Виникнення «смислового бар'єру» та шляхи його усунення.

Дорослий не розуміє поведінки дитини, не вникає в її переживання, а тому приписує їй те, чого немає насправді. Дитина ж не згодна з вихователем, з його оцінкою дитячих намірів, з інтерпре­тацією вчинку, а тому і чекає, і вимагає справедливого до себе ставлення.

Спра­ведливість, стверджують психологи; - це спосіб життя, це чесність, відповідальна участь, законні й чесні міри з уладнання конфліктів, коректна по­ведінка з правопорушниками (Росе Снайдер).

Таким чином, аналіз вчинку вимагає складної інтелектуальної роботи: висування гіпотези, її перевірку, знання вікових та індивідуальних особливос­тей дитини, врахування ситуації та стану її. Важливо бути спостережливим, фік­сувати вербальні й невербальні засоби комунікації: погляд, жести, інтонацію голосу, вираз обличчя, — на основі чого зрозуміти почуття дитини, висловити навіть співчуття, розібратись об'єктивно в тому, що сталося, дати справедливу оцінку і порадити, як перетворити ситуацію на кращу.

«Смисловий бар'єр» може виникати щодо конкретного вихователя (вчи­теля), тоді навіть його справедливі вимоги будуть сприйматися як несправед­ливі, а виконання їх буде ігноруватися, особливо якщо вимоги пред'являються в категоричній формі, дитину не вислуховують, доводи не приймають. Таким чином, розуміння дитини є найважливішою умовою встановлення довірливих стосунків, при яких приймається оцінка вчинку і стає можливим спрямування зусиль вихованця на самостійне його виправлення.

«Смисловий бар'єр» може виникати стосовно окремої вимоги, сутність якої для дитини незрозуміла, або має для дорослого і для дитини різну цінність. Безрезультативне повторення однієї і тієї самої вимоги лише поглиблює непо­розуміння. Наприклад, навчальний предмет не викликає у школяра ніякого ін­тересу, і він не розуміє необхідності його вивчення, а вчителька (і батьки) його соромлять за «2», за лінощі.

Роль діалогічного спілкування в розв'язанні моральних завдань виховання.

В основу особистісного підходу до дитини, коли стосунки включаються емоції, переживання з приводу вчинків дитини (особливо з приводу провини), повинен бути покладений принцип і методи діалогічного спілкування, які спря­мовані на розуміння і прийняття дитини. В чому сутність діалогічного спілку­вання, які умови його ефективного застосування?

Діалог - це спілкування двох з приводу вирішення проблеми, коли збе­рігається думка кожного, коли є намагання зрозуміти один одного, але без оцінки — хто правий, а хто винен, є спрямування на спільну мету, на спільне зу­силля щодо вирішення проблеми.

Мета діалогічного спілкування — допомогти дитині побачити й зрозу­міти сутність проблеми, яка викликана її поведінкою.

Діалог є ефективним засобом донесення до дитини свого бачення про­блеми, засобом толерантного ставлення до її поведінки, до її думок, почуттів.

Діалог дає можливість чути й розуміти іншу людину, погоджуватися з нею або конструктивно заперечувати, змінювати і свою поведінку відповідно до ситуації. Діалог — це спокійне обговорення проблеми, яка виникає через не­бажану поведінку, як краще було вчинити в даній ситуації. Дитина вчиться ви­словлювати свої наміри, аргументувати свої дії.

Вимога до дорослого під час діалогу: бути щирим, передбачуваним, при­родним, дотримуватись постійності, однаковості вимог, лише при цих умовах виникає довіра, емоційна близькість між вихователем та дитиною, що й дозво­ляє повніше розкривати себе та глибше усвідомлювати себе. В діалогічному контакті розвивається рефлексія як одна із основ виховання культури і спілку­вання і культури емоційного життя. Без емоційних довірливих контактів не­можлива справжня передача моральних цінностей.

Іноді бувають випадки, коли дитина сама не усвідомлює справжніх мо­тивів своєї поведінки (наприклад, бракує наявності вольових якостей, безвід­повідальність), тому важливо з'ясувати, як учень сам усвідомлює причину (мотив) свого вчинку, його смисл, цінність. Ось тут і допоможе вміння вести діалог. Форма ведення діалогу доброзичлива, на рівних. Оцінка і аналіз вчинку повинні бути об'єктивними без приниження почуття власної гідності; треба виявляти повну довіру до дитини, що вимагає рівності психологічних позицій.

Діалог передбачає:

• активне включення дитини в процес самопізнання, на основі співробіт­ництва шукати шляхи виправлення помилок;

•готовність педагога зрозуміти , проаналізувати й власний досвід спіл­кування з дитиною, й удосконалювати його;

•бачити світ очима дитини, розуміти її, проникати у світ його почуттів, бажань, цінностей.