3 Розкрийте змістовне наповнення когнітивного підходу в дискурсі навчання.

Когнітивне научіння являє собою не просте встановлення якихось асоціативних зв'язків між двома стимулами або ситуацією й відповіддю організму, а й оцінку даних зв'язків з урахуванням минулого досвіду та можливих наслідків. У результаті цього процесу приймається якесь рішення. До даного виду научіння відносять: латентне научіння, вироблення складних психомоторних навичок, інсайт і научіння шляхом міркувань.

Латентне научіння. На думку Е. Толмена (1948), в організм із навколишнього середовища надходять різноманітні сигнали, одні з них усвідомлюються цілком, інші - менш чітко, а треті взагалі не доходять до свідомості. Усі ці сигнали обробляються та перетворюються мозком, у якому створюються своєрідні різні карти навколишнього середовища, або когнітивні карти. З їхньою допомогою організм визначає, які реакції найбільш адекватні в будь-якій новій ситуації. Підкріплення в цьому випадку йде не стільки при засвоєнні інформації, скільки при її використанні.

Вироблення складних психомоторних навичок відбувається шляхом формування когнітивних стратегій, спрямованих на вироблення суворих послідовностей рухів і на їх програмування в залежності від бажаного результату.

У формуванні складної навички можна виділити кілька стадій:

когнітивна стадія - уся увага зосереджена на елементах, що складають дію;

асоціативна стадія - відбувається покращення координації й інтеграції різних елементів навички;

автономна стадія - має місце високий рівень уміння, навичка стає автоматичною. На технічну сторону звертають менше уваги, і головне місце займає союз розуму й почуття.

Інсайт (осяяння, спалах, що освітив свідомість) займає проміжне місце між латентним научінням і творчістю. Під час інсайту визначена інформація, розкидана в пам'яті, як би поєднується й використовується в новій ситуації (Келлер). Задача при цьому вирішується оригінально, і рішення приходить спонтанно (саме в цьому виявляється подібність із творчістю).

Научіння шляхом міркувань. Міркування - це розумовий процес. Воно використовується, коли задача не може бути вирішена звичним способом або для неї немає типового рішення «з ходу» (наприклад, чи варто займати велику суму грошей, де краще обідати, піти на лекцію чи в кіно). Научіння шляхом міркування здійснюється у два етапи:

розглядаються наявні дані, і між ними встановлюються зв'язки;

будуються гіпотези та перевіряються «у розумі» (виникаючі гіпотези пов'язані з минулим досвідом). Результати такого научіння використовуються надалі в подібних та інших ситуаціях.

Научіння шляхом міркування має дві форми: процептивну, пов'язану зі сприйняттям дійсності протягом якогось часу, причому це сприйняття супроводжується научінням, і концептуальну, пов'язану з формуванням понять. Формування понять - це процес, при якому з перероблених сприйнять виділяється подібність між предметами, живими істотами, ситуаціями, ідеями і т. п. і відбувається їх об'єднання в якісь абстрактні категорії, що дозволяють упорядкувати досвід. У процесі формування понять мають місце абстрагування й узагальнення. При абстрагуванні знаходяться риси спільності й подібності між двома явищами або подіями й одним поняттям визначається їх загальна риса. При узагальненні під поняття підводяться всі нові предмети та явища, що мають подібність із тими явищами, що послужили основою для вироблення даного поняття.

4

5

Рівень кваліфікації людей, що застосовують діагностичні методики. Вимога, щоб діагностичні методики застосовувалися тільки достатньо кваліфікованими експериментаторами, є першим кроком по захисту індивіда від їх неправильного використання.

Використання діагностичних методик. Право придбання і подальшого використання методик діагностики повинне надаватися особам, що мають певну кваліфікацію

Забезпечення таємниці результатів обстеження.

Конфіденційність.

Повідомлення результатів обстеження. інформацію не можна передавати в тому вигляді, в якому вона отримана. Її потрібно супроводжувати поясненнями психологів-професіоналів

Етичні прінципи психолога-діагноста -благополуччя обстежуваного індивіда-відповідальність, в основі якої об'єктивність, чесність і підтримка високих норм в своїй роботі;- конфіденційність, що гарантує збереження інформації про індивіда- нерозголошування результатів обстеженні і ін.

БІЛЕТ№ 29

ОСОБИСТІСТЬ- Людина, взята у системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються у суспільних зв’язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, що мають значення як для неї, так і для оточуючих.

Осн-ні хар-ки особист-ті: 1-самосвід-ть (усвід себе як особ-ті); 2-образ”Я”(Мерлін-усвід відмін-ті від зовн-го світу; Я-акт-не начало Л-ни; усв-ня своїх псих власт-й і емоц-ї самооц-ки; усв-ня соц-морал-ї самооц-ки, самоповага); 3-Я-концепція(динам-на система уявлень Л-ни про себе,на основі якої буд-ся стос-ки з ін-ми людьми. 3 компон-ти:* когніт-й-знання про себе; *емоц-оцінний- самоставлення; *поведінк-й-що робить Л-на); 4-самооц-ка(центр-й компон-т Я-конц-її: адекв-на,неадекв-на); 5-рівень домагань(на основі самооц-ки,--прагн-ня досягти мети тієї складн-ті,на яку Л-на вважає себе здатною. М.б. адекв-м, неадекв-м; від рівня домагань зал-ть самоповага. Джемс: самоповага= успіх/домагання)

Стр-ра особ-ті: *Столяренко: 5 потенціалів: 1-пізнав-й (сума і якість інфо, що має ос-ть, Її псих якості, знання, самопізн-ня); 2-ціннісний (ціннісні орієнт-ії в різних життєвих сферах); 3-творчий (уміння, навички, здіб-ті, міра їх реаліз-її); 4-комунікат-й (міра, форми, Засоби комунік-ії, тривал-ть контактів); 5-худож-й (рівень, зміст, інтенс-ть худ/потреб, міра їх задовол-ня)

*Платонов: соц—фізіолог-не: 1-спрямов-ть (сук-ть стійких мотивів, що орієнт-ть діял-ть); 2-досвід; 3-форми відображ-ня (індив-ні особ-ті псих/процесів); 4-тип НС (біолог-но обумовл-й бік псих ф-цій); 5-стать; 6-вік.

*Трофімов: 3 виміри: 1-соц-психоіндивід-й (спрям-ть, досвід, інтел-ні процеси); 2-діяльнісний (потребнісно-мотивац-ні компоненти, інформ-но-пізн-ні, цілеутворюючі, результат-ні, емоц-почуттєві); 3-генетич-й (задатки, здіб-ті)

СПРЯМОВАНІСТЬ – провідна хар-ка особистості, це установки, які стали власт-ми особистості, і проявляються у таких формах, як потяг, бажання, прагнення, інтерес, схильність, ідеал, світогляд, переконання. Причому в основі всіх форм спрям-ті лежать мотиви діяль-ті. Спрям-ть соц-но обумовлена, форм-ся у процесі виховання.

ПОТЯГ – найпримітивніша форма спр-ті, це психіч. стан, що виражає неусвідомлену чи недостатньо усвідомлену потребу, яка або згасає, або перетвор-ся на бажання.

БАЖАННЯ- усвідомлена потреба і потяг до чогось конкретного. Досить усвідомлене,має спонукачу силу (загострює усвідомлення мети).

ПРАГНЕННЯ – виникає, коли включ-ся вольовий компонент.

ІНТЕРЕС – специфічна форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрям-ть особистості на усвідомлення цілей діял-ті і тим самим сприяє орієнт-ню особ-ті в оточуючій дійсності. Спонука до пізнання. Проявл-ся у емоц-му тоні, що супров. пізн-ня.

СХИЛЬНІСТЬ – динаміка розвитку інтересу, коли в нього включ-ся вольовий компонент. Основа: стійка глибока потреба у тій чи ін. д-ті.

ІДЕАЛ – предметна мета схильності індивіда, те, до чого прагне, на що орієнт-ся. Виступає однією з най значиміших хар-к СВІТОГЛЯДУ (системи поглядів на оточ.світ), у ньому відображ-ся ідеали, ціннісні орієнт людей, їх принципи пізнання, переконання.

ПЕРЕКОНАННЯ – с-ма мотивів особ-ті, яка спонукає її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Основа: усвідомлені потреби.

Мотив – це спонука до діял-ті, пов”язана з задоволенням потреб.

2

Проаналізуйте прийоми створення нових образів уяви. Розкрийте фізіологічні основи уяви.

Створення людиною образів нових об’єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються певні сліди попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоціативних зв’язків. Цей процес набуває різної склад ності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини. Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. aglutinare — склеювання). Це створення образу шля-

хом поєднання якостей, властивостей або частин, узятих з різних об’єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки — напівжінки, напівриби, кентавра — напівчоловіка, напівконя, у технічній творчості — тролейбуса — сполучення властивостей трамваю та автомобіля, танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна.

Прийомом створення нових образів є аналогія. Суть цього прийому полягає втому, що створюваний новий образ схожий на реально існуючий об’єкт, але в ньому проектується принципово нова модельявища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженерної справи — біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими стосовно конструювання нових технічних систем. Так було створено багато різних приладів — локатор, “електронне око” тощо.

Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування.

Цей прийом полягає в навмисному посиленні в об’єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж чи карикатуру, художник знаходить ухарактері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому ху дожніми засобами.

Створити нові образи можна шляхом перебільшення (або применшення) характеристик об’єкта. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум’яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги. Найскладнішим способом утворення образів уяви є створення типових образів. Цей спосіб потребує тривалої творчої роботи. Художник створює попередні ескізи, письменник — варіанти твору. Так,

при малюванні картини “З’явлення Христа народові” художник

О. Іванов зробив близько 200 ескізів.

Як і всі інші психічні процеси, уява — це функція кори великих

півкуль головного мозку. Фізіологічним підгрунтям уяви є утворення

нових сполучень тих нервових зв’язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків, структура яких була детермінована характером об’єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її продукті поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

Діяльність уяви тісно пов’язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного мозку, а й у підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, пошкодження якої спричинює порушення регулятивної функції психіки, пов’язаної з програмуванням поведінки людини. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів

мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану та програми дій, що має важливе значення при створенні образів нових об’єктів.

Створюючи образи об’єктів, які виявляються безпосередньо пов’язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування.

Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Дослідженнями встановлено, що коли людина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м’язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному виконанні рухів. На принципі розшифрування ідеомоторних актів базується ефект “читання думок”, коли завдяки надзвичайно тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і “вгадувати”, який предмет та в кого з присутніх сховав реципієнт. Ідеомоторними актами як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери реко-

мендують своїм вихованцям перед виконанням вправи зробити це подумки, уявивши від початку до кінця. Таке “програмування” поліпшує результати їх реального виконання.

Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є закономірним явищем. Образи уяви, що формуються у процесі діяльності людини, можуть посилювати цей вплив. При патології мозкової діяльності спостерігаються зміни функції уяви.

65 Уява і творчість. Покажіть роль уяви в творчій професійній діяльності.

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов’язане формування низки морально-психологічних якостей особистості — гуманності, чуйності, почуття обов’язку тощо. Зрозуміло, що виявити

чуйність може людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.

У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності. Уява — один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.

3