3863. Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Третю групу складають види творчості, що спрямовані на ство­рення засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, това­рів і послуг, якими є комерційне найменування, торговельна марка (знаки для товарів і послуг) і географічне зазначення походження товарів. Цей вид творчості не можна назвати ні літературно-ху­дожнім, ні технічним. Зазначені засоби можуть наближатися до літературно-художньої або технічної творчості. Так, наприклад, зо­бражувальні торговельні марки інколи можуть бути об'єктами ав­торського права — вони можуть бути створені у вигляді малюнка (рисунка), графічного чи скульптурного зображення. Позначення для товарів і послуг може мати вигляд форми виробу, що наближає його до промислового зразка. Отже, ця група видів творчості посідає проміжне місце між літературно-художньою і технічною творчістю. Зазначена творчість не відзначається високим творчим рівнем. Від неї, наприклад, не ви­магається створення результату на рівні світової новизни. Новизна зазначених засобів обмежується територією держави, де вони за­реєстровані. Усі засоби індивідуалізації учасників цивільного обо­роту, товарів і послуг підлягають обов'язковій експертизі і держав­ній реєстрації, захищаються вони свідоцтвами, а не патентами. Строки правової охорони визначаються законом. Спільною ознакою результатів цього виду творчості є їх призна­чення — індивідуалізувати учасників цивільного обороту (комер­ційні найменування), товарів і послуг (торговельна марка і геогра­фічне зазначення походження товарів). Особливістю цих засобів індивідуалізації є те, що не всі вони є об'єктами виключного права на використання. Право на використання зазначення походження товару може належати кільком особам одночасно і в рівній мірі, тобто це право не є виключним. Основні положення цієї охорони містяться у ЦК України. Правомочність заборони суб’єкта права на засоби індивідуалізації включає значний діапазон правових можливостей уповноваженої особи, які поширюються на заборону використання тотожних та схожих позначень при наявності небезпеки їх змішування. Звичайно, Україна свого законодавства про товарні знаки не мала. З переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба у правовому регулюванні відносин в галузі індивідуалізації уже не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту. 15 грудня 1993 p. був прийнятий Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі — Закон про товарні знаки)'. На розвиток цього закону патентне відомство прийняло рад відомчих нормативних актів. Закони про фірмове найменування (фірму) і про місце походження товару поки що не прийнято. Але потреба в них є і, безумовно, вони будуть розроблені і прийняті найближчим часом. Цього потребують інтереси розвитку підприємництва. Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової, економіки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна і в той же час багато підприємств виробляють одну й ту саму продукцію, надають одні й ті самі послуги, але неоднакових якості і рівня. Споживачеві іноді буває непросто відрізнити товар одного підприємства від такого самого товару, що виробляється іншим підприємством, послуги одного підприємства від послуг іншого. Ось тут споживачеві можуть допомогти правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників тощо. Саме цими факторами було зумовлено прийняття Закону про товарні знаки. Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити товари різних виробників один від одного. Проте в сучасних умовах ринкової економіки одних таких знаків уже замало. Виникла потреба розрізняти виробників, що виробляють товари одного й того самого виду, підприємств, що, надають послуги такого самого роду. Тому у світовій практиці виник такий засіб розрізнення виробників, як їх назва, найменування, фірма. Але якщо одна така фірма виробляє товари чи надає послуги, які роблять їй честь, то такою ж назвою можуть скористатися й інші підприємці, які виробляють товар нижчої якості, що не користується попитом у споживачів, з метою ввести в оману того ж споживача. Тому виникла необхідність надати правову охорону такому найменуванню або фірмі, щоб нею не могли скористатися неправомірно інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут — право на фірмове найменування або просто право на фірму, завданням якого є індивідуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб. Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному правовому засобі розрізнення товарів одного і того самого виду. На ринку має значення не лише якість товару, його зовнішній вигляд та його виробник. Часто на якісні характеристики товару впливають природні властивості географічного району, місця виготовлення товару, що, безумовно, впливає на його попит. Отже, виникла потреба розрізняти деякі товари і за місцем їх виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий інститут — право на найменування місця походження товару. Отже, склалася група з трьох цивільно-правових інститутів, завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Це право на фірмове найменування (фірму), право на знаки для товарів і послуг, право на найменування місця походження товару. В такому порядку й будуть викладені зазначені інститути.

Кодинець А. О. пропонує в своїй дисертації елементи системи засобів індивідуалізації можна класифікувати за: 1) об’єктом ідентифікації; 2) формою вираження; 3) колом суб’єктів, які мають право на їх використання; 4) суб’єктним складом тощо. Засіб індивідуалізації може проходити у процесі свого генезису декілька стадій, кожній із яких відповідає притаманна їй форма виражання. На першій стадії ідентифікуюче позначення виникає як явище економічної сфери, що може отримати правову охорону. На стадії відомості, у залежності від її ступеня, комерційне найменування та торговельна марка може перебувати в одній із трьох форм правової охорони: популярній, знаменитій чи добре відомій. На третій стадії розвитку засіб індивідуалізації втрачає свої ідентифікуючі риси та перетворюється у видове позначення, що застосовується для найменування певної категорії товарів чи виду продукції, та не пов’язується з їх конкретним виробником чи географічним місцем виготовлення. Засоби індивідуалізації залежать та видозмінюються відповідно до змін економічного устрою держави. Найкращі умови для їх функціонування виникають в умовах розвинутої конкуренції учасників ринкових відносин. Впливає на засоби індивідуалізації також розвиток інформаційних технологій. Зокрема, розвиток глобальної інформаційної мережі (Інтернет) зумовив розширення традиційного переліку засобів індивідуалізації за рахунок включення до нього, як нового видового елементу, доменного імені. Засоби індивідуалізації характеризуються єдиними функціональними характеристиками. Функції торговельних марок, комерційних найменувань та географічних зазначень розташовані у чітко визначеній багаторівневій ієрархічній структурі, єдиній для всіх засобів індивідуалізації – об’єктів інтелектуальної власності. Комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення формують систему, що характеризується своїми визначальними особливостями. На підставі проведеного аналізу основних теоретичних підходів інтерпретації юридичної природи прав на результати творчої, інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, пропонується їх диференціювати на дві групи: 1) аналогістичні теорії - доктрини, що тлумачать права на результати творчості за аналогією з існуючими інститутами системи цивільного права; 2) специфічні – наукові підходи, що визначають права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, як самостійну та незалежну від існуючих правових інститутів, групу цивільних прав. Кодинець А.О. підкреслює неприйнятність використання пропрієтарної концепції інтерпретації сутності прав на засоби індивідуалізації, як такої, що не враховує при побудові правого режиму їх охорони характер об’єкта, обсяг охорони та зміст даних прав. Враховуючи характер об’єкту, специфіку обсягу правової охорони та особливості розпорядження, у роботі обґрунтовується потреба у характеристиці прав на засоби індивідуалізації як квазівиключних. До змісту суб’єктивного права на географічне зазначення правомочність розпорядження не входить. Суб’єкт права на торговельну марку наділений максимально широким спектром форм реалізації правомочності розпорядження, що проявляється у його можливості надання чи передачі прав на торговельну марку на підставі відповідних договірних конструкцій у повному обсязі чи частково. У сфері комерційних найменувань існують обмежені можливості розпорядження. Розпорядження у даній галузі має дві форми: 1) передача прав на комерційне найменування при правонаступництві у випадку реорганізації юридичної особи, якщо умови її проведення не передбачають збереження за особою такого найменування; 2) надання прав на комерційне найменування разом з іншими виключними правами на підставі договору комерційної концесії.