Проаналізуйте методи психологічних досліджень у сучасній психології: їх види та вимоги до їх організації і проведення.
«Метод - це шлях пізнання, це спосіб, за допомогою якого пізнається предмет науки» (С. Л. Рубінштейн).
Методи психології доцільно розділити на дві групи:
• пізнавальні (дослідницькі) методи;
• методи активного впливу на людей.
Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно розрізняти чотири групи методів:
• організаційні - порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.
• емпіричні - спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.
• методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції) факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.
• інтерпретаційні методи - генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними властивостями індивіда. Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядають у цілісній системі.
Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію.
Головним методом психологічного пізнання вважають експеримент. Дослідник активно втручається в діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти, явища, властивості.
Значного поширення набули тести, які використовують для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку порівняно зі стандартом. Тест складається із завдань або запитань, які добирають за критеріями валідності (відповідності психічній властивості, яку виявляють за його допомогою), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних із визначенням достатнього рівня чутливості) тощо.
Застосування анкет (питальників) допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів (тих, хто відповідає на запитання анкети).
Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).
Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, ціннісні установки, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей.
Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів та малюнків. їх аналіз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості.
Для біографічного методу характерні використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві, юнацтві, навчанні та трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюють характерні риси особистості.
Трудовий метод передбачає включення дослідника в конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини її закономірностей.
Методи активного впливу на особистість.
Психологічну консультацію проводять з метою надання людині психологічної допомоги.
Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в процесі самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовують для розвитку здібностей, наприклад уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо.
Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану — під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки).
2. Здібності – інд-психол особливості особистості, що є умовою успішного виконання продуктивної діяльності. Біосоціальні (Теплов, Нєбиліцин, Леонтьєв)
Здібності – реалізовані в діяльності потенційні можливості особистості.
Загальні – інд-психол якості, що характеризують належність Л до: художнього (синтез, образ), розумового (аналіз, абстракція, теорія) чи середнього типів (Павлов).
Структура: задатки, знання, вміння, навички.
Задатки – анатомо-фізіологічне підгрунтя здібностей (Т).
Рівні розвитку: обдарованість, талант, геніальність.
Обдарованість – своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує Л можливість успішного виконання певної діяльності.
Майстерність – досконалість у певному виді діяльності, найчастіше виробничій. Готовність до творчого вирішення проблем.
Талант – високий рівень розвитку спец здібностей. Оригінальність, новизна.
Геніальність – неповторність Л у різних видах діяльності. Універсалізм. Леонардо да Вінчі.
Широта: загальні (властиві більшості. Ψ явища), спеціальні (специфічні види діяльності).
Рівні виявлення: репродуктивний, творчий.
Види:
теоретичні – визначають успішність навчання, засвоєння знань, умінь навичок;
творчі – можливість відкриттів і виниходів, створення нових предметів матеріальної і духовної значимості.
Потенційні – реал-ся за певних соціальних умов.
Актуальні – реал-ся тут і тепер.
3 Молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1—4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності — навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством.Для сучасної школи питання про співвідношення навчання і розвитку має першочергове значенняПроблема навчання і розвитку актуалізується, як правило, в критичні періоди перебудови школи, тобто інтерес до неї загострюється тоді, коли система традиційної шкільної освіти не справляється з новими соціальними завданнями, не забезпечує необхідного рівня орієнтації людини в складних умовах сучасного виробництва і суспільного життя. Прагнення зробити цю систему адекватною новим соціальним вимогам неминуче призводить до перегляду змісту встановлених ПОНЯТЬ "навчання", "засвоєння", "формування психіки".В психології можна виділити кілька підходів, кілька спроб розв'язати питання співвідношення розвитку і навчання.У центрі першого підходу, який пропонувався в історії науки, було положення про незалежність процесів дитячого розвитку від процесів навчання. Психічний розвиток, говорить Л.С. Виготський, проходить у процесі спілкування дитини з дорослим, який її навчає, передає досвід. У цьому процесі створюються нові форми психічного життя, нові уміння. А тому те, чого дитина не може зробити сама, вона може зробити за допомогою дорослого. І це визначає її подальший розвиток: адже те, що вона сьогодні може зробити лише з допомогою, завтра вона зможе зробити самостійно. Г.С. Костюк розглядає розвиток і навчання згідно своєї концепції, в діалектичному взаємозв'язку. При всьому важливому значенні навчання в психічному розвитку особистості розвиток неможливо звести доучіння, тобто засвоєння знань, умінь та навичок, досвіду. Розвиток не вичерпується тими змінами особистості, які прямо витікають з навчання. Він характеризується, як писав І.М. Сєченов, тими "розумовими переворотами", які відбуваються в голові учня, коли він навчається говорити, читати і писати, засвоює соціальний досвід, що передається йому в усній чи письмовій формах. В результаті цих "переворотів" і виникають нові якості, нові структури психічної діяльності. . У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.
Розвиток сприймання молодшого школяра. Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред'являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності. Розвиток уваги молодшого школяра. У молодшому шкільному віці, особливо у 1—2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю. Розвиток пам'яті молодшого школяра. Молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам'яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування. Інтенсивно розвивається довільна пам'ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Довільне запам'ятовування буває найпродуктивнішим тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом діяльності школярів. Під впливом навчання у цьому віці активно формується логічна пам'ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань. Розвиток уяви молодшого школяра. Основна тенденція розвитку уяви молодших школярів полягає в переході від репродуктивної її форми (простого комбінування уявлень) до творчої (побудови нових образів). У формуванні творчої уяви велику роль відіграють їх спеціальні знання. Розвиток мислення молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Під час розв'язування задач вони спираються на реальні предмети або їх зображення. У них поглиблюється і розширюється мислення, що виявляється в глибшому розумінні змісту засвоєних понять, опануванні нових та оперуванні ними. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення, особливо на уроках математики, оскільки від дій з конкретними предметами школяр переходить до розумових операцій з абстрактними числами. Розвиток загального інтелекту молодшого школяра. Основними ознаками розвитку інтелекту молодшого школяра є якість знань, уміння застосовувати їх на практиці, орієнтування в матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу, міцність запам'ятовування, самостійне формулювання запитань, що логічно випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів розв'язування нетипових завдань.
Формування інтелекту зумовлюється розвитком певних показників психічних процесів: точності зорового, слухового і дотикового сприймання; повноти й детальності описування картини, яку учень бачить уперше; способів свідомого запам'ятовування нового матеріалу (групування, самоконтролю — під час заучування); здатності зауважувати помилки, неточності в міркуваннях ровесників; гнучкості мислення, що виявляється у доцільному варіюванні способів дій, легкості й швидкості переходу від міркування, що спирається на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графіки, схеми, числові і буквені формули; словесно-логічного мислення. Цілісний розвиток інтелекту у молодшому шкільному віці відбувається за такими напрямами:
1) засвоєння й активне використання мови як засобу мислення. Цей напрям пов'язаний із розвитком мовлення дітей, активним його використанням під час розв'язування різноманітних завдань. Важливо навчити їх роздумувати вголос, словесно відтворювати думки і вербалізовувати (виражати в словах) процес та отриманий результат розв'язування задач і виконання вправ;
2) поєднання і взаємозбагачення всіх видів мислення: наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного. З цією метою дітям пропонують завдання, для розв'язування яких необхідні одночасно і практичні дії, і вміння оперувати образами, поняттями, висловлювати судження на рівні логічних абстракцій;
3) виокремлення підготовчої та виконавчої фаз розв'язання завдання. На підготовчій фазі здійснюють аналіз його умов і виробляють план, на виконавчій реалізують його практично. При цьому обов'язкова перевірка отриманого результату.
ТА
N-нейротизм (емоційна
лабільність- емоційна стабільність)
5
Наукове спостереження – це метод наук.пізнання, що здійснюється на основі ретельної попередньої підготовки. Має визначену мету, яка визначає час спостер. і відбір потрібних фактів. ОЗНАКИ: Відрізняється від звичайного спостереження постановкою проблеми, вибором ситуації для спостереження, визначенням психологічних якостей чи особливостей поведінки, які повинні бути об’єктом дослідження, розробленою системою фіксації і запису результатів, однозначністю розуміння іншими людьми отриманих даних.ФОРМИ (за ступенем усвідомлюваності досліджуваним спостереження): 1) усвідомлюв. явне; 2) неусвідомл.внутрішнє; 3) неусвід.зовнішнє (є ризик втратити повноту інформ.)Щоб запобігти недолікам спост. необхідно: 1) чітко дотримуватись вимог до проведення спостереження (планомірність, ціле спрям-ть, ств-ня умов, продум-ня шляхів фіксації результ-в); 2) експериментатор повинен відповідати вимогам (об’єктив-ть, неупередж-ть, непоблажлив-ть, не переносити якості і проблеми на досл-го).
Спостереження дає можливість отримати результати беручи до уваги зміни ситуації обстежуваних, тобто бачити вплив стимулу. За допомогою спостереження можна отримати обширну інформацію про людину, він є незамінним там, де не розроблені, або невідомі стандартизовані процедури. При цьому досліднику для проведення спостереження не потрібна згода або інша форма участі досліджуваних. Особливо важливе значення метод спостереження має для вивчення психологічних особливостей дітей, оскільки дитиня, як об’єкт дослідження має більше труднощів ніж дорослий.
Обмеження – суб’єктивізм, не економність, зміни діяльності обстежуваних, лише на первинних етапах, ефект Хот терн (ефект соціальної бажаності), помилки спостерігача – ефект ореолу, помилка усереднення, помилки контрасту, ефект завищення показників, неможливість повторення, потребує високого рівня кваліфікації.
Зовнішнє спостереження - це спосіб збору даних про психологію і поведінку людини шляхом прямого спостереження за нею. Внутрішнє спостереження, або самоспостереження, застосовується тоді, коли психолог-дослідник ставить перед собою завдання вивчити явище, що його цікавить, у тому вигляді, в якому воно безпосередньо відтворюється в його свідомості. Внутрішньо сприймаючи відповідне явище, психолог наче спостерігає за ним (наприклад, за своїми уявами, почуттями, думками, переживаннями) або користується аналогічними даними, що повідомляються йому іншими людьми, які самі ведуть інтроспектування за його завданням. Вільне спостереження не має заздалегідь установлених рамок, програми, процедури проведення. Воно може змінювати предмет або об'єкт спостереження, його характер у ході самого спостереження залежно від бажання спостерігача. Стандартизоване спостереження, навпаки, заздалегідь визначене і чітко обмежене в плані того, що спостерігається. Воно ведеться за певною, наперед продуманою, програмою і точно слідує їй, незалежно від того, що відбувається в процесі спостереження з об'єктом або самим спостерігачем. При включеному спостереженні (воно частіше за все використовується в загальній, віковій, педагогічній і соціальній психології) дослідник виступає як безпосередній учасник того процесу, за ходом якого він веде спостереження. Наприклад, психолог може вирішувати подумки якесь завдання, одночасно спостерігаючи за собою. Інший варіант включеного спостереження: досліджуючи взаємовідносини людей, експериментатор може сам включитися у спілкування з людьми, за якими спостерігає, не припиняючи в той же час спостерігати за взаємовідносинами, що виникають між ним і цими людьми. Стороннє спостереження, на відміну від включеного, не передбачає
Білет№14
Розкрити поняття про увагу і її ф-її та показати її практичне значення в житті й діяльності Л.
Увага – це направленість і зосередженість Ψки на якомусь об*єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної і рухової активності індивіда. Орієнтувальний рефлекс.
Види уваги:
за спрямованістю на об*єкт:
зовнішня (предсенсорна, предмоторна), активна – зосередженість;
внутрішня (інтелектуальна) – пов*язана з аналізом псих процесів і переживань; пов*яз з уявою.
за участю волі:
довільна;
недовільна;
післядовільна.
Форми прояву – поза, міміка, власне увага.
Ф-її:
1) підготовка до сприймання;
2) ф-я вибору потрібного та ігнорування непотрібного;
3) ф-я оцінки переваг навчальних методів;
4) ф-я прояву ставлення до об*єкта.
Структура: стійкість, концентрація, обсяг, переключення, розподіл, коливання, контроль, відволікання, розсіяність.
Причини мимовільної уваги: х-р зовнішнього подразника, відповідність зовнішнього подразника внутр стану Л, спрямованість особистості (інтереси, світогляд, погляди), почуття що викликає подразник.
2
Уява – процес створення образів предметів, ситуацій, обставин, шляхом встановлення нових зв*язків між відомими образами та знаннями.
Види активної уяви: репродуктивна (мимовільна, довільна), творча (довільна), мрія (довільна).
Репродуктивна – відтворення об*єкта за його описом за макс схожістю.
Творча – перетворення і створення нових уявлень, без наявного зразку.
Мрія – самостійне створення нових образів бажаного майбутнього. Активна – плани на майбутнє. Пасивна – не пов*язана із втіленням.
Пасивна уява, види: сновидіння, дрімота, галюцинації.
За змістом діяльності: технічна, художня, наукова.
Види*
У того, чого Л не бачила, але що існує насправді;
У історичного минулого;
У майбутнього;
У того, чого ніколи не було і не буде.
Прийоми створення образів (аналіз отриманих вражень чи уявлень; синтез):
аглютинація створення нового образа шляхом приєднання частин предмету до іншого;
перебільшення – гіперболізація;
аналогія – побудова образу чимось схожого на існуючу річ;
схематизація – поверхневе сприймання;
акцентування – підкреслення найтиповіших ознак об*єкта;
типізація – виділення суттєвого повторюваного в однорідних образах.
62 Розкрийте поняття про уяву, вкажіть її роль у навчанні і вихованні дітей та самовихованні. Чи може уява дитини бути багатшою, ніж у дорослого?
Відображаючи об’єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об’єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачання наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.
Уява — це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготовити певну річ, людина подумки створює її образ.
У житті людина створює образи таких об’єктів, яких у природі не було, немає й не може бути. Такими витворами людської уяви є фантастичні казкові образи русалки, килима-літака, Змія Горинича, в яких неприродно поєднані ознаки різних об’єктів. Проте якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підгрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості.
Уява — це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала. До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.
Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпе чуючи їй здатність передбачення та твореннянового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов’язана з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви
здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових дій, завдяки чому зберігається зв’язок продуктів людської фантазії з реальністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відображення реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить їх реалістичними, життєвими.
Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації.
63 Дайте характеристику видів уяви.
Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяльності людини та змісту створюваних образів.
Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну
та довільну. Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямо-
вується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкування співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом обговорювання, читаючи художню чи історичну літературу; людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її голові під впливом прочитаного. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов’язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором
яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важливе для неї значення.
Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об’єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини.
Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну. Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині ство рювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.
Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти. Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її став-
лення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій
уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.
Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів но вих об’єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об’єктивної дійсності — постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти.
Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін. Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малюючи картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, писав, що
голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив, що він гостро відчував у роті присмак миш’яку, коли описувавсцену самогубства мадам Боварі. Художникові, письменникові завдяки яскравості чуттєвих образів здається, що вони безпосередньо сприймають те, що зображують у своїх творах.
Для технічної уяви характерними є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об’єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у креслення, схеми, наоснові яких потім створюються нові машини, об’єкти. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експери ментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія
відіграє важливу роль плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту.
Особливою формою уяви є мрія. Мрія — це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з об’єктивних або суб’єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдяки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, зауважував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна сила змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практичного життя.
3
Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування. Якщо для молодших школярів основою для об'єднань найчастіше є спільна діяльність, то тепер, навпаки, привабливість тих чи інших занять та інтереси визначаються передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками (Л.1. Божович). Слід мати на увазі й те, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, а вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім домаганням: бути лідером, користуватись авторитетом у якійсь справі, знайти близького друга.
Суб'єктивне значення для підлітка сфери спілкування з однолітками серйозно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями. Самі підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими та значущими, тоді як вчителі думають, що підлітків найбільше хвилюють стосунки з ними, а батьки приписують таке саме значення взаєминам у сім'ї. Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відсуває на другий план і навчання, і навіть взаємини з рідними. Так, серед причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних переживані, одне з головних місць займає невдоволеність підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється пі дорослими, ні самими підлітками.
Суттєво міняються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Якщо в 4-ому класі домінує просте бажання бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити, то вже в 5-6 класах основним стає прагнення зайняти певний статус в їхньому колективі, а в 7-8 класах йдеться про потребу підлітка в автономії в колективі однолітків та пошук визнання ЦІННОСТІ власної особистості в їхніх очах. З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослого, то у підлітків на перший план виходять особисті якості.
Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками - йде пошук друга. Саме тут відбувається пізнання підлітком іншої людини та самого себе, розвиваються засоби такого пізнання.
Істотно змінюються взаємостосунки хлопчиків і дівчаток. Виникає взаємний інтерес, бажання сподобатись і, як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв'язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З'являється й увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.
Крім того, підлітковий вік — це період становлення якісно нових взаємин з дорослими. Підлітки вже, яка правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, як такі, що не відповідають їхнім уявленням про власну дорослість і самостійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні. Невиконання розпоряджень старших, різні форми протесту тощо, - все це не що інше, як форма боротьби підлітка за зміну існуючого типу взаємостосунків. Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється там і тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають необхідні корективи стосунків з дорослими, коли ініціатором таких коректив виступає підліток, а дорослі з усіх сил цьому опираються.
Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків. Так, за даними Г.С. Абрамової, лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). При домінуванні регламентованого спілкування неадекватна самооцінка мала місце у 87,9% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1% підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% при регламентованому спілкуванні
4
5
Спостереження
дає можливість отримати результати
беручи до уваги зміни ситуації
обстежуваних, тобто бачити вплив стимулу.
За допомогою спостереження можна
отримати обширну інформацію про людину,
він є незамінним там, де не розроблені,
або невідомі стандартизовані процедури.
При цьому досліднику для проведення
спостереження не потрібна згода або
інша форма участі досліджуваних. Особливо
важливе значення метод спостереження
має для вивчення психологічних
особливостей дітей, оскільки дитиня,
як об’єкт дослідження має більше
труднощів ніж дорослий.
???????
БІЛЕТ№15
Аналізатор – активний орган, що включає рухові елементи; всі відчуття мають емоційний тон.
Пороги відчуттів – чутливість НС. Абсолютний поріг – визн мін величиною подразника, яка здатна викликати відчуття:
(П1+П2)/2
П1 – величина стимула при якому виник відчуття
П2 – коли зникає
Верхній поріг – больовий.
АДАПТАЦІЯ – призвичаєння до дії подразника.
СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ – збільш-ня чутл-ті в рез- ті вз-дії аналізаторів чи тренувань.
СИНЕСТЕЗІЯ – вин-ня під впливом одного подразника відчуття, хар-го для іншого аналізатора.
Розвиток відчуттів:
шкірні відчуття
біль
смак
нюх (4-5 днів)
слух (1-3 тижні), 2-3 місяці – сприймання напряму руху. 3-4 м – реакція на музику. З 2-х місяців реакція на інтонацію.
Д реагує на ритм. Розрізнення звуків – кінець 1-го року. Розвиток мовного слуху – спочатку голосні.
6) зір – проявляється у руховій реакції (рух очей). Узгодження 2 місяці. 3 м – розрізення предметів. Кольори – 5 м.
До кінця 1-го року життя чутливість Д досягає оптимуму, здатність розрізняти з*явл пізніше.
Дж. Ліллі – дослід «сенсорна ізоляція», СІ підсилює сенсорний досвід. «стан океанічної хвилі».
2. Емоції – суб*єктивні психічні стани, що відображають ставлення Л до світу, процесу і результату своєї діяльності.
Емоції (Маклаков) – псих процеси, що протікають у формі переживань і відображають особистісну значимість і оцінку зовн і внутр ситуацій для життєдіяльності Л.
Почуття – це стійке емоційне ставлення до явищ дійсності, яке відображають значення цих явищ відповідно до потреб і мотивів. Стенічні, астенічні.
Головна властивість почуттів – визначеність динамічного вектора активності суб*єкта щодо предмета почуття. У П відображається стійке узагальнене ставлення до предмета, явища, Л, яке спонукає діяти певним чином щодо них. Для вияву почуттів необхідна воля.
Властивості: модальність (якість), інтенсивність (к-сть), глибина переживань (к-ть), тривалість (к-ть), сила (к-ть), усвідомленість, складність (суб*єктивне), функція.
Переключення – можливість перенесення емо забарвлення з причин почуттів на другорядні умови.
Передбачення – виникає на основі емо оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху/неуспіху. Сигнал про наслідки дій.
Просторово-часове зміщення – зміщення з самої події у згадку про неї. Основа пригадування.
3. Вікова психологія – це галузь знань, що акцентує свою увагу на псих особливостях людей різного віку, вивчає закон-ті психіч.розв-ку л-ни на різних етапах її життя..
Предметом є вікова динаміка психіки людини.
Завд-ня: 1) опис фактів (? що), 2) розкр-є закономір-ті, пояснює факти (? чому), 3) на практиці допомагає у керівн-ві психічним розв-м через знання закономір-й і механізмів психіч-го розв-ку.
Галузі: 1) дитяча псих (немовл, псих раннього віку, псих дошкільника), 2) псих молодшого школяра, 3) псих підлітка, 4) псих ранньої юності, 5) псих дорослої людини, 6) псих похилого віку (геронтопсихологія).
Значення для психолога – краще розум. вікові особливості, відповідно до цього вибирати методики відповідно до віку дитини.
Педагог – щоб зуміти знайти індивідуальний підхід до учня.
Вихователь – для правильного розвитку дітей, підборі ігор.
ПРОБЛЕМИ В.ПС.: *вічні (чи можна вплинути на ров-к психіч-ї діял-ті, що таке псих.реальність, що таке л-на); *перехідні (обумовлені конкр-м істор-м часом або соц-м замовл-м).
вивчити історію життя л-ни в цілому – для встан-ня взаємозв»язків кожного віку;
вивчити співвіднош-ня фізіолог-х і психол-х показн-в розв-ку в кожному віці (для конкретизації критеріїв розв-ку);
з»ясувати, що більше визначає психіч-й розв-к дитини: дозрівання орг-му чи вплив серед-ща;
вивч-ня співвідн-ня вікового і індив-го розв-ку;
вивчити вплив стихійного і організ-го навч-ня і вих.-ня на психіч.розв-к (сім»я, школа);
вивчити роль сенситивних періодів у розв-ку дитини.
Розкрийте предмет та завдання педагогічної психології. Розкрийте методологічні принципи педагогічної психології.
Предметом педагогічної психології є вивчення рушійних сил розвитку і рушійних сил активності особистості під впливом навчання і. виховання в процесі різних видів діяльності: дослідження закономірностей переходу від нижчих форм пізнавальної активності до вищих, самостійних творчих форм пізнання, а також формування емоційно-вольової сфери та індивідуально-типологічних особливостей підростаючої особистості під впливом навчально-виховних заходів. Свої завдання педагогічна психологія розв'язує у тісному взаємозв'язку з іншими науками про людину. Виходячи з діалектико-матеріалістичного розуміння природи психіки, як активного відображення людиною навколишньої дійсності в процесі її діяльності, психіка регулює і направляє цю діяльність, детермінує і спонукає пізнання реальності.Педагогічна психологія ґрунтується на історико-матеріалістичному вченні про походження і розвиток людської свідомості і самосвідомості, їх взаємозв'язку з розвитком суспільства, єдності людської психіки ї діяльності, в якій вона не лише виявляється, а й розвивається і формується. Проблема становлення люд¬ської психіки розглядається у тісному взаємозв'язку з визначенням рушійних сил психічного розвитку, провідних факторів його формування, якими є спеціально організоване навчання і виховання. Конкретними завданнями педагогічної психології є:- Розкриття механізмів і закономірностей навчає і виховує впливу на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;- Визначення механізмів і закономірностей освоєння навчаються соціокультурного досвіду, його структурування, збереження (упрочіванія) в індивідуальній свідомості учня та використання в різних ситуаціях;- Визначення зв'язку між рівнем інтелектуального і особистісного розвитку учня та формами, методами навчає і виховує впливу (співробітництво, активні форми навчання та ін);- Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і вплив цих процесів на їх інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність;- Вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей;- Визначення механізмів, закономірностей розвивального навчання, зокрема розвитку наукового, теоретичного мислення;- Визначення закономірностей, умов, критеріїв засвоєння знань, формування операціонального складу діяльності на їх основі в процесі вирішення різноманітних завдань;- Визначення психологічних основ діагностики рівня та якості засвоєння та їх співвіднесення з освітніми стандартами;- Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.
Загальнонаукова методологія педагогіки може бути представлена системним підходом, що відображає загальний зв'язок і взаємообумовленість явищ і процесів навколишньої дійсності. Він орієнтує дослідника і практика на необхідність підходу до аналізу явищ життя як до систем, які мають визначену структуру і свої закони функціонування.Сутність системного підходу полягає в тому, що відносно самостійні компоненти розглядаються не ізольовано, а в їх взаємозв'язку, в розвитку і русі. Він дозволяє виявити інтегративні системні властивості і якісні характеристики складових елементів системи.Системний підхід передбачає виділення в педагогічній системі та особистості, що розвивається, перш за все, інтегративних інваріантних системо-утворюючих зв'язків і відношень, аналізу того, що в системі є стійким, а що змінним, що головним, а що другорядним. Він передбачає визначення внеску окремих компонентів-процесів у розвитку особистості як системного цілого. У цьому зв'язку він дуже тісно пов'язаний з особистісним підходом, який означає орієнтацію при плануванні і здійсненні педагогічного процесу на особистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його ефективності. Особистісний підхід вимагає визнання унікальності особистості, її інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу; передбачає опору в освіті на природний процес саморозвитку задатків і творчий потенціал особистості, створення відповідних умов.Діяльність – основа, засіб і вирішальна умова розвитку особистості. Цей факт обумовлює необхідність реалізації в педагогічному дослідженні і практиці тісно пов'язаного з особистісним діяльнісного підходу. Щоб підготувати вихованців до самостійного життя і різносторонньої діяльності, необхідно залучити їх до різноманітних видів діяльності, тобто організувати повноцінну в соціальному і моральному відношенні життєдіяльність.Діяльнісний підхід потребує переведення дитини в позицію суб'єкта пізнання, праці і спілкування. Це, в свою чергу, потребує реалізації полісуб'єктного (діалогічного) підходу, який випливає з того, що сутність людини значно багатша, різнобічніша і складніша, ніж її діяльність. Цей підхід заснований на вірі в позитивний потенціал людини, в її необмежені творчі можливості постійного розвитку і самовдосконалення.
5
Пам’ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворені минулого досвіду.
Діагностуючи особливості П необхідно звернути увагу не лише її кількісні показникі, але і на особливості самого процесу монемонічної діяльності
П має безліч хар-к, які розрізняються:
- наявністю або відсутністю установки на запам’ятовування (недовільне і довільне);
- часом зберігання (короткотривала і довготривала, сенсорна)
- характером запам’ятовування матеріалу (вербально-логічна, образна, емоційна)
- засоби запам’ятовування "механічна смислова"
Методика Эббингауза
Цель: исследование скорости механического запоминания
Процедура опыта: Тест состоит из двух серий. Первая серия - исследование скорости механического запоминания. Вторая - исследование скорости забывания. Инструкция к первой серии: «Вам будет предъявлен список из 20-ти бессмысленных слогов . Прочтите его и запишите, что запомнили. При неполном запоминании прочтите еще раз. Далее повторять прочтения с последующими записями до полного запоминания».
Методика Мюнстерберга
Инструкция: Среди буквенного текста имеются слова. Ваша задача - просматривая строку за строкой, как можно быстрее найти эти слова. Найденные слова подчеркивайте.
Время выполнения задания - 2 мин.
Оценка результатов: Методика направлена на определение избирательности внимания. Оценивается количество выделенных слов и количество ошибок, то есть пропущенных и неправильно выделенных слов. В тексте содержится 25 слов.
4
БІЛЕТ№16
Пам'ять - форма псих. Відображення, що полягає у закріпленні, збереженні та наступному відображенні досвіду.
Процеси:
1запамятовування
2збереження
3відтворення
4забування.
Запам»ятовування – кодування інфо. М.б. довільне і мимовільне. Умови: увага, організація матеріалу.
Збереження фіксація слідів інформації нервовій системі (статичне, довготривале, динамічне, оперативна пам’ять)
Відтворення пошук потрібних відомостей з усієї інформації (пригадування, впізнавання)
Забування збій пам’яті (причини: ослаблення пам’яті, заміщення (нова інформ. перекриває стару))
2
Емоції – суб*єктивні психічні стани, що відображають ставлення Л до світу, процесу і результату своєї діяльності.
Емоції (Маклаков) – псих процеси, що протікають у формі переживань і відображають особистісну значимість і оцінку зовн і внутр ситуацій для життєдіяльності Л.
Почуття – це стійке емоційне ставлення до явищ дійсності, яке відображають значення цих явищ відповідно до потреб і мотивів.
Вищі П – відображення ставлення Л до явищ соц дійсності.
Нижчі – пов*язані з назодоволенням/незадаволеням органічних потреб.
Види емоцій за Б. І. Додоновим: альтруїстичні, комунікативні, глоричні (потреба у самоствердженні), праксичні (діяльність), пугнічні (боротьба, адреналін), романтичні (незвичнісне, таємниче), гностичні (пізнавання), естетичні, гедоністичні (задоволення), акизитивні (набуття, здобуття чого небуть, колекціонування).
Фундаментальні за Ізардом К.: інтерес-хвилювання(+), радість(+), горе-страждання(-), гнів(-), відраза(-), презирство(-), страх(-), здивування, сором, провина.
Почуття формуються у процесі соціалізації.
3
опиняється на порозі реального дорослого життя та дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає зміст свого життя. Це час завершення шкільного навчання, один із найважливіших періодів формування особистості та психічного розвитку молодої людини. Юність - це час розвитку фізичних сил, змужніння, високого рівня опірності, витривалості організму. Прилив енергії проявляється в прагненні до діяльності, в досягненні значних успіхів у деяких видах спорту.
Юність - період інтенсивного соціального становлення особистості, соціально-морального самовизначення. На цей час припадає вибір професії, отримання паспорта, підготовка до сімейного життя, до участі в політичних подіях, виборах уряду країни, служіння в армії тощо. В старшому шкільному віці визначаються стійкі інтереси, здібності, можливості юнаків та дівчат, формуються життєві плани, програми, світогляд, переконання, ціннісні орієнтації, соціальні установки.
Старшокласників характеризує особливий тип поведінки. Центральним новоутворенням цього періоду стає процес активного розвитку особистості. Основне спрямування розвитку юнацького віку - формування світогляду. Особливий інтерес вони проявляють до моральних проблем - обов'язку, честі, справедливості. Юність -це сприятливий період для формування соціальних потреб, особливо потреб у своїй суспільній значущості, в повазі, довір'ї. Неповага в сім'ї чи в школі до особистості старшокласника призводить до конфліктів, а інколи й до відхилень у поведінці.
Юність - час формування самосвідомості, пошуку свого "Я". Це період відкриття свого внутрішнього світу. Об'єктом глибокого вивчення стають власні переживання, бажання, власні вчинки, здібності, рівень відповідності внутрішнього світу та поведінки.
Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов'язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16 і 17 роками, а юнаки - між 17 і 18 роками.
В основному завершується окостеніння скелету, вдосконалюється м'язова система, паралельно з цим збільшується і м'язова сила. Інтенсивно розвивається серцево-судинна система, нервова регуляція її діяльності. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку.
Статеве дозрівання для більшості юнаків і дівчат цього віку вже завершено. Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість учіння. Інтерес до навчання у них підвищується. Це пов'язано з тим, що складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуюче місце займають мотиви, що пов'язані з самовизначенням та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви набувають особистісного змісту та стають дієвими.
Старшокласники, для яких головною є навчально-професійна діяльність, починають розглядати учіння як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності.
Закінчуючи школу, старшокласники повинні бути психологічно готовими до дорослого життя. Поняття „психологічної готовності" передбачає у даному випадку наявність потреб та здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній діяльності, громадському житті, майбутньому сіхмейному житті.
Передусім, це: по-перше, потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати;
по-друге, вміння теоретично мислити, орієнтуватися у різноманітних подіях, що відбуваються в сучасному світі, що виступає у формі наукового, теоретичного світогляду;
по-третє, наявність розвиненої рефлексії, за допомогою якої забезпечується свідоме та критичне ставлення до себе.
Сформувавшись, ці якості утворюють психологічну базу для соціального та особистісного самовизначення школярів -центрального новоутворення раннього юнацького віку.
Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, обрати свій життєвий шлях. Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі.
В основі ставлення до світу професій лежить запозичений досвід - відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книжок, кінофільмів, телепередач. Досвід цей звичайно абстрактний, тому що не пережитий, не вистражданий людиною. Переважна більшість старшокласників обирає професію більш-менш стихійно. Суттєві фактори професійного самовизначення - це віковий період, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості та рівень домагань старшокласників.
Юність - це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм і правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрілість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти. Деякі особливості індивіда в ранній юності залежать від його когнітивного розвитку у цей період життя.
Взаємостосунки з дорослими та однолітками Старшокласник і дорослі. Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опіки з боку батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. На думку І.С. Кона, у цьому процесі слід розрізняти домагання автономії у сфері поведінки (потреба та право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба та право мати власні, самостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба та право на власні норми та цінності).
Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата все більше проводять його поза домівкою та школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спільному дозвіллі.
Емоційна автономність досягається з більшими труднощами, і цей процес дуже суперечливий. Рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах з батьками. Для того, щоб стати дорослою, молода людина мас розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними в нову,
складнішу систему емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама.
Ревниво захищають юнаки та дівчата своє право на власні переконання, моральні установки та цінності. З цією метою вони нерідко займають підкреслено максималістські позиції, висловлюють крайні погляди з того чи іншого питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна простежити велику залежність у серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогляду тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша справа, коли йдеться про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.
Товариство однолітків. В період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб - у відокремленні та в належності до певної групи, входженні до неї. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга - у взаєминах з однолітками.
Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об'єднання та спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значущості тощо.
Надзвичайно серйозною є потреба не просто входити до групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність для групи, мати в ній певний авторитет. Низький статус в групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.
Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема число референтних груп, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки та ціннісні орієнтації.
І.С. Кон і В.О. Лосенков вважали, що юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація. Перша проявляється у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3-4 години в будні, 7-9 годин у вихідні та святкові дні), невпинному зростанні географії та соціального простору такого спілкування, постійному пошуку та готовності до міжособових контактів.
Стосовно індивідуалізації стосунків, то вони характеризуються чітким розмежування характеру взаємин з різними людьми, високою вибірковістю та максималістською вимогливістю до друзів.
Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів і переживань іншого, що зумовлює ексцентричність юнацького спілкування, служить причиною напруженості взаємин і невдоволення ними.
Спілкування з однолітками найповніше реалізує потребу в коханні тому що спілкування з друзями стає інтимно-особистісним. Старшокласник розкриває однолітку свій внутрішній світ; з другом обговорює розчарування, взаємини з однолітками протилежної статі. Змістом спілкування стає реальне життя, а інформація, що передається другу, - секретною.
Основою для вибору друга є відображення неусвідомлених потреб старшокласника, підтвердження свого „Я" у друзях, ідентифікація з другом, іноді аж до втрати власної індивідуальності, підтвердження в друзях свого доповнення; пошуки психологічного захисту, зразків для наслідування тощо. Вибір друзів, характер взаємостосунків з ними залежать від цих неусвідомлених психологічних потреб. У справжньої дружби є одна незвичайна ознака - ніколи не виникає бажання переробити, перевиховати іншу людину. Друг допомагає бути справедливим у ставленні до власного „Я", власної позиції.
Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі. Помітно активізуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається потреба в коханні, з'являються серйозні захоплення, починається статеве життя.
Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні. Як правило, вони не збігаються (особливо в юнаків) з чуттєвістю, зумовленою статевим дозріванням.
4????????????
Психоаналіз – поведінка детермінується не лише свідомістю, а й безсвідомим. Теорія і терапія. Психосексуальний розвиток. Стукура психіки – Ід, Его, СуперЕго. Лібідо. Захисні механізми: заперечення, подавлення, проекція, раціоналізація, інтелектуалізація, витіснення, формування реакції. Фрейд, ХХ ст.
Аналіз групових психол. відмінностей у діференційній псіхології
Крім цього, диференціальну психологію цікавить аналіз природи і властивостей більшості традиційних груп, - людей маргінальних і геніальних, разли-чающіхся за ознаками статі, раси, національності та культури.
Вивчення таких групових відмінностей переслідує триєдину мету. По-перше, через конкретні групи характеризувати сучасне суспільство, тому їх детальне дослідження несе в собі практичну користь: інформація про них може вплинути на сприйняття суспільством даних груп і в кінцевому рахунку сприятиме поліпшенню міжгрупових відносин.
По-друге, порівняльне дослідження різних груп допоможе прояснити фундаментальні проблеми індивідуальних відмінностей в цілому. У таких групах можна побачити як проявляються індивідуальні відмінності і простежити до чого вони призводять. Групові відмінності в поведінці, що розглядаються разом з іншими супутніми-ські відмінностями між групами, дозволяють ефективно аналізувати причини відмінностей між людьми.
По-третє, порівняння того, як якийсь психологічний феномен проявляється в різних групах, може сприяти більш чіткому розумінню самого феномена. Висновки загальної психології, перевірені на самих різних групах, іноді надаючи-ються не такими вже «загальними». Дослідження феномена у всіх його різноманітних про-явищах дозволяє краще зрозуміти його суть.
У будь-якому складно організованому суспільстві люди завжди відрізняються один від одного як по вродженим, так і по здобувається в процесі життя характеристикам. У тій мірі, в якій вони володіють однаковими рисами і властивостями, вони утворюють групи; відмінності ж між цими групами створюють той рівень суспільної диферен-ренціаціі, який може мати найсерйозніші політичні наслідки.
5
Для вивчення операцій мислення є такі методики:
1) на досл-ня рівня аналізу і синтезу в розумовій діял-ті дітей (дається таблиця на 6 клітинок і 5 пронумерованих фішок, 3 серії досл-ня, дитині треба розкладати фішки так, щоб певна клітинка залишалась вільною).
2) на досл-ня рівня узагальнення в розум-й д-ті дітей (картки з малюнками, дитині треба з набору малюнків вибрати ті, які мають спільну ознаку).
3) на досл-ня рівня порівняння в розум-й д-ті (методика Завалишиної) (на 2-х малюнках – різні пори року, всі предмети на 1-му відповідають за формою предметам 2-го мал.-ка, але відрізняються в просторовому відношенні – назвати, чим подібні і чим відмінні).
4) на досл-ня процесу порівняння (малюнки: муха і птах, кіт і собака, барабан і скрипка…; експер-р називає по 2 об»єкти і пропонує порівняти їх, назвавши подібні і спільні риси).
БІЛЕТ№17
Пси́хіка — результат діяльності мозку, в якому відбиваються зовнішні подіі і внутрішній стан організму.
СТР-РА ПСИХІКИ: Психічні власт-ті – істотні особл-ті особ-ті, що є стійкими, постійними і впл-ть на повед-ку і діяль-ть л-ни. Визначають неповторність кожної людини. (темпер-т, хар-р, здібності, мотиви, потреби, вл-ті нервової системи). Психічні процеси – форма відображу-ня об»активної дійсності, первинні регулятори поведінки (відчуття, сприйм, увага, пам»ять, мисл-ня, емоції, почуття, воля). 3 групи: 1) пізнавальні процеси (від, сприйм); 2)емоційні процеси; 3) вольові. Психічні стани – динамічний фон діял-ті і активності психіки (тривожність, емоц.напруга, втома, стрес).
ЗА ФРЕЙДОМ: Психіка складається з id – «воно» (я хочу). Виникає від народження, це примітивна частка, яка керується принципом задоволення тут і зараз без оглядки на наслідки. Ego – «Я» (я зроблю, але способами суперего) - виникає на основі «воно» і керується принципом реальності Я. намагається відповідати реальному світу. Super ego (табу, не можна) – втілює норми моралі, виконує функцію судді або совісті. психіка поділяється на свідомість, до свідомість
Свідомість – це сума знань людини про світ. Розв-к свід-ті є рез-том розв-ку мови і труд-ї діял-ті л-ни.
Самосвідомість розуміється як психічне явище, усвідомлення людиною себе в якості суб’єкта діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються в мисленний образ Я
2
Мотивація- це с-ма факторів, які детермін-ть повед-ку і пояснюють активність Л-ни; це процес форм-ня мотиву.
Хар-ки мотив-ї сфери: -широта, -гнучкість (викор-ня нижчого мотиву для завдовол-ня заг-го мотиву), -ієрархічність.
Складові мотив-ї сфери А) 1-зміст мот-ії, 2-зв”язки між мотивами, 3-ієрархія мотивів, 4-потреби, що лежать в основі мотивів і детермін-ть повед-ку Л-ни. Б) 1-процесуальний, 2-результативний.
Мотив - це спонукання до дії, пов”язане із задовол-м потреб Л-ни. Причина поведінки. Можуть: -бути усвід-ми, -неусвід-ми, -стати рисами особист-ті.
Класиф-я мотивів: ЗАНЮК: 1-вн-ні; 2-зовн-ні (а-широкі соц-ні(відповідал-ть),б-вузькі особистісні(мотив схвалення), в-мот.уник-ня неприємностей).
КОСТЮК: 1-мотиви, що виникають на основі ідеальних потреб; 2-мотиви на основі матер-х потреб (а-за місцем у с-мі мот-ції: провідні, залежні; б-за тривалістю: близькі, віддалені; в-за видами акт-ті: м-в гри, навч-ня, д-ті, спілк-ня; г-за часом: ситуативні, короткочасні стійкі)
Ф-ції мотиву : спонук-на, спрямовуюча, стимулююча, директивна, регулятивна, управл-ня, організуюча, структуруюча, контролююча, смисло-творча.
3
Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність — вчиться — і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.
Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбанькультури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування».
У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям.
Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої» моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо).
Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно — більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.
Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини.
Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.
Провідна діяльність молодшого школяра. Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу, поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потребує його великих особистісних зусиль, допомоги дорослих, насамперед педагога.
Навчальна діяльність — цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.
Компонентами навчальної діяльності є навчальні завдання, навчальні дії, дії контролю, дії оцінки. Пов'язана вона
Криза семи років. Діти 6—7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом «гіркого цукерка», коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важ-кокерованим, а часом і взагалі некерованим.
Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя — життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.
Майже всі діти 6—7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: «В мене буде портфель», «Я піду з букетом квітів» та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності — навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.
4
21. Схарактеризуйте історію виникнення типологій за провідними психічними функціями.
Найбільш відома функц-на типологія Юнга – за 4-ма психічними ф-ціями.
Юнг, як психолог, вважав, що мислення і відчуття утворюють раціональний рівень сприйняття миру, оскільки включають причинні думки. Почуття і інтуїція ж, навпаки, є нераціональним рівнем, оскільки не припускають використання поняття причини.
З»єднані попарно: мислення – почуття, відчуття – інтуїція. Усередині кожної пари таких функцій тільки одна може домінувати в кожен окремий момент часу. Подібна домінуюча функція у поєднанні з тією або іншою психологічною спрямованістю (інтроверсія-екстраверсія) утворює вісім психологічних типів (наприклад, екстравертний розумовий тип, або інтровертний інтуїтивний тип).
Також Юнг описує і статеві відмінності у розвитку осн-х функцій. Так, у чоловіків частіше зустрічаються свідомі мислення та відчуття, а почуття та інтуїція – у жінок.