57.Гетьман п. Скоропадський (грудень-січень 1918)

29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Загальні верстви населення не підтримували Центральну Раду та її Раду Міністрів, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. В Софіївському соборі єпископНикодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж самого дня. У них були визначені головні напрями діяльності Гетьмана у політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії громадянських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замістьУкраїнської Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно із «Законами…», вся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася у руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави.

58. Українська Директорія та інтеграція проти неї Антанти і Рад.Росії(грудень 1918 червень1919)

14.11.1918 Р. — червень 1920 р

Розвал монархічних урядувань у Німеччині та Австро-Угорщині в листопаді 1918 року привів до краху й окупаційний режим (уряд Скоропадського) на Україні. В ніч на 14 листопада 1918 року в Білій Церкві була утворена Українська Директорія в складі В. К. Вінниченка, С. В. Петлюри та інших, яка через місяць увійшла в Київ. Уряд Директорії 16 січня 1919 року оголосив війну Радянській Росії

В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися, і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків, але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії, і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

Протягом 1918 Антанта ставилась вороже до УНР і Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, повністю підтримуючи Добровольчу армію генерала А. Денікіна та ідею російських шовіністичних кіл про відновлення «единой и неделимой России». В жовтні 1918 у Женеві в переговори з представниками країн Антанти намагався вступити міністр закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко але через початок антигетьманського повстання ці спроби були припинені. Директорія УНР не була визнана Антантою, а позиція українського уряду розглядалась її дипломатами як «більшовицька». Змушена вести бої на два фронти, Директорія вирішила вступити в переговори з військовим командуванням Анатанти. 6 лютого 1919 року командуючий французькими військами д'Ансельм поставив українській делегації — І. Мазепа, Степан Бачинський, О. Греков, Сергій Остапенко, у Бірзулі попередні умови для початку переговорів — відставка Володимира Винниченка, Володимира Чехівського та Симона Петлюри, контроль над фінансовою політикою українського уряду; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів, та інші. Найбільш важливе для української делегат питання про визнання незалежності УНР на переговорах не ставилось.

Після виходу 11 лютого 1919 року зі складу Директорії Володимира Винниченка і формування 13 лютого 1919 року нового уряду без участі представників соціалістичних партій переговори продовжились. Не подаючи надії на можливість визнання УНР, Антанта вимагала підпорядкування української армії союзному командуванню і включення її поряд з Добровольчою армієюгенерала Денікіна у єдиний антибільшовицький фронт та встановлення контролю Антанти над українськими землями. На ці умови українська делегація категорично не погодилась.