49.Україна доби Першої світової війни

У першій світовій війні становище українців було особливо тяжким і драматичним. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших кровопролитних боїв на Східному фронті. Її населення переносило розруху, спустошення в результаті військових дій, а також жорстокої політики по відношенню до населення як російського командування, так і австрійського. Українці змушені були воювати один проти одного. У російській армії було 3,5% млн. українських солдатів, в австрійській 250 тис. Вони боролися і вмирали за імперії, які ігнорували їхні національні інтереси. Царські власті закрили всі українські культурні центри, кооперативи, періодичні видання. Знову вводилося обмеження на вживання української мови. Українці Австрії створили загальну українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем К. Левицьким. Рада закликала всіх українців боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Був створений легіон українських січових стрільців з 2,5 тис. осіб. Частина українських соціалістів виїхала з Росії і у Відні в 1914 р. створила партію "Союз визволення України". В. Дорошенко, М. Меденеаскій, М.

50.Революція 1905-1907р

Революція за своїм характером була буржуаз­но-демократичною, її вимогами були: ліквідація по­міщицького землеволодіння і наділення селян зем­лею, повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного республіканського ладу, надання на­родові політичних прав і демократичних свобод — сво­боди слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлен­ня 8-годинного робочого дня. Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Револю­ція 1905-1907 pp. була і селянського революцією: аг­рарно-селянське питання було основним соціаль­но-економічним питанням революції. Тільки на середину року в Україні відбулося біля 1300 селянсь­ких виступів.

Всюди завмирає промислове, іноді й тор­говельне життя. Закриваються освітні установи. До про­летарського страйку приєднуються також інтелігент­ські спілки. Присяжні засідателі в багатьох випадках відмовляються судити, адвокати — захищати, лікарі — лікувати. Мирові судді зачиняють камери в'язниць.

Всеросійський політичний страйк восени змусив царя Миколу II видати маніфест про громадянські свободи. У маніфесті, який був виданий 17 жовтня 1905 p., цар обіцяв народам Російської імперії прове­сти вибори до Державної думи і надати широкі полі­тичні права громадянам країни.

51.Політичне життя в Україні 1907-1914 р.

Маніфест про розпуск II Державної думи 3 червня 1907 р. обмежив політичні свободи, проголосив новий антидемократичний закон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків національного руху були ліквідовані. Почався період реакції — жорстокого переслідування опозиційного та українського руху. Провідником цієї політики став міністр внутрішніх справ, а згодом голова уряду Росії Петро Столипін.

Одним з елементів столипінської реакції було переслідування національних меншин. Царський уряд заборонив викладання українською мовою в школах та вищих навчальних закладах. Був заборонений збір коштів на будівництво пам'ятника Т. Шевченку в Каневі. Припинили свою діяльність «Просвіти». У 1910 р. був підписаний циркуляр про заборону реєстрації національних («інородчеських») товариств та видавництв. Було заборонено продавати українські книжки (у тому числі навіть Євангеліє українською мовою, що його видав Синод), проводити концерти, вечори. В Україні, як і в усій Російській імперії, формуються шовіністичні організації, шириться хвиля антисемітизму. Із метою координації діяльності українських сил у нових умовах українські діячі 1908 р. створили міжпартійний політичний блок — Товариство українських поступовців (ТУП). Його лідерами стали М. Грушевський, С Єфремов, Є. Чикаленко, Д. Дорошенко. ТУП обстоювало конституційно-парламентський шлях боротьби за національне відродження, ідею національно-територіальної автономії України в складі Росії, займалося культурно-просвітницькою діяльністю.