- •Транспортне перевезення як складова туристичного продукту.
- •Стан розвитку внутрішньої водної мережі та основні річкові круїзні території.
- •Стан розвитку залізничної мережі, її регіональні особливості.
- •Основні етапи створення автобусного маршруту. Паспорт маршруту.
- •Види транспортних подорожей: за типом приналежності транспортного засобу, сезонністю, побудовою траси маршруту, тривалістю, засобом перевезення
- •Особливості транспортної системи періоду давніх цивілізацій: розвиток сухопутного та водного транспорту, транспортної мережі.
- •Стан розвитку морської транспортної мережі та формування морських круїзних територій.(дивися 2 питання)
- •Поняття "транспортна система”, основні етапи її формування.
- •Розвиток залізничних швидкісних перевезень.
- •Сучасний стан ринку авіаперевезень в Україні.
- •Етапи забезпечення функціонування маршруту для туристів на власному автотранспорті.
- •Особливості розвитку транспортної системи у період Середньовіччя.
- •Сучасна нормативно-правова база організації водних перевезень та подорожей.
- •Організація роботи дирекції туристичного поїзду. Розробка програми заходів у турпоїзді.
- •Особливості роботи гіда (керівника туристичної групи).
- •Особливості розвитку транспортної системи у період Великих географічних відкриттів.
- •Сучасний стан розвитку ринку морських та річкових круїзів в Україні.
- •Рухомий склад пасажирського транспорту. Види поїздів та категорійність вагонів.
- •Нормативно-правова база організації автобусних перевезень.
- •Розвиток транспортної системи у період промислової і транспортної революції
- •21.Міжнародне співробітництво у сфері залізничного транспорту.
- •22. Порядок резервування авіаквитків на регулярних лініях. Система тарифів та пільг.
- •Система тарифів та пільг
- •23. Стан розвитку автопарку світу.
- •24. Загальні особливості транспортної системи періоду інтенсивного розвитку. Формування системи транспортних коридорів.
- •25. Основні види послуг на морському (річковому) судні: розміщення, харчування, дозвілля, інформаційні та побутові, берегове обслуговування.
- •26. Умови оренди та склад туристичного поїзду. Розробка маршруту.
- •27. Регіональні особливості системи автомобільних перевезень
- •28. Виникнення та розвиток автоперевезень у світі.
- •30. Порядок надання основних та додаткових послуг під час лінійного перевезення. (29 реєстрація, розміщення та харчування туристів на морському-річковому судні).
- •32. Організація взаємодії тур фірми з авакомпанією.
- •33. Організація перевезень туристів регулярними залізничними лініями.
- •34. Особливості організації спеціалізованого водного маршруту (круїзу).
- •35. Основні компанії-авіаперевізники. Основні аеропорти світу. Особливості функціонування ринку авіаперевезень в Україні.
- •36. Особливості організації роботи гіда (керівника групи) на автобусному маршруті.
- •37. Організація взаємодії між командою, дирекцією круїзу та службами обслуговування туристів на водному транспорті.
- •39. Правове забезпечення у міжнародному і внутрішньому авіаційному сполученні.
- •40. Нормативно-правова база організації автобусних перевезень.
Особливості роботи гіда (керівника туристичної групи).
Керівник туристської групи - особа, що є представником суб'єкта туристичної діяльності і виступає від його імені, супроводжує туристів, забезпечує виконання умов договору про надання туристичних послуг, володіє фаховими знаннями про державу (місцевість) перебування і, як правило, мовою держави перебування або загальнозрозумілою там мовою.
— організувати, при потребі, оперативну допомогу іншій групі, щоперебуває в даному районі і потребує допомоги.
Після закінчення подорожі керівник та його заступники спільно з учасниками в обумовлені строки і у разі потреби оформляють звіт про подорож і подають його у навчальний заклад або іншу організацію освіти, що проводить подорож.
Звіт про похід або експедицію з активними способами пересування подається також у відповідну МКК. Після розгляду та затвердження звіту в МКК керівник подорожі оформляє довідки про здійснення походу та спортивні розряди на кожного учасника групи.
Керівник туристичної групи (подорожі) учнівської та студентської молоді має право:
— звертатися у вищі відомчі і туристично-спортивні організації принезгоді з результатами розбирання його дій в подорожі; ураховуючифізичний, технічний та моральний стан групи або окремих учасників,припинити подорож і зняти групу з маршруту.
Особливості розвитку транспортної системи у період Великих географічних відкриттів.
З ХV ст. в Європі виникають великі держави із централізованою владою, тому відбувається активний розвиток сухопутного транспорту та будівництво доріг. Наприклад, у Франції було побудовано мережу доріг із кам’яним покриттям, що отримала назву "шосе” (від французького слова, що означало “взута”). Тільки від м. Парижу починалися 11 трактів, що з’єднували столицю регулярним сполученням із 43 містами. У цей час було створено поштову службу – поштові карети здійснювали регулярні перевезення дорогами Франції та Англії. Для подорожей використовують зручні ресорні карети.
У Великобританії регулярні перевезення здійснювали на “етапних” візках (фургонах). Зупинки від одного до іншого постоялого двору визначали етапи поїздки. Шість та більше коней тягли візок на 40 осіб із швидкістю 5 км на годину. Більш заможні громадяни використовували “уарлкоут” – найману карету. У ХVІІ ст. в Європі розпочалось перевезення багатомісними кінними візками на 8-10 осіб.
В Україні перевезення здійснювались основними сухопутними шляхами: Муравським, або Соляним, що з’єднував Україну з Кримом; на Лівобережжі – Ромоданівським, Сагайдачним, Гетьманським, Українським (вів до Москви); на Правобережжі – один шлях від Києва пролягав через Білогородку, Васильків, Фастів, Немирів, Тульчин, Тростянець до Бендер і Константинополя; другий – через Острог і Львів до Варшави; Кучманським – що йшов між Дністром і Бугом, Покутсько-Золотим – між Прутом і Дністром.
Зазнав удосконалення й український віз, виникли легкі брички. Використовують карети західноєвропейського виробництва або різноманітні коляски, ридвани, тарантаси, що зроблені місцевими майстрами. Взимку їздили на санях або у кибитках.
У ХVІІ ст. в Російській імперії розпочалось регулярне перевезення пошти та будівництво поштових станцій. З 1669 р. встановлено регулярне сполучення між Києвом і Москвою за допомогою кінної пошти, а з 1674 р. у Києві почав працювати поштовий двір з житловими будівлями та конюшнями на 40 коней.
У країнах Азії – Османській імперії, Китаї та Індії – головними транспортними засобами залишились каравани верблюдів. В Японії сформувалася мережа вкритих гравієм сухопутних шляхів із системою поштових станцій. Основною дорогою була Токайдо, що проходила південним узбережжям о. Хонсю і пов’язувала імператорську столицю Кіото із столицею сьогунів Едо. Дорога мала довжину 514 км та 53 поштові станції.
Розвиток водного транспорту у ХV-ХVІ ст. характеризується появою нових технологій та центрів суднобудування, нових типів більш швидкісних суден. У цей період європейці відкривають Новий Світ та здійснюють торговельні експедиції до азіатських країн. Будуються удосконалені судна – галаси, з’являються і нові типи суден: іспанські галеони, португальські каравели, англійські барки, голландські пінаси та флейти. Тоннаж зростає до 1 тис. т, покращуються мореплавні якості суден. Каравела мала систему вітрил, що дозволяла розвивати швидкість до 20 км/год.
В Україні використовувалися судна – чайки. На них запорозькі козаки здійснювали подорожі Дніпром та виходили у Чорне море. Днище чайки було видовбане з товстої колоди, борти зроблені з дощок. На носі й кормі чайка мала стерна, а вздовж бортів – по 10-15 кочетів. Таке судно брало на борт до 50-60 осіб із провіантом.
Найбільший у світі флот у цей період належав Нідерландам. Він нараховував 4,5 тис. суден. Щорічно в країні будувалося до 1000 великих та малих морських суден. Саме у Нідерландах ХVІ ст. вперше почали ходити під вітрилами заради власного задоволення. Одним із перших яхтсменів був голландський хірург Генрі де Вогг. Він отримав 19 квітня 1601 р. письмовий дозвіл здійснити рейс від Флісінгена до Лондона “у невеликому відкритому човні, самостійно, розраховуючи тільки на провидіння”.
Нідерландський “яхтінг” мав великий вплив на суднобудування в інших країнах. Яхт-клуби з’явилися у Великобританії, Данії, Пруссії, Росії. Особливої популярності яхтінг набув в аристократичному середовищі. Наприклад, король Великобританії Карл ІІ Стюарт особисто брав участь у гонках.
Європа не була єдиним місцем у світі, де широкого розвитку набуло суднобудування. В Азії арабські судна доу вдало конкурували з європейськими суднами, а пізніше з пароплавами і збереглися дотепер у майже незміненому вигляді. У Китаї подорожі здійснювалися Великим каналом, річками Янцзи і Хуанхе. В Індії основною внутрішньою транспортною артерією залишався Ганг. Турецьке панування у Східному Середземномор’ї, Чорному та Червоному морях завдало великих збитків традиційній торгівлі європейських країн зі Сходом. У цей період починається пошук нових морських шляхів на Схід через Атлантику, що призвело до Великих географічних відкриттів та вдосконалення транспортних засобів.
Отже, період ХV-ХVІІ ст. характеризується удосконаленням транспортної мережі та транспортних засобів: будуються великі вітрильні кораблі, здійснюються заходи щодо будівництва мережі каналів, виникає державна служба регулярних міжміських сполучень пасажирськими й поштовими диліжансами. Подорожі стають більш дешевими, створюються численні установи для обслуговування подорожуючих. Популярними у цей період стають поїздки на мінеральні води, до відомих навчальних центрів Європи, країн з відомими історичними пам’ятками великих цивілізацій Південної Європи та Північної Африки.