24. Загальні особливості транспортної системи періоду інтенсивного розвитку. Формування системи транспортних коридорів.

Довжина світової транспортної мережі на кінець ХХ ст. сягнула 33 млн. км. Проблеми розвитку світової транспортної мережі знайшли своє відображення у роботах Л. І. Василевського, В. П. Максаковського, С. Б. Шліхтера. Найбільш загальними показниками розвитку транспортної галузі є динаміка зростання протяжності транспортних магістралей та обсягів перевезень кожним видом транспорту.

Аналіз світової транспортної мережі свідчить про зменшення упродовж останніх 50 років протяжності залізниць та судноплавних ділянок на річках, тобто шляхів, що обслуговують старі види транспорту. Це пояснюється розвитком та зростанням конкурентоздатності нових видів транспорту: автомобільного, повітряного. У 1960 р. довжина залізниць становила 1320 тис. км, а у 2000 р. – 1180 тис. км. Разом з тим чітко прослідковується тенденція до модернізації. За 1950-1995 рр. зросла в 3,3 рази протяжність електрифікованих ліній. На 50% зросла протяжність автодоріг, збільшилась у 4 рази частка доріг з твердим покриттям. Скоротилась протяжність судноплавних річок та каналів, натомість довжина повітряних шляхів зросла в 2,5 рази.

На транспорті перевозиться щорічно понад 1 трлн. пасажирів. Пасажирообіг збільшився з 2,5 трлн. пас./км у 1950 р. до 18 трлн. пас./км на кінець ХХ ст. Збільшення пасажирообігу у 7 разів свідчить про постійно зростаючу рухомість населення. На морському транспорті пасажиропотік виріс у 1,9, на залізниці у 2,9, на автотранспорті у 8, а на авіаційному транспорті у 74 рази.

Бензиновий двигун внутрішнього згорання знайшов широке використання в наземному (автомобілі, мотоцикли), повітряному (гвинтові літаки), водному (моторні човни) транспорті. Тільки у 1950-х рр. до бензинового двигуна додався реактивний.

У структурі пасажирообігу провідне значення (14,6 трлн. пас./км, а це приблизно 80%) має автомобільний транспорт (легкові автомобілі та автобуси). Велике поширення автомобільного транспорту пояснюється його зручністю та маневреністю. Зменшення вартості легкового транспорту спричинило автомобільний бум та зробило його масовим засобом перевезення. Кількість автомобілів зросла за останні 50 років у 10 разів – з 65 млн. до 650 млн. одиниць. Масового поширення набув автотуризм. Найбільш масовим туристичним транспортом залишається автобус. Його частка складає до 70% від загальної кількості автомобільних перевезень.

Залізничний транспорт забезпечує 11% світового пасажирообігу. З розвитком мережі швидкісних залізниць пов'язане подальше зростання популярності залізниць при здійсненні подорожей.

За пасажирообігом повітряний транспорт (8%) практично наблизився до рівня залізничного. Фахівці відмічають тісний зв’язок між збільшенням кількості авіаційних перевезень та розвитком туризму. Кількість цивільних літаків та гелікоптерів становить 44 тис. одиниць. Для подорожей почали використовувати швидкісні комфортабельні авіалайнери, що значно скоротило час трансконтинентальних польотів. Авіатранспорт має значний вплив на розширення географії туристичних потоків. За прогнозами фахівців, темпи зростання авіаподорожей складатимуть щорічно близько 5%.

На водний транспорт припадає близько 1% загального пасажироообігу. Упродовж 1950-2000 рр. тоннаж морського торговельного флоту збільшився у 5 разів, склав 490 млн. бр. рег. т.

Формування економіки незалежної України у перехідний період від жорстко централізованої системи управління до системи, що заснована на ринкових відносинах, призвело до ряду негативних явищ у галузі транспорту. Обсяги виробництва зменшились до рівня 1960 р. На основі майна державних підприємств в Україні шляхом приватизації було створено понад 800 акціонерних товариств. Різке падіння обсягів роботи негативно вплинуло на прибутки та можливість підтримки основних виробничих фондів, а також на їх оновлення.

Потрібно підкреслити, що виробничий потенціал транспортної мережі України фактично залишився незмінним. Експлуатаційна протяжність залізничних шляхів на початку ХХІ ст. становила 22,8 тис. км. Довжина судноплавних шляхів на початку ХХІ ст. становила 3 тис. км, а протяжність автодоріг складала 168,5 тис. км.

Україна у спадок від СРСР отримала 50% застарілих та фізично зношених фондів. Відсутність державного фінансування розвитку транспорту відбивається на конкурентоздатності транспорту. У ХХІ ст. з удосконаленням існуючих та розвитком нових транспортних засобів, подальшим формуванням транспортної інфраструктури можна сподіватись і на подальший розвиток транспортної галузі.

Більш детальна інформація щодо стану розвитку транспортної системи наводиться у відповідних розділах посібника.

Транспортні коридори

Глобалізація сучасної економіки призвела до стрімкого зростання транснаціональних транспортних потоків, виникненню якісно нових вимог до ефективності міжнародних перевезень.

Однією з передумов формування нових транспортних коридорів континентального значення є сформована Транс-Європейська транспортна мережа (TEN) у рамках Європейського Союзу (ЄС), у розвиток якої покладена, затверджена в липні 1996 р., Концепція «Спільні головні напрямки створення Транс-Європейської мережі». Концепція заснована на принципі інтеграції різних видів транспорту в мультимодальну транспортну мережу.

Проведений ЄС курс на розширення транспортних зв'язків із країнами Середньої Азії та Закавказзя й зближення із країнами Центральної й Східної Європи зачіпає економічні інтереси як України, Росії, так і інтереси СНД.

 Історія міжнародних транспортних коридорів починається в 1994 році, коли на острові Крит зібралися 23 міністра транспорту європейських країн. Вони затвердили дев'ять пріоритетних маршрутів для міжнародних транспортних коридорів (МТК) у напрямках Захід - Схід і Північ – Південь. Реалізація такої глобальної програми була оцінена в 50 млрд. екю. На це виділено відповідні кошти, які будуть використовуватися в тих країнах, по території яких пройдуть МТК.

Формування МТК було викликано швидким ростом міждержавних економічних і культурних зв'язків і мало на меті поліпшення й здешевлення міжнародного сполучення за рахунок підвищення погодженості в розвитку й експлуатації взаємодіючих ланок транспортної інфраструктури різних країн.

Існують 4 основних варіанти доставки вантажу між Азією і Європою по міжнародних транспотних коридорах. Три з них розташовані в широтному напрямку, один - у меридіональному:

·        Північний – відповідає російській Транссибірській залізничній магістралі з відгалуженнями («Північний промінь» Трансазіатської залізниці по класифікації ЕСКАТО ООН);

·        Південний – з'єднує Сінгапур і Індокитаєм через Південну Азію й Туреччину з Європою («Південний промінь» Трансазіатської залізниці по класифікації ЕСКАТО ООН). До Південного напряму належить транспортний коридор «Схід-Захід»;

·        Центральний – з'єднує Китай через Казахстан, Центральну Азію, Іран і Туреччину з Європою («Центральний коридор»)

·        Північ-Південь – з'єднує Північну й Північно-західну Європу через територію Російської Федерації з Іраном і країнами Перської затоки (а також Індією);

·        ТРАСЕКА - транспортний коридор Європа - Кавказ - Азія, самостійного євроазіатський транспортний коридор, хоча в його склад не входять комунікації КНР і інших східно-азіатських держав.

Всі міжнародні транспортні коридори класифікують на Загальноєвропейські  та Євроазіатські транспортні коридори.

До теперішнього часу конфігурація загальноєвропейських транспортних коридорів (критських) розглянута в табл.1.

Таблиця 1. Загальноєвропейські транспортні коридори

Транспортні коридори

Гельсінкі – Таллінн – Ріга – Калінінград – Гданськ –   Каунас - Варшава

Берлін – Варшава – Мінськ - Москва

Берлін – Дрезден – Вроцлав – Катовіце – Краків – Львів   - Київ

Дрезден - Нюрнберг - Прага - Відень - Братислава - Д'єр - Будапешт - Арад - Констанца - Крайова - Софія - Фессалоніки - Пловдив - Стамбул Арад / Констанца (4а); Арад - Софія - Салоніки (4в); Арад - Софія Стамбул (4с).

Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Ужгород – Львів  Загреб-Будапешт (5а); Братислава - Зіліна - Ужгород (5в).

Гданськ – Катові це - Жиліно

р. Дунай (Німеччина – Австрія – Словаччина –  Угорщина – Румунія – Болгарія – Молдова)

Дуррес – Тірана – Скоп’є – Софія – Пловдив – Бургас -  Варна

Гельсінкі – Санкт-Петербург – Вітебськ – Київ  (Москва) – Одеса (Кишинів) – Бухарест –  Александруполіс (з 4 відгалуженнями); Кишинів - Бухарест - Димитровград - Одеса - Любашевка (9а); Київ - Мінськ - Вільнюс - Каунас - Клайпеда/Калінінград (9в).

Зальцбург - Любляна - Загреб -Белград - Ніш – Скоп’е - Велес - Салоніки, відгалуження: Грац - Загреб/Любляна, Будапешт - Белград, Ніш - Софія - Димитровград - Стамбул, Велес - Флоріна - Ігуменица.

До системи Євроазіатських транспортних коридорів належать:

·        Північ-Південь(Гельсинки – Санкт-Петербург – Москва –Астрахань – Каспійське море – Іран), з відгалуженнями через Ростова на Новоросійськ, Кочубей-Махачкала-Азербайджан;

·        Транссиб(Європа - коридори №№ 2,3 і 9 через Республіку Білорусь, Республіку Молдову, Україну, Російську Федерацію - у Китай, на Корейський півострів і Японію);

·        ТРАСЕКА (Східна Європа по коридорах №№ 3,4,5,7,9 - через Чорне море - Кавказ - через Каспійське море - Центральна Азія);

·        Європа-Азія;

·        Транспортний коридор ГУАМ.

Розглянуті напрямки міжнародних транспортних систем включають як магістральні шляхи сполучення, що входять до складу МТК, так і шляхи сполучення, що забезпечують транспортні підходи до МТК. Саме на цих напрямках концентруються основні зовнішньоторговельні міжнародні транзитні зв'язки, а також провідні міжрегіональні транспортно-економічні зв'язки.