5. Класиф-я ψ д- х методів (тестів). Вимоги до методик, репрезентат-ть тестових норм. Надійність. Валідність, її види, способи перевірки методик на надійність і валідність.

Тести – стандартизовані і зазвичай короткі і обмежені у часі випробування, призначені для встановлення кількісних і якісних індивідуально-психол відмінностей між Л.

Особливість – досліджуваному потрібно давати правильні відповіді. В опитувальниках і проективних методиках правильних відповідей не існує.

За формою тести поділяються на:

1) Індивідуальні тести – 1 досліджуваний; 2) Групові тести – група Л;

3) Усні і письмові. Передбачають відкриті, альтернативні відповіді. Бланки.

4) Бланкові, предметні (кубики Кооса), апаратурні (рефлексометр), комп*ютерні – в залежності від застосовуваних у ході дослідження матеріалів чи приладів.

5) Вербальні і невербальні – за характером стимульного матеріалу. Вербальні – вислови, слава; психолінгвістика. Невербальні – картинки, графіки (матриці Равена). Для полегшення дослідження Л з вадами слуху, мовлення чи низьким рівнем освіти.

За змістом:

1) Тести інтелекту;

2) Тести здібностей – загальних і спеціальних;

3)Тести особистості – оцінка емоційно-вольових компонентів псиз діяльності (мотиви, інтереси, емоції, відносини, особливості емо прояву у різних ситуаціях).

4) Тести досягнень – тести успішності.

Надійність – відносна постійність, стійкість, узгодженість результатів тесту при первинному і повторному його застосуванні на одних і тих же самих досліджуваних. Говорить про точність психол вимірювань.

Валідність – комплексна х-ка, що включає, з одного боку, дані про те, чи придатна методика для вимірювання того, для чого її було створено, а з іншого боку, яка її дієвість, ефективність, практична корисність. Відповідність, повноцінність, придатність.

Теоретична валідність – визначається за відповідністю показників досліджуваної якості, отриманих з допомогою методики, показникам, отриманим за допомогою інших методик – таких, з показниками яких повинна існувати теоретично обґрунтована залежність. Кореляція.

Емпірична валідність – перевіряється за відповідністю діагностичних показників реальній поведінці, діями і реакціями, що спостерігаються у досліджуваного. Порівняння показників з реальною поведінкою чи результатами практичної діяльності Л.

Внутрішня валідність – відповідність завдань, субтестів, суджень, що містяться у методиці, загальній меті і замислу методики в цілому. Невалідна (або не повністю валідна) м-ка – завдання вимірюють не те, що вимагається від даної м-ки.

Зовнішня – зв*язок між показниками м-ки і найбільш важливими, ключовими ознаками, що відносяться до поведінки досліджуваного. (емпір валідність).

Валідність м-ки перевіряється і уточнюється в процесі її достатньо тривалого застосування.

БІЛЕТ№4

Відчуття – відображення окремих властивостей предметів, що впливають на мозок людини. Простий психічний процес.

Фізіологічна природа відчуттів залежить від роботи аналізаторів, що скл:

• периферичний відділ – рецептор; зовнішня енергія перетвор у нервовий процес;

• провідникові нервові шляхи;

• кірковий відділ (ГМ) – переробка нервових імпульсів.

Аналізатор – активний орган, що включає рухові елементи; всі відчуття мають емоційний тон.

Відчуття є й у тварин, зумовлені біологічно активними потребами. Є такі відчуття, що немає Л.

Відчуття у Л – результат історичного розвитку.

Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій та явищ, що виникають при безпосередньому впливі фізіол подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів. Сума відчуттів (Вундт).

Інф-я про спийн-тя поступає в перцептивні зони гол.мозку. При порушенні перцепт-ї зони сприйн-тя зникають, а від-тя залиш-ся. При порушенні проекційної зони – від-тя зникають, а спр-тя залиш-ся.

Агнозія – порушення перц-ї чи проект-ї зони.

2.

Особистість (Немов) – це конкретна Л взята в системі її стійких соціально зумовлених Ψ х-к, яка проявляється у суспільних зв*язках і відносинах, визначає її моральні вчинки і мають значення для неї та оточуючих. Знаряддя набуття людської сутності.

Типи.

У. Джемс:

- фізична особистість – містить у собі тілесну організацію, одяг, батьків, дружину, дітей;

- соціальна особистість – визн належністю Л до людського роду і визнанням цього ін людьми;

- духовна особистість – це об*єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей Л.

В. Дільтей. Е. Шпрангер. Описова Ψ.

1) теоретична Л – тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між Л;

2) економічна Л – звичайно шукає користь у пізнанні. Прагматик.

3) естетична Л – сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму.

4) соціальна Л – прагне знайти себе в іншій Л, жити заради інших. Альтруїст.

5) політична Л – тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істиних дух цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших Л.

6) релігійна Л – тип Л, ціннісна організація якої полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої дух сили – Божества.

І. Кант: гуморальна теорія Т.

Сангвінік – безтурдотний, повний надій, кожну річ сприймає як дуже важливу і швидко забуває, доброзичливий, милий співрозмовник, швидко втомлюваний.

Холерик – спалахує, але швидко згасає, добрий напоказ, не доводить справу до кінця.

Меланхолік – доброчинний.

Флегматик – Т заміняє йому мудрість, сміливість; значна працездатність, рівний настрій, повільне включення в роботу, повільне переключення і пристосування.

О.Ф.Лазурський, в соснові принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, містить не тільки речі, природу, Л, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.

Чисті типи:

1. нижчий рівень – розсудливі, афективні, активні;

2. середній рівень – непрактичні теоретики-ідеалісти (вчені, художники, релігійні споглядачі), практики-ідеалісти (альтруїсти, гром працівники, владні, гсподарі);

3. вищий рівень – альтруїза, знання (індукція, дедукція), краса, релігія, суспільство, зовнішня д-ть та ініціатива, система і організація, влада і боротьба.

Комбіновані: науково-практичні, науково-суспільні, художньо-практичні, релігійно-адміністративні.

Спотворені: 1) нижчий – пасивні (апатичні. безвільні), розважливі егоїсти, афективні спотворені, активні спотворені (безладні та зосереджено-жорстокі гвалтівники);

2) середній рівень – невдахи (непристойні мрійники, афективні невдахи, енергійні і розлючені), успішні (лицеміри, владні спотворені).

Ціннісні орієнтації - найважливіші елементи внутрішньої структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживання і що відмежовують значуще, істотне для даної людини від незначущого, неістотного. Орієнтація на цінності є характерною рисою людського життя. Цінності – матеріальні і духовні. Ціннісні орієнтації тісно пов'язані із спрямованістю особистості, виступають як регулятори поведінки і мають явно мотивуючу силу.

Ціннісні орієнтації, граючи важливу роль у формуванні етичної активності, забезпечують загальну спрямованість поведінки особистості, соціально значущий вибір нею цілей, цінностей, способів регуляції поведінки, її форм і стилю.

3.

Ненаукові: Гіппократ (4 пори року по 20 р.), старокит-ка.

Наукові: Виготський, Ельконін (за сукупністю ознак), Холл, Гетчінсон (за зовн-ми озн-ми); Блонський, Фрейд, Піаже, Еріксон (за вн-ми ознаками).

Проблема критеріїв визначення періодів псих розв давно стала предметом спец обговорення. Встановлено, що слід будувати періодизацію, виходячи не лише з кількісних ознак, при чому не зовнішніх, а суттєвих, взятих в їх систематичному зв’язку. Визначаючи періоди розв, треба брати до уваги всі її сторони в єдності – змістовну, операційну, мотиваційну. Важливе значення має також правильне розуміння зв’язку періодів і стадій психіч розв, динаміки переходу від попередніх до наступних стадій. Стадії не просто йдуть одна за одною, а досягнення попередніх включаються в наступну стадію. Н-д: за Фельдштейном: І фаза—до 10 років—1 період—до 1р., 2 період – від 1 до 3 р., 3 період – від 3 до 6р., 4 період – від 6 до 10 р., ІІ фаза – 1 період – від 10 до 15р., 2 період – від 15 до17р. В середині кожного з періодів існують 3 етапи розвитку. 1—це розв певної сторони діял-ті, 2 – максим-на реалізація, кульмінація розвитку цієї сторони діял-ті; 3 – насичення даного виду діяльності і актуалізація іншої сторони діял-ті.

Загально прийнята періодизація розв (за Ельконіним).

1епоха—раннє дитинство: 1 період – немовля: від 0 до 1 р..провідний вид діяльності – безпосереднє емоційне спілкування, яке сприяє формуванню орієнтацій них та сенсомоторно-маніпулятивних дій, тобто дій що супроводжуються і в якійсь мірі регулюються зоровими, слуховими, мязово-руховими та іншими відчуттями і сприйманнями. Важливим новоутворенням даного віку є формування потреби у спілкуванні з іншими людьми та певне емоційне ставлення до них.

2 період – раннє дитинство: від 1 до 3 р..провідна діяльність – предметно-маніпуляційна. В ній дитина оволодіває суспільно виробленими способами дії з предметами у співпраці з дорослими. Одночасно інтенсивно розв вербальні форми спілкування дитини з дорослим, але разом з предметною діяльністю. Але аналіз мовних контактів дитини цього віку з оточуючими людьми показує, що мова нею використовується як засіб комунікації для налагодження співпраці з людьми у спільній з ними діяльності, а не як інструмент мислення. Новоутворенням віку являється розвиток мови та наочно-дійового мислення.

2 епоха – дитинство: 1 період – дошкільне дитинство: від 3 до 6-7р. провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, в процесі якої розвиваються всі сторони психіки та поведінки дитини. Осн значення гри для псих розв дитини полягає в тому, що дякуючи особливим ігровим прийомам, а саме прийняттю дитиною на себе ролі дорослого, виконанню її сусп ф-цій, символічному характеру багатьох предметних дій, перенесенню значення з одного предмета на інший, дитина моделює в грі стосунки між людьми. Рольова гра виступає як вид активності, що об’єднує спілкування і предметну діяльність та забезпечує їх сусп вплив на розвиток дитини. У грі формуються такі новоутворення як прагнення до суспільно значущої та суспільно оціночної діяльності, що характеризує готовність дитини до початкового навчання.

2 період – молодше шкільне дитинство: від 7 до10-11 р. провідна діяльність – учіння. В процесі учіння форм пам'ять, засвоюється знання про предмети і явища зовн світу та людських відносин. Новоутвореннями віку являються мимовільність психіч явищ, вн план дії, рефлексія.