27. Прибуток: суть, види. Норма прибутку.

Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Види прибутку:

Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

На норму прибутку впливають такі чинники:

Швидкість обороту капіталу. При її зростанні до суб'єкта господарської діяльності скоріше повертаються витрачені кошти, в тому числі на заробітну плату. У такому разі за попередньої величини капіталу зростають обсяги виробництва і прибуток.

Економія витрат на засоби виробництва. Її досягають завдяки впровадженню досконалішої техніки, технології, передової організації виробництва і стимулюванню живої праці.

Масштаби виробництва. Зростання обсягів виробництва дає можливість використати ефективніші засоби виробництва (поточні лінії тощо) порівняно з середніми і малими підприємствами. Це сприяє економії витрат виробництва, а отже, підвищенню віддачі одиниці використаного капіталу.

28. Корисність економічного блага. Загальна та гранична корисність.

Блага — матеріальні речі та послуги, які використовуються для задоволення потреб людини.

Певні блага існують у природному вигляді, людина ними користується, але вони не є об'єктом економічної діяльності. Інші можна отримати внаслідок економічної діяльності, але в кількості, обмеженій рівнем розвитку виробництва, наявністю сировинних ресурсів, технологій. Отже, існує проблема обмеженості економічних благ стосовно потреб (проблема відносної рідкісності).

Економічне благо можна використовувати для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба може бути задоволена за рахунок кількох благ. В економічній діяльності люди для досягнення своїх цілей використовують засоби, яких інколи буває недостатньо і які можна застосувати по-різному. Цінність блага визначається інтенсивністю потреби (величина психологічна, змінювана залежно від індивіда) та наявною кількістю блага, здатного задовольнити цю потребу.

Залежно від критеріїв оцінки існують різні класифікації економічних благ. Так, за терміном використання їх поділяють на довгострокові та короткострокові. Довгостроковими є блага тривалого користування, які задовольняють одну і ту ж потребу неодноразово. Короткотерміновими є блага разового споживання.

За часом використання блага поділяють на теперішні й майбутні. Є блага взаємозамінні (замінники чи конкуруючі у споживанні) і взаємодоповнювані (комплементарні). Взаємозамінні блага можуть замінювати одне одного в задоволенні певної потреби, їх не потрібно перетворювати, наприклад: маргарин і вершкове масло, олія соняшникова і оливкова, автомобілі різних марок. Інші можуть задовольняти потреби тільки тоді, коли використовуються разом, наприклад: чай і цукор, автомобілі та бензин. Доповнюваність і взаємозамінюваність благ мають величезну кількість ступенів та варіантів. Блага можна розподілити на прямі (безпосередні) та непрямі (опосередковані). Прямі (споживчі блага) безпосередньо задовольняють потребу (харчі, одяг, побутові предмети). Непрямі блага (виробничі) задовольняють потребу лише як засіб. Задоволення потреби цими благами відбувається опосередковано. Наприклад, вугілля використовується на теплоцентралі для отримання пари чи для одержання механічної енергії на заводі.

Одним з основних понять теорії споживання є «корисність», тобто споживча вартість блага.

Корисність — здатність товару, послуги задовольнити потребу.

Вона народжується з відношення між засобами (благами) і цілями (потребами, які необхідно задовольнити) економічної діяльності людини. Корисність є суб'єктивним поняттям. Одне й те ж економічне благо для різних людей може мати різну корисність, навіть нульову, а для деяких людей — від'ємну. Корисність неможливо виміряти кількісно в певних одиницях. Якби це було можливо, то вдалося б підсумувати задоволення благами, отриманими за одиницю часу і за певний період, отримати міру «національної корисності» від купівлі та інших операцій, порівняти число одиниць корисності, які спожила певна людина, з тим, що спожила інша. Насправді це практично неможливо, оскільки корисність, будучи залежною від інтенсивності потреби, є психологічною величиною, яку неможливо виразити кількістю. Однак можна вимірювати корисність точним числовим значенням хоча б тому, що людина здатна ранжирувати корисності, надаючи їм різні альтернативи. Наприклад, вибір першого рангу має більшу корисність, ніж вибір другого рангу.

Припустимо, що благо ділиться на певну кількість частин. Однак в міру споживання блага частина за частиною для задоволення потреби, вона інтенсивно зменшується. Спожиті послідовно частини блага мають зменшувану корисність для споживача. Більший чи менший ступінь корисності не є чимось властивим благу і його частинам, а залежить від особливого відношення, що існує між цими частинами, та інтенсивністю потреби, для задоволення якої їх використовують. Наприклад, є три частини блага, спроможного задовольнити певну потребу. Кількісно перша частина дорівнює 10. Друга буде дорівнювати 8, оскільки кожна частина потреби має певну інтенсивність, яка із задоволенням потреби зменшуватиметься. Корисність третьої частини становитиме б.

Як бачимо, корисність зменшується зі збільшенням кількості частин, якими скористався споживач. Зменшення корисності наступних спожитих одиниць товару зумовлено поступовим задоволенням потреби в цьому товарі. Падіння корисності з придбанням споживачем додаткових одиниць певного товару чи послуг називається законом спадної граничної корисності. З'ясувавши, скількома частинами блага розпоряджається споживач, можна визначити загальну корисність блага.

Загальна корисність блага — сума корисності окремих частин блага.

Вона зростає зі збільшенням кількості блага, яким розпоряджається споживач. Однак темп її зростання уповільнюється. Як показано на рис. 2.16, загальна корисність зростає від 10 до 16, до 20 і дорівнюватиме 46.

Гранична корисність — корисність останньої частини блага чи послуги, які є в розпорядженні споживача.