22.Суспільне відтворення:сутність та види. Типи економічного зростання.

Суспільне виробництво макрорівня в процесі руху проходить чотири

стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. Всі ці стадії

взаємопов'язані між собою, характеризують єдиний процес і перебувають у

безперервному кругообігу. Постійне повторення та відновлення процесу

суспільного виробництва, представлене як безперервний кругообіг усіх

його стадій, називається суспільним відтворенням.

Під час відтворення повинні постійно відновлюватись усі фактори

виробництва, які беруть участь у процесі суспільного виробництва. До

таких факторів виробництва належать: робоча сила, засоби виробництва і

природні ресурси, капітал. В умовах сучасного ринкового господарства для

суспільного відтворення національної економіки додається ще один фактор

виробництва — підприємницькі здібності.

Суспільне(національне) вітворення – це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва – продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлювальними та залучення нових невідтворюванних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів оганізації праці.

Види суспільного відтвореня:

Просте відтворення – це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення – це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його сприченяють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. (наприклад 90-ті роки ХХ століття в перехідній екомоміці України)

Розширене відтворення – це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій

між виробництвом і споживанням.

Між підрозділами національного виробництва.

Між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва.

Між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням.

Між споживанням і нагромадженням(заощадженями).

Між заощадженнями та інвестиціями.

Розрізняють два типи економічного зростання — «екстенсивне» й «інтенсивне».

Економічне зростання називається екстенсивним, якщо воно не змінює середню продуктивність праці в суспільстві.

Екстенсивне збільшення виробництва товарів і послуг відбувається за рахунок залучення додаткових факторів виробництва — землі, праці і капіталу, при цьому їхній якісний і технічний рівні залишаються незмінними. Коли суспільство має в наявності вільні невикористані ресурси, воно може нарощувати виробництво товарів і послуг екстенсивним шляхом.

23. Акціонерно-корпоративний капітал. Види цінних паперів. Фондова біржа.

На сьогодні, провідне місце в структурі світового капіталу належить акціонерному (корпоративному) капіталу. Процес становлення акціонерних товариств відбувався досить складно й неоднозначно, поступово проявлялися як їх переваги так і недоліки. Перші вагомі дослідження природи акціонерного капіталу провели представники класичної школи економічної теорії Адам Сміт і Джон Стюарт Міль.

Одним з перших категорію „акціонерний капітал” дослідив Адам Сміт. У своїй праці „Дослідження про природу та причини багатства народів” він дав визначення капіталу як частини майна людини, з якої вона прагне отримати дохід [1, с. 309-311]. У своїй праці він також провів дослідження акціонерних компаній, що функціонували в той період. Важливим є приклад заснованої Джоном Ло „Компанії всіх Індій”, яка займалась колоніальною торгівлею Франції. Для фінансування компанії заснований Джоном Ло банк здійснив випуск надмірної кількості паперових грошей, що призвело до банкрутства банку і компанії. Дослідження даного прикладу дало змогу Адаму Сміту визначити певні недоліки корпоративного (акціонерного) капіталу, одним з яких була можливість фіктивного засновництва. Він також виявив одну з основних властивостей корпоративних структур, яка полягає у розмежуванні функцій власності та управління корпоративним капіталом. Причиною такого розмежування Адам Сміт назвав неминучість зростання суспільного характеру корпоративного капіталу та появи великої кількості акціонерів, що призведе до нездатності всіх власників корпорації ефективно нею управляти.

На формування поглядів щодо природи акціонерного капіталу, серед представників класичної школи економічної теорії, значно вплинув Джон Стюарт Міль та його праця „Основи політичної економії”. На його думку основною причиною формування акціонерного капіталу було виникнення „великого виробництва”, що вимагало застосування значно більшого об’єму капіталу, ніж могли собі дозволити використовувати окремі підприємці. Це й спонукало підприємців до об’єднання своїх капіталів, ідей, вмінь у господарські товариства. У своїй праці Дж. Ст. Міль визначає переваги та недоліки акціонерних товариств. Першою перевагою він називає потужність та ефективність такого роду товариств. В його праці наведене таке твердження, що окремий економіст не зміг би побудувати залізну дорогу від Лондона до Ліверпуля [2, с. 251-252]. Подібні потужні роботи міг би здійснювати лише уряд, але втручання уряду у виробництво є не бажаним. Зростання вимог споживання змушувало навіть найбагатших капіталістів створювати акціонерні товариства з великої кількістю працівників і великим капіталом.

Важливим в діяльності акціонерних товариств є принцип гласності на якому базувалося створення акціонерного капіталу. Оскільки учасники товариства об’єднувались для досягнення якоїсь спільної мети, то вони були зацікавленні в швидкому і достовірному розповсюдженні інформації про стан акціонерного товариства, що давало змогу вчасно та ефективно реагувати на проблеми та збої в діяльності товариства. На думку Дж. Ст. Мілля, принцип гласності здіснює навіть більший вплив на діяльність товариства ніж сам акціонерний капітал.

Однак, поряд з перевагами акціонерних товариств існує ряд недоліків у їх діяльності. Найбільш суттєвим з них є незацікавленість менеджерів в результатах діяльності підприємства. Це було пов’язано з тим, що акціонерним товариством управляла людина яка не була власником даного підприємства. Як наслідок, товариство може розвиватись не ефективно, не приносити прибутку своїм власникам і саме його існування може опинитись під загрозою. Саме тоді постала проблема зацікавлення найманого управляючого у розвитку компанії. Необхідним стало створення певних правил і нормативів для контролю за управляючим товариства його власниками. Ефективним також стало встановлення розміру заробітної плати управляючому, яка б залежала від розміру прибутку товариства. Ще одним недоліком акціонерного товариства Дж. Ст. Мілль називає „зневажання дрібних вигід та малої економії”. Дана проблема пов’язана з тим що, найманий працівник часто нехтує можливістю отримати малий прибуток або зменшити на не велику суму витрати, вважаючи зайвим витрачати на це свій час та зусилля. В наслідок цього, дрібні суми додаються і можуть перерости в значний недоотриманий прибуток і зайві збитки. Аналізуючи переваги і недоліки акціонерних товариств Дж. Ст. Мілль не надає їм остаточної переваги над приватними підприємцями. За його словами, необхідно враховувати всю наявну інформацію про ситуацію, яка на даний момент існує на ринку.

Представники класичної школи економічної теорії зробили вагомий внесок в розвиток дослідження категорії „акціонерний капітал”. Вони перші дослідили економічну суть та природу даної категорії, визначили основні переваги та недоліки акціонерних товариств.

Вказані ними недоліки досить чітко проявилися і стали актуальними майже в усіх постсоціалістичних країнах під час переходу їх економік на ринкові принципи функціонування. Поряд з цим не було чіткого усвідомлення і розуміння переваг акціонерних товариств, що призвело до економічної кризи в даних країнах.

Згідно з діючим законодавством за формою існування цінні папери поділяються на документарні та бездокументарні, а за порядком їх розміщення на емісійні та неемісійні.

До емісійних цінних паперів належать акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України.

Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними на­слідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерціііної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаціііною фор­мою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відпо­відних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облі­гації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінан­сування перспективних програм.Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у США, Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, Франк­фуртській, Базельській, Міланській, Сінгапурській, Тайванській) діють цивілізовані прави­ла та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.