13. Перша українська колонізація Дикого поля (1363-1478)

Степи Дикого Поля були придатними для розвитку землеробства, скотарства та промислів, що спричиняло колонізацію їх ще в добу Київської держави. Перешкоджали цьому набіги степових кочівників, що хвилями прокочувались по цих землях від найдавніших часів (кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, авари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари та ін.).

Особливо сприятливими для заселення українцями Дике Поле стало 14-15 ст., коли ці землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського. Під впливом зростаючої небезпеки від нападів кримських татар тут у 15 ст. сформувалося українське козацтво.

Наприкінці 18 ст. назва "Дике Поле" перестала вживатися.

Завдяки своєму розташуванню цей регіон здавна належав до числа залюднених. Однак від початку I тисячоліття до н.е. до середини II тисячоліття н.е. він став ареною напруженої боротьби осілих землеробських племен і степових кочівників. Серед них останніми були монголо-татари. Після їх спустошень за причорноморськими степами на тривалий час закріпилася назва «Дике поле».

Зі сходу "Дике поле" обмежовується державним кордоном з Російською Федеративною Республікою, на півночі - Сіверським Дінцем, Оріллю та Тясьмином, а на заході - Синюхою і Кодимою (притоками Південного Бугу), державним кордоном з Молдовою. Не входить до неї Крим, який разом з прилеглими територіями Приазов'я і Причорномор'я до 1783 р. складав окреме політичне об'єднання - Кримське ханство.

На території Дикого Поля зараз знаходяться Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська Харківська та Херсонська області України.

Нині Степова Україна - важливий промислово-аграрний регіон нашої держави. Тут зосереджена більшість підприємств гірничодобувної, металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості. На нього припадає понад 40% посівних площ, на яких у 1990 р. було вироблено понад 34% валової продукції сільського господарства. На цій території розташована більшість міст України, людність яких перевищила мільйон чоловік, а загальна чисельність населення краю складає понад 40% усіх громадян держави.

14. Кримсько – татарська Руїна (1478-1533)

15. Перший етап другої української колонізації Дикого поля (1533-1569)

Польський шляхтич Дашкович приїхавши на петроковський сейм, на поч. 1533, разом з послами свого приятеля й протегованцями Іслам-гірея, він на запитання сенаторів про способи оборони від Татар, розвинув давнішній проект.

«Коли в сенаті питали того Остафія, оповідає Бельський, якби запобігти тому, щоб Татари не чинили шкод у нас, він радив, щоб ми держали на Дніпрі по всяк час дві тисячі чоловік, які б на чайках боронили перевози від татар, а кілька сот їзди на те, аби їм доводити поживу. Окрім того на островах, яких багато на Дніпрі, побудувати замки й коло них аби осаджено міста. Рада ця подобалася всім, але таки з неї нічого не вийшло».У цьому проекті бачимо старий проект 20-х р. про те, щоб розложивши коз. військо на Дніпрових перевозах, боронити приступ Татарам.

Дике поле все більше заселяють козаки.

Приклади нападів Татар:

1. На Татар: коло 1540 нагло ударили на Каїрі на Татар-побили 25 душ, 250 коней забрали; погромили і ограбили гінців татарських, що їхали до Великого князя Мстиславського.

2. На Турків: з поч. 1538 напад на Очаків. Десь зимою 1540 козаки беруть участь у повстанні Татар проти Порти й разом з ними нищать околиці Білгороду й Тягині.

Результатом були циркуляри розіслані в липні 1541 до пограничних старост, одного й того самого змісту. Польський дворянин Стрет Солтанович мав об’їхати київський, канівський і черкаський і створити реєстр. З 1545-46 знову скарги турків і татар на козацькі зачіпки, погроми, походи і т. д. 1545 – напад на Очаків. В ті степові відносини, в життя козаччини в тих 50-х роках Вишневецький влив багато нового ферменту. У 1557 присягає у Москві, іде на Крим.

15 жовтня 1563 – убито в Царгороді. З кінцем 1568, наслідком турецьких скарг на шкоду й своєвільство українських козаків, великий князь видає лист на козаків. «Вся Україна й дальші від України повіти добре чують, яку шкоду і полон терплять через лихих і своє вільних людей, через котрих чиняться ці наїзди неприятельських військ.» Великий князь наказує козакам рішуче аби вони вийшли з степів, з Низу з усіх уходів до замків і міст українських і не виходили більше своєвільно, не сміли «шкоди й лупузства чинити чабанам турецьким і татарам кримським». За це обіцяє їм службу й плату при замках.