1. Зародження та основні етапи розвитку ек.Т.

Термін „економіка” ввів Аристотель у ІІІ ст. до.н.е. (гр.- мистецтво ведення домашнього +господарства). Мислителі стародавнього світу робили спроби з’ясувати внутр. підвалини ек.розв. та формували окремі елементи ек.знань. Ек. думка Стародавнього світу та Середньовіччя: багатство ототожнювалось з натур. формою продуктів, засуджувалось лихварство і підтримувався існуючий на той час феодальний тип господарства.

Ек.н. як с-ма знань про сутність ек.процесів та явищ почала складатися лише в XVI-XVII ст.,коли ринкове господарство почало набувати заг. х-ру. Основні етапи розв. ек.н:

• Меркантилізм ( А.Монкретьєн, Т. Манн, Д.Юм): основне джерело багатства – сфера обігу торгівлі; багатство ототожнювалося з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Вир-во розглядали як передумову для створ. багатства. Вважали: баланс у торгівлі повинен бути системним, тобто треба менше купувати і більше продавати.

• Фізіократи (Ф.Кене, А. Тюрбо, В.Мірабо, Д.Нюре) – виник у Франції в сер XIXст., як реакція на меркантилізм. Джерелом багатства вважали тільки працю у с/г вир-ві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – непродуктивні галузі господарства.

• Класична політична економія (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо) виникла з розвитком капіталізму: зосередження уваги на аналізі ек. явищ і закономірностей розв. всіх сфер сусп. вир-ва, прагнення розкрити ек. природу багатства, капіталу, доходів, обігу механізму конкуренції. Відстоювання ідеї лібералізму, невтручання держави в ек-ку. Започаткували трудову теорію вартості.

• Марксизм, або політична економія праці (К. Маркс, Ф. Енгельс): дослідження с-ми законів капіталістичного сусп-ва з позицій робітничого класу. Подовжували дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, ек. криз, земельної ренти. Заперечували приватну власність і ринок, виступали за посилення і зростання зростання зубожіння трудящих, сусп. власність, стверджували неминучість краху капіталізму.

• Маржиналізм (К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс,Л.Вальрас) – теорія, яка пояснює ек. процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які х-ють зміну одних явищ у зв’язку зі зміною інших. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як „гранична корисність”, „гранична продуктивність”, „граничні витрати”. Маржиналізм викор. Кількісний аналіз, ек-математичні методи і моделі.

2.Предмет економічної теорії, еволюція його визначення

Еволюція визначення предмета економічної теорії:

• Давньогрецькі та давньоримські мислителі. Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія. Марксисти.

1. Вчення про закони домашнього господарства, домоводства;

2. Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації;

3. Наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства.

   • Сучасні західні економісти (А.Маршалл, П.Самуельсон, Е. Долан, Дж. Робінзон, К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю) визначають економічну теорію як науку про:

1. сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту;

2. дій людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів;

3. діяльність людей за умов рідкісності ресурсів;

4. вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування;

5. ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Навіть при такому розмаїтті визначень предмета ек.т., жодне з них не є повним вичерпним розкриттям сутності досліджуваного об’єкта.

Ек.т. – динамічна наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. Розвиток ек.т. відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенденцією до інтеграції її різноманітних напрямків і шкіл.

Отже, ек.т. – сусп. наука, яка вивчає закони розвитку ек.с-м, діяльність ек. суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Ек.т. включає такі розділи:

• основи ек.т.(політекономія) – фундаментальна, методологічна частина ек.н, яка розкриває сутність ек. категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку ек.с-м у різні історичні епохи;

• мікроекономіка вивчає ек.процеси і поведінку ек. суб’єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вир-во, прибуток, з/п, попит і пропозицію на товари.

• макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні нац. ек-ки. Об’єктом її дослідження є валовий нац. продукт, нац. дохід, нац. багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грош. обіг та рух процента, податкова політика, кредитно-банківська с-ма;

• мезоекономіка вивч. Окремі галузі і підсистеми нац. ек-ки (агропром. Комплекс, військ-пром комплекс, територіально-ек. комплекси, вільні ек.зони)

• мегаекономіка вивч. Закономірності функціонування і розвитку світової ек-ки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.