Бердянський державний педагогічний університет

Інститут соціально-педагогічної та корекційної освіти

Кафедра прикладної психології

Навчальний модуль

«Педагогічна психологія»

Змістовий модуль № 4

«Психологія виховання»

Викладач: Черевко Т.С.

Напрям	01.01. Педагогічна освіта
Освітньо-кваліфікаційний рівень	бакалавр
Спеціальність	6.01.01.01 «Дошкільна освіта»

Курс, семестр, форма навчання	3 курс, 5 семестр, денна
Загальна кількість годин, кредитів	108 годин, 3 кредити
Змістових модулів	6 змістовних модулів
Лекцій	24 годин
Практичних занять	24 годин
Самостійна робота	60 годин
Вид контролю	МКР

Змістовий модуль 4 – «Психологія виховання»

1. Навчальні цілі: ознайомити з психологічними особливостями виховання; основними теоріями виховання; критеріями та показниками вихованості; віковими особливостями виховання дітей; навчити розрізняти вікові аспекти виховання; застосовувати на практиці набуті знання; знаходити шляхи вирішення проблеми виховання дітей з асоціальною поведінкою.

2. Методичні вказівки щодо роботи з модулем

Змістовний модуль складається з тем.

4.1.Загальне поняття про психологію виховання. – 2 годин лекцій, 5 годин самостійної роботи.

4.2. Виховання особистості дитини. - 2 години семінарських занять, 5 години самостійної роботи.

4.3. Моральність. Психологія вчинку. - 2 годин лекцій, 2 години семінарських занять.

Робота з модулем передбачає засвоєння лекційного матеріалу, участь у обговоренні питань під час семінарських занять, самостійну роботу над окремими питаннями теми, модульний контроль у формі тестування.

3. Після опрацювання цих тем, студент може отримати такі бали:

Поточний контроль		Індивідуальне завдання		Самостійна робота №1-2	Підсумковий тест	Усього
Тема №1	Тема №2	Тема№1	Тема №2
5	5	5	5	5	5	30

Ключові слова: виховання, заохочування моральні переконання, моральні норми, моральна культура, моральне виховання, звичка, навіювання, зараження, привчання, заохочення, вчинок, асоціальна поведінка, екологічне виховання, естетичне виховання, ідейно-політичне виховання, інтернаціональне виховання, конфесійне (релігійне) виховання, методи виховання, наслідування, патріотичне виховання, підтримка, покарання, пояснення, правове виховання, самовиховання, сімейне виховання, виховне навчання.

Лекція 1

Тема 4.1. Загальне поняття про психологію виховання. План

1. Предмет та завдання педагогіки виховання

2. Теорії виховання

3. Психологічні механізми утворення моральних якостей особистості.

Література:

1. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. 2-ге вид. – К.: Каравела, 2009. – 400с.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч.посібник – К.: Либідь, 2005. – 400 с.

3. Савчин М.В. Педагогічна психологія: навч.посіб. – К.: Академвидав, 2007. – 424с.

4. Главник О.П., Подоляк Л.Г. практикум з педагогічної психології. – К.: Марич, 2009. – 80с.

5. Педагогічна психологія: навч.посіб./ О.М.Степанов. – К.: Академвидав, 2011. – 416с.

6. Лисянська Т.М. Педагогічна психологія: Практикум: Навч.посіб. – К.:Каравела, 2009. – 224с.

Зміст лекції:

1. Предмет та завдання педагогіки виховання

Виховання - це цілеспрямований процес формування в дітей високих громадянсько-політичних, моральних, психологічних і фізичних якостей, звичок поведінки і дій за допомогою спеціально організованого педагогічного впливу згідно з прийнятими у суспільстві соціально-педагогічними вимогами.

Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.

Предметом психології виховання є вивчення психологічних закономірностей формування свідомості людини як особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу.

Виховання є одним із видів діяльності педагога. Суть виховання зводиться до навмисного прагнення вплинути на вихованця, тобто, за висловом К.Д.Ушинського, зробити його таким, яким має й повинна бути людина.

Метою виховання є очікувані зміни в особистості (колективі), які відбулися під впливом цілеспрямованих виховних акцій і дій.

Функції виховання:

- спонукання до самовиховання, профілактична;

- формувально-розвивальна;

- мобілізації на виконання конкретних задач;

- перевиховання.

Структура виховного процесу являє собою комплекс основних взаємозв'язаних елементів:

цілей і змісту,

методів і засобів,

досягнутих результатів.

Змістом виховання є сукупність дій і взаємовпливів вчителя і учня в процесі виховання, опосередкованих його цілями, задачами й мотивами.

Процес виховання вимагає вирішення таких завдань:

- створити максимальні умови для особистісного зростання і розвитку дитини;

- забезпечити соціальний і психологічний захист дитини;

- передати досвід налагодження взаємовідношень і відношення до дорослих людей, людей похилого віку;

- навчити дітей корисних вмінь і навичок самообслуговування і надання допомоги іншим;

- виховувати почуття власної гідності, цінності власного “Я”;

- прищепити любов до Батьківщини, рідного краю, мови;

- формувати поважне ставлення до людей іншомовних, різних націй, релігій;

- розвивати активне ставлення до охорони оточуючого середовища тощо.

Принципи виховання

 

В основу виховання покладено шість головних психологічних принципів: гуманізму, індивідуального і диференційованого підходу, індивідуалізму через колективізм, виховання в процесі діяльності, опори на позитивізм в особистості і в групі та принцип єдності, узгодженості і послідовності.

	Принцип гуманізму	передбачає: гуманність і милосердя до підростаючої людини; залучення дітей до життєдіяльності класу, школи як її рівноправних учасників; не нав'язування власного емоційного досвіду; відкритість і довірливість у взаємовідношеннях з дитиною; принциповість і послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого): надавання посильної допомоги дитині, готовність відповідати на її запитання; безоцінне ставлення до дитини (приймати дитину такою, якою вона є); прагнення відчувати те ж, що відчуває дитина (зрозуміти її).
	Принцип індивідуального і диференційованого підходу до виховання	має на меті: глибоке і всебічне знання й врахування індивідуально-психологічних особливостей вихованців; визначення конкретним вихованцям задач згідно з їхніми індивідуальними характеристиками; постійний аналіз результатів виховної роботи; своєчасне внесення змін до методики виховання з урахуванням особливостей кожного конкретного учня.
	Принцип індивідуалізму через колективізм заrрунтований на розумному врахуванні під час виховання розвитку індивідуально-особистісних особливостей кожної дитини в колективі.	Цей принцип вимагає від вихователя: визначати перспективи розвитку класу учнів, які б об'єднували думки і дії всіх вихованців; формувати в них гордість за свій колектив, підпорядкування власних інтересів загальним; забезпечити єдність і згуртованість учнів класу; підтримувати все перспективне, поширювати на всю групу та закріплювати у вигляді традицій; уміло дідтримувати силу групової думки в боротьбі з негативними явищами.
	Принцип виховання в процесі діяльності	орієнтує на: винагороду розумної ініціативи й активності учнів; чергування їхньої діяльності з культурним і змістовним відпочинком; вимогливим ставленням до недоліків діяльності вихованців.
	Принцип опори на позитивізм в особистості та в групі	передбачає: вивчення і знання кращих особистісно- і соціально-психологічних якостей своїх вихованців; уміле використання позитивних прикладів; спонукання до самопізнання й самовиховання; терпеливе залучення дітей до такої діяльності, котра сприятиме максимальному розкриттю власних особистісних здібностей і можливостей.
	Принцип єдності, узгодженості і послідовності у вихованні	вимагає: наявності єдиної спільної думки вихователів щодо завдань виховання; вироблення єдиного стилю і вимог до виховання; узгоджених дій усіх викладачів; використовування новітніх досягнень науки; узагальнення досвіду по узгодженні і послідовності у вихованні.

Окрім цих принципів, ще є цілий ряд окремих правил, які мають неабияке значення для виховання:

- заборона фізичних покарань;

- заборона читати особисті записки й щоденники;

- не моралізувати;

- багато не говорити, сказати раз, але чітко і ясно, щоб дитина  зрозуміла, що від неї вимагають;

- не вимагати моментальної покірності;

- не потакати;

- не чіплятися даремно;

- довіряти.

Види виховання

 

І. Виховання відбувається за місцем проживання (у сім'ї), у спеціальних навчальних закладах (у школі) та поза школою (конфесійне /релігійне/).

А. Виховне навчання - це складна система виховання й освіти, спрямована на досягнення органічного зв'язку між набутими учнями знаннями, навичками, вміннями, засвоєнням досвіду творчої діяльності і формуванням емоційно-ціннісного відношення до світу, один до одного, до засвоюваного навчального матеріалу.

У структурі  виховного навчання виділяють чотири аспекти:

1. дидактичний,

2. розвивальний,

3. організаційний,

4. виховний.

1. Дидактичний аспект виховного навчання досягається спільністю цілей розвитку дитини та реалізацією взаємозв'язаних розвивальної, навчальної та виховної функцій педагогічного процесу.

2. Розвивальний аспект навчання полягає в розширенні об'єму засвоюваного вихованцями змісту навчального матеріалу.

3. Організаційний аспект навчання - це кількісне збільшення й ускладнення характеру зв'язків, що встановлюються у свідомості учня між елементами змісту навчального матеріалу.

4. Виховний аспект навчання - цілеспрямоване формування особистісного відношення учня до змісту матеріалу, що подається і до дійсності в цілому. Суть виховної функції навчання полягає в тому, щоб донести учням розуміння важливості всіх навчальних предметів для розвитку їхнього світогляду, поєднання різних видів навчальної діяльності, активізації пізнавальної та практичної діяльності.

Б. Сімейне виховання – це однин із головних аспектів соціалізації дитини, що складається в умовах конкретної сім'ї зусиллями батьків і родичів.

Воно обумовлене такими детермінантами: спадковість і біологічне (природне здоров'я дітей і батьків, матеріально-економічна забезпеченість, соціальне становище, звичай життя, домашній побут, кількість членів сім'ї, місце проживання (місцезнаходження дому), відношення до дитини). Усі ці детермінанти проявляються в кожній сім'ї по-різному. Ж.Ж.Руссо стверджував, що кожний наступний вихователь має значно менший вплив ніж попередній. Тому вихованість дитини повністю залежить від сім'ї і батьків.

В. Конфесійне (релігійне) виховання - це виховання дітей в дусі віри в надприродний світ і Бога, залучення їх до релігійних традицій і практики, що виражаються в богослужіннях і проповідях, богопослушній поведінці, дотримуванні релігійної моралі й заповідей божих, церковних свят. Суть релігійного виховання полягає у формуванні культу людського життя  і смерті, шанобливого ставлення до загальнолюдських цінностей, тайн і традиційних обрядів.

ІІ. За формою відношень у системі "вихователь-вихованець" виділяють три основні види: авторитарне, демократичне, вільне виховання.

1. Авторитарне виховання - це виховання дітей в дусі відданості одній особі, яка керує державою, беззаперечного виконання її волі та настанов.

2. Демократичне виховання - це виховання в дусі демократії, рівноправ'я людей перед законами держави.

3. Вільне виховання - це виховання ситуативне, не цілеспрямоване, обумовлене соціальними, економічними, політичними й особистісними психологічними чинниками.

ІІІ. За змістовою формою виділяють такі види виховання: трудове, розумове, фізичне.

1. Зміст трудового виховання:

- формування потреби до праці, виховання людини-трудівника, здатного до створення матеріальних  і духовних цінностей  для себе і суспільства;

- формування в дитини загальнотрудових знань, умінь і навичок,  позитивного, свідомого і творчого відношення до праці;

- проводити професійну освіту в різних галузях праці і виробничої діяльності, знайомити дитину з власною (обох батьків) діяльністю;

- прищеплювати любов та інтерес до тієї праці, яку хотілося б батькам, щоб виконувала їхня дитина;

-  формування в дитини шанобливого ставлення до чужої праці та до різних видів трудової діяльності.

2. Зміст розумового виховання:

- формування механізму самоорганізації розумової діяльності;

- сприяння в розвитку задатків до індивідуальних розумових здібностей і пізнавальних можливостей  дитини;

- розвиток свідомості і самосвідомості, творчого потенціалу дитини;

- формування професійного мислення.

3. Зміст фізичного виховання:

 - удосконалення організму дитини (рухової і кістково-м'язевої систем, нервової системи, мускулатури) для збереження і зміцнення здоров'я;

- прищеплювання основ культури особистої гігієни;

- формування механізму фізичного самовиховання, стимулювання самовиховання волі, наполегливості, витривалості, самодисципліни;

- виявлення та сприяння в розвитку індивідуальних фізичних задатків до здібностей (із залученням дитини до спортивної секції чи спортивної школи).

ІV. Зміст виховання охоплює всі напрямки: естетичний, фізичний, духовний, трудовий, моральний, розумовий, релігійний тощо, які видозмінюються згідно до віку дітей.

1. Громадянське виховання - це формування молодої людини як громадянина своєї Батьківщини, як людину, здатну боротися за забезпечення морально-політичної єдності та дружби народів нашої країни, яка б усвідомлювала перспективи сильної політики своєї держави.

2. Патріотичне виховання - це формування політично свідомої молодої людини, яка любить свою Батьківщину, землю, де вона народилася і виросла, пишається історичними здобутками свого народу.

3. Ідейно-політичне виховання - це формування ідейних переконань і світоглядних позицій людини, котрі б дозволили їй ефективно долати життєві й трудові труднощі.

4. Інтернаціональне виховання - цілеспрямована діяльність по формуванню у дітей почуття волі, рівності, братства до всіх націй і народів нашої Батьківщини, культури міжнаціонального спілкування, нетерпимості до проявів національної обмеженості й чванства.

5. Правове виховання - це формування в підростаючого покоління поваги до закону, культури, демократії, активного й свідомого дотримування ним норм моралі, високої громадянської відповідальності й активності, розвитку в нього правової грамотності й культури, морально-правових почуттів.

6. Моральне виховання - це виховання морально здорової особистості, в єдності її свідомості, моральних почуттів, совісті, моральної волі, навичок і звичок суспільно цінної поведінки. Зміст морального виховання:

- формування свідомості, моральних почуттів і навичок моральної поведінки;

- формування духовних  основ людини, її прагнення до пізнання себе і свого місця на землі, в космосі;

- розвивання в дитини механізмів морального самовиховання, саморегулювання поведінки;

- виховання почуття особистої відповідальності за свої вчинки і діяльність;

- формування правил хорошого тону, культури поведінки і відносин;

- просвіщати в питаннях моралі, етики, політики (обов'язки по відношенню до себе, до інших людей, до суспільства, критерії добра і зла, хорошого і поганого, достойного і ганебного);

- формування почуття любові і відповідальності за свою Батьківщину, формування готовності стати на захист Батьківщини і свого народу;

- формування в дитини поняття про загальнолюдські цінності, усвідомлення того, що ми - діти однієї планети Земля, і на цій основі розвивати почуття національної гідності і поваги до інших націй і народів;

- формування політичної свідомості;

- формування в дитини своєї думки, свого ставлення і своїх переконань (глибокої віри в ідеї, погляди, відносини, яка потребує реалізації в поведінці і вчинках);

- формування в дитини бережного ставлення до природи, так званого планетарного патріотизму;

- розвивання в дитини етнічного самоусвідомлення, тобто прищеплювання і передавання представнику нового покоління народні традиції і звичаї.

7. Естетичне виховання - це цілеспрямований процес формування творчо активної особистості, здатної сприймати, відчувати, цінувати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті та мистецтві, жити й творити за законами красоти. Зміст естетичного виховання:

- розвиток  естетичного сприймання оточуючого світу та здатності цінувати й творити прекрасне;

- розвиток естетичних почуттів і емоцій, розвиток уяви й уявлення;

- естетичне виховання дитини в галузі мистецтва, культури, об'єктів природи;

- сприяння індивідуальному естетичному вихованню дитини, в разі виявлення художніх задатків, здібностей і нахилів;

- формування механізму естетичної самоосвіти;

- формування естетичних відношень, сприймань, почуттів, смаку й ідеалу.

8. Екологічне виховання - це виховання в дітей екологічної свідомості як сукупності знань, мислення, почуттів, волі й готовності до активної природоохоронної діяльності, котра б допомагала збагнути оточуючу дійсність як середовище перебування і як естетичну досконалість і орієнтувала на бережне до неї відношення, дозволяла б заздалегідь передбачати негативні наслідки промислових розвідок природних багатств.