5. Слов’яни великого переселення народів (2-6 ст н.Е.)

Слов’яни і Велике переселення народів

ІІІ ст. — рух на південь германських племен готів, що створили свою державу на узбережжі Чорного та Азовського морів. Після кількох невдалих спроб готам врешті вдалося підкорити собі праслов’янське населення, захопивши підступно їх вождів на чолі з Бусом.

Початок ІV ст. — поява у Північному Причорномор’ї кочовиків з Центральної Азії — гунів.

375 р. — гуни на чолі з Баламбеєм розбили готів і зруйнували грецькі міста-колонії. Звідси вони продовжили рух на захід до кордонів Римської імперії.

Середина V ст. — за Аттіли («Бич Божий») гуни досягають вершини свого розквіту. Однак після смерті Аттіли їх союз остаточно розпадається. Після цього посилюються позиції слов’ян.

VІ ст. — анти досягають найвищої могутності. Вони ведуть переможні війни з Візантією в Подунав’ї та на Балканах. Починається процес розселення слов’ян. Із межиріччя Дніпра й Дністра вони просуваються в Придунайські землі і там діляться на дві групи: одна йде на Балканський півострів, а інша — вгору вздовж течії Дунаю. Починаючи з V ст., слов’яни Лівобережжя заселяють нові райони на півночі й північному сході, що до цього були зайняті балтами та угро-фінами. Початок поділу слов’ян на три гілки — східних, західних та південних.

50-і рр. VІ ст. — з Центральної Азії у Північне Причорномор’я насунули тюркомовні кочові племена аварів. Завдавши поразки антам, вони спустошили їх землі. Осівши в середній течії Дунаю, вони утворили свою державу — Аварський каганат.

602 р. — остання письмова згадка про антів, коли вони виступали союзниками Візантії у війні з аварами.

VІ–ІХ ст. — аварська держава поступово занепадає. Причина — невдалі війни проти Візантії, франків і слов’ян.

VІІ ст. — слов’яни повністю витискають аварів з українського Причорномор’я.

Значення Великого переселення народів:

1. Привело до формування сучасної етнополітичної карти Європи.

2. Започаткувало поділ слов’ян на етнічні групи, які залежно від історичних обставин заклали основи процесів формування сучасних слов’янських народів.

3. Межа між історією Стародавнього світу й Середньовіччям.

6. Слов’янська колонізація східної європи (7-середина 9 ст н.Е.)

Назва “анти” проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою “слов’яни”. В арабських джерелах згадується про союзи слов’янських племен - об’єднання східних племен ще до створення Київської Русі. Слов’яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літопис, згадуючи про розселення слов’ян у Східній Європі в IX ст., називає різні племена: словени, кривичі, поляни, в’ятичі, радимичі, древляни, сіверяни та ін. Починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі матеріальна культура східних слов’ян пройшла кілька етапів розвитку. Слов’янські племена найчастіше селилися групами на берегах річок та озер. Люди жили в землянках і напівземлянках з плетеними або дерев’яними стінами. Керамічний посуд був переважно ліпним з візерунками. Обряд поховання - спалення трупів. Археологи при розкопках знаходять багато різноманітних знарядь праці і прикрас. Основними заняттями східних слов’ян були землеробство і скотарство. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес та інші культури. У слов’ян існували різні види ремесел: ливарне, обробка заліза, різьблення на кістці, виготовлення посуду та ін. Соціальні структури розвивалися в напрямку від первісної общини в перших століттях до н. є. до сусідської общини. Кількісне збільшення міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни всіх слов’янських земель, -усе це сприяло утворенню східно-слов’янської держави - Київської Русі.