47. Топос картини в романі Просвітництва.

Картина –це опис природи. В Просвітництві слово «малює» картину.

Твори Дідро дуже «візуальні», особливо «Черниця». Завдяки щоденнику героїні, її деталізованим фрагментарним описам перед нами відкривається цілісна картина, того що відбувається у творі. Це створює ефект повної присутності. Звернення до живописних технік письма дозволяє оживити проблему, що стоїть перед протагоністкою. Три різних монастирі і чотири наставниці утворюють низку драматичних сцен, які функціонують як елементи на рації. Ці сцени відбуваються у специфікованих просторах, кожен із яких організується навколо центральної базової теми: хитрість, святість, садизм, збочення. Картина черниці розгортається в часі. Герої Дідро прагнуть перетворити мить, репрезентовану на живописному полотні, в оповідь на основі кількох сцен, які між собою поєднує уважний читач.

В Руссо має місце портрет Юлії, який був відправлений Сен-Пре, але при цьому ми не знаємо як же виглядає його кохана. Її картина складається з уривків, з предметів гардеробу (туфелька, чепець, корсет), Періодично з*являються то описи рук, то волосся, то погляду. І все-одно немає цілісного образу. Теж саме з Лоттою. Вертер говорить, що вона невеличка, струнка. І це все, що ми можемо про неї дізнатись. Іноді ще герой говорить про її одяг. Для нього бантик від її плаття є ніби портретом, нагадуванням, яке автор носить при собі.

Описи природи нам дають загальну картину пейзажу. Сен-Пре, Вертер, Жак-фаталіст дуже чітко і в деталях передають нам хронотоп . в якому вони перебувають.

У романі Лесажа «Кульгавий диявол» завдяки супровідному опису наратора (диявола) перед читачами відкривається цілісна та детальна картина життя, побуту, архітектури та звичаїв персонажів.

В романі Д. Свіфта герой дає повну картину життя казкових країн.

Більшість простору займають картини пейзажів, кожна з яких у повній мірі відбиває склад характеру героя, його настрій, радощі і болі. Численні синоніми наче фарби ролять картину колоритною.

Завдяки грі світла-тіні картина (словесна) передає нам настрій. Наприклад, черниця пише свою «картину» в темній монастирській кімнатці, що з одного боку надає їй загадковості і таємничості, а з іншого робить загальний тон розповіді похмурим та моторошним.

48. Аргументуйте дискурс в романі Просвітництва: структурні та стилістичні особливості.

«Вертер» відкриває теоретикові нові можливості епістолярного жанру. Тут справа не тільки у визнанні, що вибрана Гете форма на диво точно відповідає розповідному матеріалові. Те, що у романах Річардсона розглядалося лише як руйнування правдивості, у Гете постає як глибока потреба внутрішньої дії. Одноманітна манера розповіді, фігура всезнаючого оповідача, відсутність розвитку - все, що колись здавалося рисою епістолярного роману в цілому, тепер трактується як індивідуальна особливість. Письменник повинен розкрити не лише підлеглість і залежність кожного етапу у розвитку людини від зовнішнього світу і оточуючих обставин, але й неповторність, своєрідність внутрішнього світу героя. Якщо в сентиментальному романі емоційність - це особливий душевний склад, делікатність почуттів, вразливість, комплекс моральних норм, які визначені природною сутністю людини, то в романі-сповіді емоційність стає ліричною призмою сприйняття світу, способом пізнання дійсності. Новий зміст не може тому вилитися у форму сентиментального роману ХVIII ст., бо він несе в собі нове світосприйняття, нову концепцію особистості, нове співвідношення особистості та світу, сам по собі він вже пропонує ліричну структуру.

Щодо французьких просвітників то, близькість структури роману-сповіді до романтичної поземної структури визначена особливостями змісту ліричних сповідей - зображенням духовного стану «приватної» особистості, що «випливає» у ліричному монолозі, листах свою душу, особистості, яка показана в особливі моменти свого життя, особистості, яка пізнає життя не в її щоденному, конкретному бутті, а в найзагальніших тенденціях, абстрактно-філософському вимірі.

Оскільки у романі-сповіді зовнішня дія мінімальна, то в ньому немає лінійної ( романної ) композиції. Композиція цих творів - це лірична логіка розвитку почуттів, спогадів, медитацій, це рух ліричних мотивів, динаміка яких реалізує авторське бачення.

Структура «Вертера» інша, в ній прослідковується лінійна композиція, автор відокремлений від героя, в романі досліджується поезія повсякдення. «Вертер» - «обрамлена» розповідь, написана від імені видавця, і остання глава, названа «Від видавця до читача», обрамлює письмову сповідь Вертера, примітки, коментар видавця постійно вторгається в текст. Хоча автор стилістично відокремлений від героя, відсутність однозначної думки дозволяє говорити про перші кроки до нового співвідношення автора та героя, яке втілиться у романтичній поетиці.

На службу Просвітництву була поставлена велика сила впливу, притаманна театрові. Філдінг, Гольдоні, Бомарше, Шіллер писали для демократичного глядача, зі сцени виносили вирок феодальному світові. Та, вихваляючи енергію, цілеспрямованість, міць людини нової епохи, вони не ідеалізували буржуа, використовуючи навіть злу пародію. Відкриттям ХVІІІ ст. стала міщанська драма, великого розквіту досягла комедія. Важливим було ХVІІІ ст. і для розвитку реалізму. Вимоги життєвої правди, глибокого пізнання людської природи знаходили вирішення в різних жанрах, у різних авторів.

Руссо був представником радикального крила французького Просвітництва. Над усе автором ставиться моральна позиція героя, що гартується в зіткненні з дійсністю, з носіями протилежних поглядів, у конфлікті нового й старого. Це новаторське зображення людського характеру як арени боротьби суперечностей, добра і зла, стали епохальним досягненням європейського сентименталізму. Людина у Руссо – істота складна, суперечлива, здатна вступати у внутрішню боротьбу сама з собою.