1. Проаналізуйте природу людських здібностей. Задатки як природні передумови здібностей. Що таке професійні здібності?

ЗДІБНОСТІ- інд-но-психол ос-ті особ-ті, що є умовою успішного викон-ня продукт-ї діял-ті. Сук-ть всіх псих проц-в, станів. Вис-й рівень розв-ку заг-х і спец-х знань, умінь, навичок, що забезп-ть викон-ня різних видів д-ті.

ОЗНАКИ (Теплов): *інд-психол.особл-ті, що відрізн-ть одну л-ну від ін-х; *ос-ті, що віднос-ся до успіш-го вик-ня д-ті; *від здіб-й зал-ть шв-ть набуття навичок; *постійно розв-ся, успіш-ть зал-ть від сук-ті здіб-й.

ВИДИ ЗД-Й: 1-прир-ні (біол-но обумовлені, основою є задатки); 2-специф-людські (*заг-ні- визн-ть успіхи в різних видах д-ті, мисл, пам”ять, мова; *спец-ні- успіхи в специф.видах д-ті); 3-теор-ні (схил-ть до теор-х роздумів); 4-практ-ні (сх-ть до практ-х дій; *учбові- успіш-ть навч; *творчі- можл-ть відкриттів,винаходів)

РІВНІ РОЗВ-КУ ЗД-Й: 1) задатки- анатомо-фізіол ос-ті НС(сила НС за збудж-м,за гальм-м,врівноваж-ть,лабіл-ть). Небиліцин: 12-мірна клас-я: 1-сила, рухл-ть, динаміч, лабіл-ть по відн-ню до збудж чи гальм. 2-врівноваж-ть, неврівн-ть за первинними вл-ми. Павлов: худож-й, мисл-й тип. Задатки- не гарантія розв-ку здіб-й, треба врах-ти умови індивід-го розв-ку, потреби сусп-ва. Здіб-ті-соц-ні за хар-м. 2 види: *потенц-ні (не реаліз-ся в конкр-й д-ті, можуть, якщо є певні соц.умови); *актуальні (зразу реаліз-ся) 2) обдаров-ть-своєрідне поєдн-ня здіб-й, що забезп-є успішне вик-ня д-ті. Майстер-ть-доскон-ть у певному виді д-ті. 3) талант- вис-й рівень розв-ку спец-х здіб-й. Оригін-ть підходу. 4) геніал-ть – неповтор-ть Л-ни в різних видах д-ті (да Вінчі, Арістотель)

ПСИХОЛ. ПОГЛЯДИ НА ПРИРОДУ ЗДІБ-Й: *біол.обумовлені, *пов”язані з масою мозку; *Галль- спадкові, зал-ть від форми мозку і черепа; *Гальтон- спадк, але через евол.вчення; *роль серед-ща; *Гельвецій- генія можна вих-ти; *Ушбі- визнач-ся програмою інтел-ї д-ті, сформ-ї з дит-ва.

ЕТАПИ РОЗВ-КУ: 1-до 6-7р-дозрів-ня необ-х для розв-ку орг-х стр-р; 2-з 7р.-гра,навч. Розв-ся комплекс здібй, важлива творча д-ть. Виготський: д-ть має бути на межі можл-й дитини- зона ближнього розв-ку.

Столяренко: 2 рівні розвитку: *репрод-й (засв-ня гот-х знань), *творчий (ств-ня нового, оригін-го)

2. Проаналізуйте стр-ру особистості. Блоки особистісних якостей та їх взаємозв’язок. Охарактеризуйте інтер-, інтра-, метаіндивідну підсистеми в стр-рі особ-ті.

ОСОБИСТІСТЬ- Людина, взята у системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються у суспільних зв’язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, що мають значення як для неї, так і для оточуючих.

Стр-ра особ-ті: *Столяренко: 5 потенціалів: 1-пізнав-й (сума і якість інфо, що має ос-ть, Її псих якості, знання, самопізн-ня); 2-ціннісний (ціннісні орієнт-ії в різних життєвих сферах); 3-творчий (уміння, навички, здіб-ті, міра їх реаліз-її); 4-комунікат-й (міра, форми, Засоби комунік-ії, тривал-ть контактів); 5-худож-й (рівень, зміст, інтенс-ть худ/потреб, міра їх задовол-ня)

*Платонов: соц—фізіолог-не: 1-спрямов-ть (сук-ть стійких мотивів, що орієнт-ть діял-ть); 2-досвід; 3-форми відображ-ня (індив-ні особ-ті псих/процесів); 4-тип НС (біолог-но обумовл-й бік псих ф-цій); 5-стать; 6-вік.

*Трофімов: 3 виміри: 1-соц-психоіндивід-й (спрям-ть, досвід, інтел-ні процеси); 2-діяльнісний (потребнісно-мотивац-ні компоненти, інформ-но-пізн-ні, цілеутворюючі, результат-ні, емоц-почуттєві); 3-генетич-й (задатки, здіб-ті)

3

.Психічний розвиток – це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей. Кількісні та якісні зміни, особливо помітні в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську істоту.Після народження дитини також відбуваються кількісні та якісні зміни у будові організму,функціонуванні його як цілого й окремих його органів, що характеризує процес його дозрівання.Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Вони пов'язані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовнішнім світом, яка регулюється нервовою системою та її психічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомогою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.

.Виховання і навчання впливають на психічний розвиток тільки за умови вмілого спрямування дорослими діяльності дитини. Педагогічна праця досягає успіху в формуванні особистості дитини, якщо керує її діяльністю, а не підміняє її. Спроба наділити дитину психічними якостями поза її діяльністю тільки підриває основи здорового психічного розвитку.Отже, виховна і навчальна діяльність за своєю суттю мають скеровувати, спрямовувати, організовувати індивідуальне становлення людської особистості, формувати її риси та якості згідно з вимогами суспільства. На формування особистості впливає суспільне середовище, — все, що оточує дитину протягом усього життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім'я, близьке оточення; соціальні умови існування. Погіршення чи поліпшення стану середовища значною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.Середовище поділяють на: а) мегасередовище, яке для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями космос, планета; б) макросередовище, що ототожнюється з поняттями етнос, суспільство, країна, держава; в) мезосередовище, що ототожнюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край, засоби масової інформації, приналежність до певної субкультури; г) мікросередовище, що є безпосереднім оточенням індивіда: сім'я, клас, школа, компанія, сусіди, ровесники, громадські, приватні, державні організації.    Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціалізується.Соціалізація — процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків та відносин

Сусп середовище, навчання і виховання сприяє переборенню суперечностей, що виник в житті, а також і їх виникнення, якщо вони не переборюються, то виникає затримка в розвитку, які іноді набувають кризового характеру. Якщо непереборювані внутрішні суперечності дуже загострюються, то вони призводять у деяких дітей до хворобливого порушення нервово-психіч. діяльності. Джерелом їх стають і гострі конфлікти з навколишніми людьми, так і неподоланні внутр суперечності. Все це свідчить про те, що при керівництві процесом психіч. розв. дитини організованому навчанні і вихованні необхідно знати і враховувати основні протиріччя кожного вікового періоду.

Навчання і розвиток ідуть паралельно. Навчанню і вихованню відводиться провідна роль у розвитку і є вирішальним фактором розвитку.

Навчання стає розвиваючим коли зміст і методи будуть розвиваючими, коли в ході процесу навчання відбуватиметься дозрівання організму (моторика, нервова сист, яка потрібна для наслідування звуків мовлення дорослих, практичних дій) і коли засоби навчання стимулюватимуть психіч. розв. ( все залежить від програми, методів і засобів навчання.

4

Гендерна пс. – розділ пс., в якому вивч-ся закономірності поведінки л-ни у суп-ві, визначені її біол.-ю статтю, соц.статтю (гендером) та їх співвіднош-м.

Бути в суспільстві чоловіком чи жінкою означає означає виконувати ті чи інші запропоновані нам гендерні ролі.

Гендерні ролі — сукупність очікуваних взірців поведінки для чоло­віків і жінок. Гендер створюється (конструюється) суспільством як соціальна модель жінок і чоловіків, що визначає їхню поведінку і роль у суспільстві та його інститутах (родині, політичній структурі, економіці, культурі, освіті та ін.).

• обираючи заняття, чол. цікавиться предметним змістом діяльності, жінка надає більшого значення емоційному клімату, міжособ-м взаєминам;

• хлопчики більше цікавляться точними науками і технікою, дівчатка — мистецтвом і гуманітарними пред­метами;

• чол стиль спілкування є активнішим, пред­метнішим, змагальнішим і конфліктнішим, ніж жіночий;

• для чол зміст спільної діяльності важливіший за індивідуальну симпатію до партнерів по спілкуванню, для жінок — навпаки;

• чол більш схильні до екстенсивного групового спілкування, жінки - до утворення замкнутих мікрогруп;

• чол спілкуються емоційно стриманіше, а жін­ки — вільніше і повніше (зокрема й вербально) виявляють свої почуття та емоції, в них раніше виникає потреба поді­литися з ким-небудь своїми переживаннями, здатність до емпатії;

• чол проявляють агресивність відкрито, жінкам властива прихована ворожість;

• у розмові чол частіше концентруються на зав­даннях, жінки — на взаєминах;

• розмови чол частіше є інформативними, жін­кам важливіше поділитися власними роздумами;

• жінки більш схильні описувати себе як емпатійних, здатних зрозуміти почуття інших;

• чол є ініціаторами більшості ділових відносин, що, як правило, властиве особам з більш високим соціаль­ним статусом;

• виступаючи лідерами у ситуаціях, де немає жорс­ткого поділу ролей, чоловіки схильні до авторитарності, жінки — до демократичності;

• чол краще вдається директивний, проблемно-орієнтовний стиль керівництва, жінкам — стиль соціаль­ного лідера, який створює «дух команди»;

• чол більше, ніж жінки, надають значення пе­ремогам, домінуванню над іншими;

маскулинності-фемінінності. Який конструкт вимірюють ці тести?

Первинно поняття маскулинності-фемінності конструювалися дихотомічно,а відхилення від норм сприймалися як патологія.Нормативізм потім поступився ідеї континуума маскулинно-фемінних властивостей,але властивості м-ф представляються альтернативними.Новітні вдосконалені тести розглядають м і ф як незалежні автономні виміри.Порівняння індивіда по шкалах м і ф дозволяє вирахувати ступінь його сихологічної андрогінності.Така властивість дозволяє не дотримуватись чітко статево рольових норм і вільно переходити від традиційно жіночих занять до чоловічих,за рахунок цього збагачувати поведінковий репертуар для адаптивності і забезпечувати психологічне благополуччя.А максимальна відповідність людини статево рольовим стереотипам,на жаль,не гарантує психічного благополуччя.Діти,поведінка яких,відповідає вимогам статевої ролі,відрізняється низьким інтелектом і меншими творчими здібностями.Не варто абсолютизувати ці результати:шкали м-ф неоднопорядкові,сумнівні їх критерії.На думку Спенса і Хейрайха,пошук універсальних вимірів статево-рольової ідентичності-завдання потенційно нездійсненне.

Сьогодгі багато соц..ролей і занять взагалі не розділяються на «чоловічі» та «жіночі».Ці прогресивні соціальні зсуви відображаються і в змінах культурних стереотипів м-ф, які стають менш виразними і полярними.Ідеали м і ф наповнюються протиріччями за рахунок перетинання традиційних і сучасних рис;по-друге,вони враховують багатомірність індивідуального варіювання;по-третє,вони починають відображати і жіночу позицію,а не тільки чоловічу,як це було раніше.

Загострення статевої поляризації в підлітковому віці слабшає у дорослих.Тому сувора нормативність і поляризування діяльності поступово звяльняє місця індивідуального варіювання.

5.

Предмет психодіагностики та її завдання. Зміст психодіагностики. Психологічний діагноз. Зв’язок психодіагностики з іншими науками.

Психодіагностика- галузь психологічної наіки,що розробляє теорію,принципи і інструменти оцінки та виміру індивідуально-психологічних властивостей особистості.

Предмет:

1)Методологічні,теоретичні,конкретні методичні принципи побудови психодіагностичних інструментів та формування психодіагн. Заключення

2)Методи,конкретні методики діагностування найбільш універсальних конструктів особистості, здібності, мотиви, свідомість та самосвідомость, міжособистісні взаємини.

Психологічний діагноз-результатп сихологічного обстеження,який носить комплексний і системний характер,містить опис структури виявлених психічних властивостей(зокрема у вигляді профілю) та можливий прогноз майбутньої поведінки індивіда:

Під психодіагнозом розуміють:

1)Поглиблення та всебічний аналіз об’єкта(групи особистості)

2)Виявлення об’єкта кількісно-якісних особливостей

3)Розкриття причинно-наслідкових зв’язків.

4)Вирішення практичних завдань:усунення виявлених недоліків

У більш вузькому розумінні психодіагнох-це конкретні причини відхилень в діяльності з метою усунення цих причин шляхом відповідних конкретних впливів.

Завдання ПД:

-визначення природи психічних явищ і можливість їх наукового оцінювання;

-зясування сформованих загальнонаукових підстав кількісного оцінювання психологічних явищ;

-узгодження засобів психодігностичних із загальнонауковими, методологічними вимогами;

-вироблення методичних вимог до різних психодіагностичних засобів;

-дослідження вірогідності результатів практичної ПД,що включають вимоги до умов проведення психодіагностичних засобів оброблення отриманих результатів і способів їх інтерпретації.

ПД застосовують у мед.псих,патопсих.,інженерній псих.,психології праці-скрізь де потрібне точне знання про ступінь розвитку певних психологічних властивостей людини. Багато спільного у ПД з диференціальною псих.,особливо, якщо йдеться про предметні сфери дослідження.

БІЛЕТ№3