44. Міжнародно правове регулювання авторських прав и- це бернська і всесвітня конвенція

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.

Дана Конвенція багато разів переглядалася і останній раз у Парижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2 жовтня 1979 р. Багаторазовий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися розвитком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяльності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення міжнародної охорони творів науки, літератури і мистецтва.

У преамбулі Бернської конвенції проголошується її мета: охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні і художні твори. Держави, які підписали Конвенцію чи приєдналися до неї, утворили Союз для охорони прав авторів на їхні літературні і художні твори.

Основними засадами зазначеної Конвенції є:

1) національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Іншими словами, твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій же охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу;

3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною Конвенцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого наукового чи художнього рівня, жанру, призначення тощо. Стаття 2 Конвенції проголошує, що терміном “літературні і художні твори” охоплюються усі твори у сфері науки, літератури і мистецтва.

Проте національні законодавства можуть містити певні категорії творів, які законом не охороняються. Національні законодавства мають навести чіткий і вичерпний перелік творів, яким правова охорона не надається.

Похідні твори за Конвенцією охороняються нарівні з оригінальними творами. Національні законодавства мають визначати правовий режим офіційних текстів законодавчого, адміністративного і судового характеру. Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопедії і антології, що є результатом інтелектуальної творчості за підбором і розташуванням матеріалів, охороняються як твори без шкоди правам авторів творів, що увійшли до зазначених збірників. Усі зазначені твори користуються охороною в кожній із країн-членів Союзу.

Бернська конвенція визначає чіткі критерії для надання правової охорони. Одним із важливих положень Конвенції є положення, що стосується творів фольклору, хоча самого цього терміну Конвенція не вживає. Конвенція передбачає, що в разі, коли невідомо, хто є автором твору, але є підстави гадати, що автором цього твору є громадянин країни-члена Союзу, законодавець цієї країни може призначити відповідний компетентний орган, який має здійснювати захист прав такого автора.

Суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва визнаються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені, так і не випущені у світ твори за умови, що їх автори є громадянами однієї із країн-членів Союзу або вони мають постійне місце проживання в ній.

Під випущеними у світ творами слід розуміти твори, випущені зі згоди автора, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, придатній задовольнити розумні потреби публіки, враховуючи характер твору.

Не є випуском твору представлення драматичного, музично-драматичного чи кінематографічного твору, виконання музичного твору, публічне читання літературного твору, сповіщення по проводах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ творів мистецтва і спорудження твору архітектури.

Твір вважається випущеним у світ одночасно в кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом тридцяти днів після першого його випуску.

Бернська конвенція чітко визначає особисті немайнові і майнові права авторів. До особистих немайнових прав Конвенція відносить право авторства і право протидіяти будь-якому перекрученню твору, його спотворенню, а також будь-якому посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі і репутації автора.

Майновими правами авторів є право на переклад, право на відтворення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (що включає будь-який звуковий або візуальний запис (ст. 9 Конвенції), право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11), право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового і дротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата (ст. llbls), право на публічне читання (ст. llter), право на переробку, аранжування та інші зміни твору (ст. 12) і право на кінематографічну переробку і відтворення творів (ст. 14). Так зване право “часткової участі”, передбачене ст. 14ter (відносно оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів), є факультативним і застосовується лише тоді, коли це допускається законодавством країни, до якої належить автор.

Передбачена охорона може бути витребувана в будь-якій країні Союзу за умови, що законодавство країни, до якої відноситься автор, це дозволяє в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребовується ця охорона.

Бернська конвенція передбачає також випадки використання творів без дозволу автора і без виплати йому певної винагороди. Тобто права автора можуть бути обмежені на користь третіх осіб. Це так зване “вільне використання”.

Паризький акт Бернської конвенції. Бернська конвенція, незважаючи на численні її перегляди, в певних своїх принципових положеннях не відповідала тим соціально-економічним і політичним змінам, що сталися в світі. Тому в 1971 р. до Бернської конвенції був розроблений і доданий додатковий розділ, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються. Країн, що стали незалежними, стало багато і з ними не можна було не рахуватися. Передусім був полегшений вступ цих країн до Бернського союзу, тобто приєднання до Конвенції. Зазначеним країнам були надані пільги стосовно перекладу і відтворення творів іноземних авторів. Додатковий розділ до Конвенції істотно розширив перелік виключень із загального правила про виключність прав автора. Були передбачені обов'язкові невиключні ліцензії на переклад і відтворення творів іноземних авторів з метою освіти, які не могли передаватися іншим особам.

Всесвітня конвенція про авторське право

Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 p., переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені країни Західної Європи. її членом не були США та ряд інших країн. США з їх потужною поліграфічною промисловістю та величезним книжковим ринком, таким чином, випадали із орбіти Бернської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжнародною конвенцією по авторському праву.

Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Женевська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, літератури і мистецтва, які підпадають під її охорону. Немає в цій конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. І наводиться лише примірний перелік творів науки, літератури і мистецтва, які підпадають під правову охорону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори прикладного мистецтва і фотографії.

Всесвітня конвенція також базується на принципі національного режиму. Кожна держава-член Всесвітньої конвенції надає іноземним авторам таку ж охорону, як і власним авторам. Дана Конвенція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх національних законодавствах містять норми щодо формальностей. Конвенція прийняла компромісне рішення, за яким формальності, передбачені національним законодавством (депонування примірників, реєстрація, виробництво або випуск у світ твору на території даної держави тощо), вважаються виконаними стосовно будь-якого твору, який користується конвенційною охороною, якщо будуть дотримані формальності, встановлені самою конвенцією.

Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора. На відміну від Бернської конвенції дана конвенція не передбачає охорони особистих немайнових прав. На Паризькій конференції 1971 р. з приводу цієї проблеми точилася тривала дискусія. Проте позитивного рішення не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не визнають особистих немайнових прав.

Досить детально Всесвітня конвенція регламентує право на переклад. Стаття V Конвенції проголошує: “Права, згадані в статті І, включають виключне право автора перекладати, випускати в світ переклади і дозволяти переклади і випуск в світ перекладів творів, що охороняються на підставі цієї Конвенції”.

Проте кожна держава, що є членом Конвенції, може своїм внутрішнім законодавством обмежити право перекладу письмових творів відповідно до умов, визначених Конвенцією.

Якщо автор протягом семи років від дня першого виходу в світ свого твору не випустив в світ перекладу і не дав дозволу на випуск в світ перекладу твору на одну із мов даної держави, то компетентний орган цієї держави вправі видати будь-якому громадянину цієї держави ліцензію на переклад твору на відповідну мову. Право на переклад підлягає охороні в усіх державах-членах Конвенції.

Під випуском у світ Всесвітня конвенція визнає відтворення в матеріальну форму примірників твору і надання необмеженому колу осіб можливості читати його або знайомитися з ним шляхом зорового сприйняття.

На Паризькій конференції було прийнято рішення включити до Всесвітньої конвенції правила щодо обмеження права на переклад. Суть цього нововведення полягає в тому, що відповідно до побажань країн, що розвиваються, обмежується право на переклад автора твору і на розповсюдження шляхом видачі примусових ліцензій.

Статус країни, що розвивається, надається ООН за клопотанням цієї країни.

Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охорона не надається творам, які на момент набуття чинності Конвенцією, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена Конвенції. Конвенція встановлює спеціальний режим стосовно невипущених у світ творів. Автори таких творів користуються в державах-учасницях Конвенції, в яких вони просять надати охорону їхнім творам, такими ж правами, що і вітчизняні автори неопублікованих творів. Проте охорона твору такого автора надається за умови, що автор є громадянином держави, що приєдналася до Конвенції. Водночас кожна держава-учасниця Конвенції може в своєму національному законодавстві прирівняти таких авторів на своїй території до власних громадян.

Правила Конвенції опубліковані твори поділяють на дві групи. Першу групу складають твори за принципом громадянства автора: твори, автор яких є громадянином держави-учасниці Конвенції, підлягають охороні незалежно від того, де вони опубліковані. Охороні підлягають також твори, які вперше були опубліковані на території країни, що не є учасницею Конвенції.

Другу групу складають твори за принципом місця випуску у світ. Твори авторів, які є громадянами держави-учасниці Конвенції, охороняються незалежно від того, де вони були вперше випущені, навіть якщо це мало місце в країні, яка не є учасницею Конвенції.

Якщо ж твір випущений на території держави-учасниці Конвенції, то він підлягає охороні на території кожної держави-учасниці Конвенції незалежно від того, громадянином якої держави є автор. Цим Всесвітня конвенція відрізняється від Бернської.

46.

Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Вчинено в Римі 26 жовтня 1961 року Приєднання від 20.09.2001

міжнар.-прав. док-т, що забезпечує охорону прав виконавців при виконанні творів, виробників фонограм і організацій мовлення. Підписана в Римі 27.X 1961, введена у дію 18.VI 1961 і відкрита для держав — членів ООН, учасників Бернської конвенції про охорону літературних і худож. творів або Всесвітньої конвенції про авторське право. Учасницями Рим. конвенції 1961 на 1.1 2003 були 59 держав. Відповідно до Конвенції виконавці охороняються від несанкціонованої ними радіотрансляції і прямої трансляції їх виконань, відтворення такої фіксації тощо. Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане використання їх фонограм. Док-т передбачає, що кожна договірна д-ва надає виробникам фонограм нац. режим за умови, що перший запис звуку здійснений в ін. договір, д-ві або фонограма вперше опублікована в ін. договір, д-ві. Встановлено, що організації мовлення мають право дозволяти або забороняти відтворення передач, їх фіксацію, відтворення такої фіксації, показ публіці їх телевіз. передач, якщо такий показ здійснюється у місцях, куди доступ публіці дозволений лише за вхідну плату. За випуск фонограми з комерц. метою, для вторин. використання необхідно сплатити разову винагороду виконавцям чи виробникам фонограм. Винятки із зазнач, прав у нац. законах допускаються щодо використання фонограм в особистих цілях, використання коротких уривків із них з метою повідомлення про поточні події, короткочас. звук, запису, здійснюваного організацією мовлення на своєму обладнанні й для своїх власних передач, використання виключно для навч. або н.-д. цілей тощо. Охорона, яка надається Конвенцією, здійснюється на основі принципу нац. режиму, тобто всі виконавці, виробники фонограм і організації мовлення користуються у тих країнах-учасницях такими самими правами, що і гр-ни цієї країни.

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року Приєднання від 15.06.1999

під "фонограмою" - будь-який виключно звуковий запис звуків;

Стаття 2

Кожна держава-учасниця зобов'язується охороняти інтереси виробників фонограм, які є громадянами інших країн-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій кожного разу, коли згадані виробництво або ввіз здійснюється з метою їх розповсюдження серед публіки, а також від розповсюдження цих копій серед публіки.

Стаття 4

За національним законодавством кожної держави-учасниці зберігається право визначення терміну дії охорони, яка надається. Проте, якщо національне законодавство передбачає визначений термін охорони, то цей термін не повинен бути меншим двадцяти років, починаючи або з кінця року, в якому було зроблено перший запис фонограми, або з кінця року, коли вона була впершеопублікована.

Стаття 5

У тих випадках, коли одна з держав-учасниць, відповідно до свого національного законодавства, вимагає виконання формальностей як умов, за яких забезпечується охорона інтересів виробників фонограм, ці формальності вважаються виконаними, якщо всі дозволені копії фонограм, що розповсюджуються серед публіки, або їхні упаковки мають спеціальний напис у вигляді символу із зазначенням року першого видання, проставлений так, щоб було чітко видно, що ця фонограма перебуває під охороною; якщо копії або їхні упаковки не визначають виробника фонограм, його правонаступника або власника ліцензії шляхом зазначення його прізвища, марки або іншого відповідного позначення, то напис повинен також включати прізвище виробника, його правонаступника або власника виключної ліцензії.

Стаття 6

Кожна держава-учасниця, яка забезпечує охорону шляхом надання авторського права або іншого особливого права чи шляхом застосування кримінальних санкцій, може передбачати у своєму національному законодавстві обмеження щодо охорони інтересів виробників фонограм такого ж характеру, що й ті, які допускаються відносно охорони інтересів авторів літературних і художніх творів. Проте обов'язкові ліцензії можуть бути передбачені тільки в тому разі, коли задоволені всі наступні умови: a) відтворення призначається для використання виключно з метою навчання або наукових досліджень; b) ліцензія дійсна тільки для відтворення на території держави-учасниці, компетентні органи якої надали ліцензію, і не буде поширена на експорт копій; c) відтворення, здійснене на підставі ліцензії, передбачає право на справедливу винагороду, яка визначається згаданими органами з врахуванням, поряд з іншим, кількості копій, що будуть виготовлені.