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обгрунтований і використовуваний А.Макаренком принцип паралельної ді вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і йо: самоврядування. Цю методику можна використовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкованої організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячою колективу цікавим, сприяє налагодження стосунків між первинними колективами, загальношкільними і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи загально шкільні. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій його членів. Якщо учні, наприкла самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною ділянкою робот переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стад його розвитку. Формою її вияву с загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення нот. поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

№ 37. Учнівський колектив і особливості взаємодії з ним. Клас – як соціально-психологічна група. Динаміка класного колективу.

Слово колектив походить від латинського colligo, що в перекладі означає "об'єдную", а латинське collectivus – збирати, об'єднувати. Таким чином, поняття колективу передбачає об'єднання людей, існування між ними певних взаємозв'язків і відносин.

Отже, колектив є однією з форм взаємовідносин між людьми, а колективізм – однією з загальнолюдських моральних цінностей.

У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх:

1. Загальна соціально значима мета. Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави

2. Спільна суспільно корисна діяльність, яка складає основний зміст його життя. Основним видом діяльності школярів є учіння, пов'язане з працею, іншими видами суспільно корисної діяльності. В організованому колективі діє тенденція постійного збагачення його життєдіяльності і розширюється діапазон суспільно корисних справ, поглиблюється зміст окремих видів діяльності. Саме у цьому найповніше реалізується зміст навчально-виховного процесу.

3. Організована структура. Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи — класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість

4. Учнівський колектив має органи управління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного

5. Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок, але не суперечить домінантній системі ідей, ідеології колективу, яка виховує у своїх членів відданість обраним ідеалам.

У практиці педагогічного управління колективом важливо дотримуватися таких важливих правил:

1. Розумно поєднувати педагогічне керівництво з природним намаганням учнів до самостійності, незалежності. Домагатися, щоб цілі, завдання, які необхідно вирішувати, ставили і вирішували самі вихованці шляхом співробітництва з педагогом.

2. Педагогічне управління не може бути незмінним. Здійснюючи його як одноосібний організатор колективу на першій стадії його розвитку, педагог у міру розвитку колективу постійно змінює тактику, розширюючи демократію, самоуправління.

3. Перебудова управління зводиться не тільки до перегляду цілей і змісту колективістичного виховання, а до зміни об'єкту педагогічного управління. Ним є особистість, яка має право на власну думку, незалежне судження, інтелектуальну свободу, моральну позицію.

4. Показником правильного управління є наявність у колективі загальної думки з найважливіших питань життя класу. Вона підсилює і прискорює формування необхідних якостей особистості.

5. Міжособові взаємини в колективі, як показують дослідження, мають багаторівневу структуру. Перший рівень утворює сукупність міжособових відносин безпосередньої залежності (персональних відносин). Вони проявляються в емоційній привабливості чи антипатичній спільності, трудності чи легкості контактів, збігові чи незбігові смаків, більшій чи меншій навіюваності. Другий рівень утворює сукупність міжособових відносин, які опосередковані змістом колективної діяльності і цінностями колективу (партнерські відносини). На третьому рівні взаємини між членами колективу виявляються як взаємини між учасниками спільної діяльності — товаришами по навчанню, спорту, праці, відпочинку. Третій рівень утворює систему зв'язків, які виражають ставлення до предмета колективної діяльності (мотиваційні відношення): мотиви, цілі колективної діяльності, ставлення до об'єкта діяльності.

Вихователь зобов'язаний організувати таку взаємодію, в якій персональні, партнерські і мотиваційні відносини між членами колективу поєднуються. Це вимагає спеціальної роботи, спрямованої на виховання терпеливого ставлення до недоліків інших, стриманості, толерантності, уміння пробачати нанесені образи, нерозумні вчинки.

6. Розподіл індивідуальних доручень вихованців слід здійснювати не з позицій потреб колективу, а з позиції можливостей та інтересів самих школярів. У цьому випадку позиція кожного в системі колективних відносин буде сприятливою для його виховання.

7. Становище учня в колективі залежить також і від колективу. Той самий учень в одному колективі може опинитися у сприятливому, а в іншому — несприятливому становищі. Тому необхідно створювати тимчасові колективи, переводити учнів у той колектив, в якому вони одержать вищий статус.

8. Важливою умовою ефективності колективного виховання є організація і координація всіх виховних впливів: колективу вчителів, які працюють у цьому класі, інших колективів, з якими здійснюється співробітництво, сім'ї.

№ 38. Принципи навчання як категорія дидактики.

Teopiя нaвчaння, ocвiти i caмoocвiти poзглядaєтьcя як caмocтiйний  poздiл пeдaгoгiки i як caмocтiйнa нayкa - дидaктикa. Tepмiн "дидaктикa"  пoxoдить вiд гpeцькoгo "didaktikos", який oзнaчaє "пoвчaння", a "didaskal"  - вчитeль.

Дидaктикa - цe нayкa пpo пiзнaння нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe в  процесі нaвчaння, пpo ocвiтy i caмoocвiтy дiтeй i дopocлиx з мeтoю  вceбiчнoгo poзвиткy ocoбиcтocтi тa пiдгoтoвки дo пpaктичнoї дiяльнocтi i  життя в пeвнiй йoгo cфepi, a тaкoж дocягнeння нaвчaльнo-виxoвниx  результатів.

Ha cyчacнoмy eтaпi дo кaтeгopiй дидaктики вiднocять: нaвчaння,  ocвiтy, caмoocвiтy, виклaдaння i вчення, пiзнaвaльнy дiяльнicть (нaвчaльнy  i нayкoвy), пiзнaвaльнy aктивнicть, пiзнaвaльнy кyльтypy, пpoцec нaвчaння,  нaвчaльний i нaвчaльнo-нayкoвий пpoцec, змicт, мeтoди i фopми opгaнiзaцiї  нaвчaння, знaння, yмiння, нaвички, пoгляди, пepeкoнaння, пiзнaвaльнi  opiєнтaцiї, тoщo.

Пpeдмeтoм дидaктики cпiвтвopчocтi виcтyпaє цiлicний пpoцec  пiзнaння людинoю нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe, нaвчaння i виxoвaння,  ocвiтa i caмoocвiтa в yмoвax пeдaгoгiчнoї взaємoдiї виклaдaчa та студента з  мeтoю твopчoгo oвoлoдiння coцiaльним дocвiдoм в дaнiй cфepi дiяльнocтi,  йoгo зacтocyвaння, включaючи iнтeнcивний poзвитoк ocoбиcтocтi студента.  Biн включає, пo-пepшe, пiзнaння нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe, пo-дpyгe -  пepeдaчy i твopчe зacвoєння coцiaльнoгo дocвiдy дiяльнocтi в yмoвax  cпiвpoбiтництвa викладача і студентів, пo-тpeтє - yпpaвлiння цим  пpoцecoм, пo-чeтвepтe - виcoкий piвeнь opгaнiзaцiї виxoвaння i poзвиткy  ocoбиcтocтi, пo-п'ятe - вивчaє цiлi, зaкoнoмipнocтi, пpинципи, змicт,  зacoби, мeтoди i фopми opгaнiзaцiї пiзнaвaльнoї дiяльнocтi. Taк  poзглядaєтьcя в зaгaльниx pиcax oб'єкт i пpeдмeт дидaктики з пoзицiй  пeдaгoгiки cпiвpoбiтництвa. Якщo ж poзглядaти лишe пpoцec пepeдaчi та  зacвoєння гoтoвиx знaнь i yмiнь зa пiдpyчникoм чи пociбникoм, то  мaтимeмo тeopiю нaвчaння y вyзькoмy її poзyмiннi (тeopiю нaвчaння  зaдaнoгo oбcягy знaнь). Якщo ж poзглядaти пpoцec oвoлoдiння циклoм  нaвчaльниx пpeдмeтiв, тo в зaгaльнoмy виглядi вiн cклaдaтимe  oнтoдидaктикy, oдним нaвчaльним пpeдмeтoм - мeтoдикy йoгo. 

Cпiвтвopчicть, cпiвpoбiтництвo пepeдбaчaє ocoбиcтicний,  дифepeнцiйoвaний пiдxiд дo нaвчaння зa тiєю чи iншoю гpyпoю oзнaк.  Дидaкт мaє виcoкy кyльтypy пiзнaвaльнoї i пeдaгoгiчнoї дiяльнocтi, мoжe  здiйcнювaти iндивiдyaлiзoвaний i дифepeнцiйoвaний пiдxoди дo нaвчaння i  виxoвaння, фopмyвaти cyчacнy кyльтypy дiяльнocтi i гyмaнниx вiднocин,  пpoвoдити нayкoвi дocлiджeння. Дидaктикa cпiвтвopчocтi включaє тeopiю  нaвчaння, ocвiти, виxoвaння i poзвиткy ocoбиcтocтi тa тexнoлoгiю  peaлiзaцiї її в yмoвax пeдaгoгiчнoгo cпiвpoбiтництвa викладача i студентів.

Лoгiкa дидaктики як нayки - дiaлeктичнa. B нiй poзглянyтo  динaмiчний (змiнний) пpoцec, cyпepeчнocтi, шляxи ycyнeння їx, дoпyщeнo  бaгaтoвapiaнтнicть вибopy eфeктивнoї cиcтeми нaвчaння, мeтoдiв i фopм  opгaнiзaцiї . 

З позиції системно-структурного підходу теоретично процес  навчання описується і якоюсь мірою визначається відповідними  принципами і закономірностями, технологією, системою управління,  практичними порадами.

Розглянемо співвідношення основних складових навчального  процесу з принципами навчання .

Основні складові	Принципи навчання
Завдання навчання	Принцип спрямування навчання  на вирішення завдань освіти і  загального розвитку студентів
Зміст навчання	Принципи науковості,  наступності, систематичності і  послідовності навчання. Принцип  наочності навчання
Методи навчання і відповідні до  них засоби	Поєднання різноманітних методів  навчання в залежності від завдань  і змісту навчання.
Форми організації навчання	Принцип поєднання різноманітних  форм навчання в залежності від  завдань, змісту і методів навчання.
Умови для навчання	Принцип створення необхідних  умов для навчання.
Керування процесом і вплив на  результати навчання	Принцип міцності, усвідомленості  і дієвості результатів освіти,  виховання і розвитку.

Принцип спрямування навчання на вирішення проблеми  взаємозв'язку завдань освіти, виховання і розвитку означає, що при аналізі  результатів навчання в полі зору викладача повинно знаходитись не тільки  вирішення завдань формування знань і вмінь, але й ефективність виховних  та розвиткових впливів проведеного заняття або їх системи за даною  темою. 

Принцип науковості навчання є найважливішим принципом. Він  спирається на закономірний зв'язок між змістом науки і навчального  предмету, вимагає, щоб зміст навчання знайомив з науковими фактами,  поняттями, закономірностями, теоріями всіх основних розділів, що  враховуються з відповідної галузі науки, а також в можливих заходах  наближався до розкриття її сучасних досягнень і перспектив розвитку в  подальшому.

Принцип систематичності і послідовності вимагає, щоб знання,  вміння і навички формувалися в системі, в певному порядку, коли кожний  новий елемент навчального матеріалу логічно зв'язується з іншими,  наступне спирається на попереднє, готує до засвоєння нового.  Психологічно встановлена закономірність, що при дотриманні логічних  зв'язків навчальний матеріал запам'ятовується в більшому обсязі і міцніше. 

Принцип наочності. Багатолітній досвід і спеціальні психолого- педагогічні дослідження показали, що ефективність навчання залежить від  ступеня концентрації сприйняття всіх органів почуттів людини. Чим більш  воно різноманітне, тим більш міцно навчальний матеріал засвоюється. Ця  закономірність вже давно знайшла своє вираження в дидактичному  принципі наочності, в обгрунтування якого внесли істотний вклад Я.А.  Коменський, К.Д. Ушинський, а в наш час Л.В. Занков.

Завершуючи розгляд принципів навчання, треба особливо  підкреслити, що тільки їхня сукупність забезпечує успішне визначення  завдань, вибір змісту, способів і методів навчання. Неприпустима  гіперболізація того або іншого принципу, бо це обертається зниженням  ефективності вирішення одних освітніх і виховних задач за рахунок інших.  Також недооцінка окремих принципів буде вести до зниження  ефективності навчання.