Економіка і фінанси підприемства

Стратегічні цілі функціонування підприємства.

У стратегічному плануванні важливу роль відіграють цілі підприємства (організації, фірми, компанії), які є критерієм оцінювання досягнутих результатів, ухвалення рішень про доцільність чи необхідність конкретних змін щодо внутрішньої політики підприємства і його поведінки на ринку. Цілі підприємства (організації, фірми, компанії) — сформульовані у процесі стратегічного планування конкретні кінцеві результати, яких підприємство прагне досягти через певний проміжок часу.

На відміну від місії, яка задає загальні орієнтири, напрями розвитку підприємства, що визначають сенс його існування, цілі фіксують кінцеві етапи, до яких воно прагне. З обґрунтування цілей, як правило, починається робота над формуванням стратегії підприємства, оскільки заради їх досягнення воно формується, функціонує і розвивається як соціальна система.

У цілях реалізуються об’єктивні і суб’єктивні чинники стратегічного управління організацією, адже вони повинні відповідати об’єктивним законам, без чого не будуть реальними, а значить — і досяжними. Водночас цілі є продуктом свідомості, формулюються людьми і відображають їхні інтереси.

В українській мові на означення бажаного майбутнього вживається і поняття «мета» — те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти. Менеджмент вважає це поняття ширшим за смисловим обсягом від поняття «ціль». Відповідно мета управління підприємством відображає його майбутній стан за певними критеріями. Таким критерієм, наприклад, може бути підвищення конкурентного статусу на ринку. Ця мета може конкретизуватися в таких цілях, як збільшення обсягів продажів, утвердження на певному сегменті ринку, підвищення конкурентоспроможності продукції на конкретних регіональних ринках тощо.      Досягнення цілі пов’язане з певними організаційними, матеріальними, фінансовими затратами, зусиллями людей, тому вона повинна бути належно вмотивованою, в іншому разі витрати на її досягнення можуть виявитися марними.      Тривалий час головною метою суб’єктів господарювання були багатство, прибуток. Із загостренням конкуренції такі цілі втратили свою значущість, головним стало збереження позицій у конкурентному середовищі, у системі економічних відносин. Причина цього полягає не тільки в конкуренції, а й у тому, що поряд з комерційними організаціями функціонують і некомерційні. Наприклад, громадські організації, до яких можна віднести і біржі, метою яких не є збагачення, однак вони сприяють збільшенню прибутку інших, у даному разі брокерських контор, що функціонують при них. Цілком ігнорують прибуток як мету діяльності різноманітні благодійні організації, фонди. Усе це сприяє усвідомленню соціального призначення, підвищенню соціальної відповідальності бізнесу, який все частіше вимушений зосереджувати свої ресурси, зусилля і на вирішенні проблем суспільства.

Крім того, більшістю великих організацій на сучасному етапі керують не власники, а наймані менеджери, доходи яких не у всьому залежать від величини прибутку. їх цілі далеко не завжди пов’язані зі збагаченням, а часто з професійною самореалізацією, досягненням суспільного визнання. Наприклад, менеджером американської автомобільної компанії «Крайслер» славнозвісним Лі Якоккою керувало насамперед амбітне бажання подолати кризу, в якій опинилася ця компанія, вивести її на новий рівень розвитку. Не менш суттєвим є і те, що в сучасній економіці прибуток залежить не тільки від уміння продати створений товар, а й від здатності запропонувати споживачам те, що їм потрібно на певний момент, що користується попитом, задовольняє суспільні потреби. Хто краще справляється з таким завданням, той і може розраховувати на більший прибуток. Тому прибуток розглядається не як мета діяльності, а як необхідна умова подальшого розвитку, джерело інноватики.

Цілі не лише визначають поведінку суб’єкта господарювання, а й впливають на елементи системи менеджменту: зміст основних видів управлінської діяльності (функцій), вибір способів впливу на об’єкт (методів), організаційну структуру й процес управління, набір і розміщення кадрів та ін. Для цього вони повинні бути конкретними, вимірюваними (інакше неможливо визначити ступінь їх досяжності), здійснимими (в іншому разі вони дезоргані-зовують виконавців), володіти великим потенціалом, надихати, вселяти надію, стимулювати колективний та індивідуальний розвиток.

У системі управління організацією мета і цілі виконують особливо важливі функції. Передусім вони відображають філософію організації, концепції її діяльності і розвитку. Оскільки види діяльності є основою загальної й управлінської структури організації, то цілі визначають їх характер та особливості, впливають на поточну діяльність як усієї організаційної системи, так і окремих працівників, служать для них орієнтирами у навколишньому світі.

У зв’язку з цим закономірно, що цілі є основою критеріїв для визначення проблем, прийняття рішень, контролювання й оцінювання результатів діяльності, матеріального і морального заохочення співробітників. За певних умов цілі, незалежно від того, реалістичні вони чи ілюзорні, об’єднують навколо себе ентузіастів і їх послідовників, спонукають їх добровільно брати на себе додаткові обов’язки, докладати зусиль до їх виконання.

У процесі формулювання цілей доводиться думати не лише про стратегічні інтереси організації, а й про суспільний резонанс, який спричинює її діяльність, адже офіційно проголошені цілі мотивують в очах громадськості необхідність існування конкретної організації. Особливо ретельно потрібно аргументувати стратегічні цілі, якщо діяльність підприємства може спричинити несприятливі наслідки для суспільства, наприклад забруднення навколишнього середовища. При визначенні цілей конкретної організації слід враховувати багато чинників її внутрішнього і зовнішнього середовищ, та головне, щоб сформульована ціль давала змогу суспільству (споживачам) і персоналу організації зрозуміти, усвідомити, повірити, що вона справді старатиметься працювати на користь, задоволення потреб певних категорій клієнтів, споживачів у високоякісних товарах і послугах і цим прислужиться вирішенню суспільних проблем. Навіть віддалені цілі повинні бути максимально конкретними, охоплювати не тільки якісні, а й кількісні показники. Такі цілі легше сприймаються людьми, вони є сприятливою основою для складання планів. При формулюванні стратегічних цілей припускається варіювання показниками, наприклад зниження витрат на 3—5%.

Дуже суттєвими є вимоги до цілей — їх реалістичність, адекватність об’єктивним обставинам, досяжність за певних умов. Завищені, нездійсненні цілі дезорієнтують людей, породжують нездорові настрої й очікування, необгрунтовані претензії; занижені — розхолоджують, унеможливлюють реалізацію потенціалу організації.

Оптимально сформульовані цілі мають бути гнучкими, здатними до трансформації й коригування відповідно до розвитку умов діяльності організації. Загальні цілі здатні об’єднати людей, якщо вони виражатимуть їх сукупні інтереси, внаслідок чого кожен вважатиме цілі організації і своїми. Усвідомлення працівником того, що із досягненням цілей організацією він реалізовує і власні цілі, створює додаткові мотивації, стимулює старання, від чого, як правило, виграє справа й отримує користь він.

Цілі мають бути сумісними одна з одною у часі, відтворювати єдність у просторі, відображати спільність інтересів суспільства, колективів та індивідів. Вони не повинні провокувати конфлікти, кризові ситуації, не можуть бути руйнівними (наприклад, примусові акціювання, приватизація). Хибні, деструктивні цілі можуть завдати організації непоправної шкоди .

Підприємницька діяльність різноманітна, складається з багатьох напрямів, видів і форм, яким відповідають певні місії. їм притаманні стратегічні бачення, що окреслюють можливі шляхи реалізації підприємницьких ідей і конкретизуються в цілях. Вони можуть стосуватися різних сфер життєдіяльності підприємства, а тому мати різний зміст, часову перспективу; їх суб’єктами можуть бути підприємство загалом і окремі структурні ланки, що дає підстави класифікувати їх за багатьма критеріями.

Залежно від сфери, на яку вони поширюються, розрізняють цілі:

а) загальні (глобальні) — стосуються всієї організації, відображають концепцію, основні напрями розвитку підприємства і розробляються на тривалу перспективу. До системи загальних цілей відносять генеральну (провідну, основну, корінну ціль, наближену за своїм змістом до мети, яку іноді необгрунтовано вважають місією), а також кілька економіко-організаційних (цілей, що розкривають і конкретизують зміст генеральної цілі). Економіко-організаційні цілі орієнтовані, як правило, на досягнення фінансової стабільності, забезпечення оптимальної рентабельності, завоювання конкретних ринків, розроблення нових напрямів розвитку, залочаткування видів діяльності;

б) специфічні — сформульовані на основі загальних цілей та орієнтирів для основних видів, напрямів діяльності, структурних підрозділів тощо. Визначають їх у кількісних та якісних показниках. Специфічні цілі можуть бути операційними (сформульовані для окремих працівників) й оперативними (стосуються окремих підрозділів). Спільна вимога для них — стратегічна спрямованість. Наприклад, ціллю менеджера, маркетолога може бути оволодіння методами стратегічного аналізу. Цілі підрозділів є масштабніши-ми, значущішими.

У реальних умовах операційні й оперативні цілі повинні бути кількісно конкретизовані з використанням відповідних показників.

За терміном дії (періодом, на який визначають цілі) розрізняють цілі:

а) стратегічні — розраховані на тривалий період часу, орієнтовані на вирішення перспективних масштабних проблем, які якісно змінюють ринкові позиції, стан внутрішнього середовища організації. Такими цілями, наприклад, можуть бути досягнення лідерства у певній сфері діяльності, вихід на міжнародні ринки, докорінне оновлення виробничої бази та ін. Для їхньої реалізації потрібні значні витрати. У стратегічних цілях підприємств віддзеркалюються зміст, соціальна спрямованість практичного менеджменту, рівень його орієнтованості на задоволення потреб персоналу фірм, суспільства і його соціальних груп;

б) тактичні — відображають окремі етапи досягнення стратегічних. До таких цілей належать проведення капітального ремонту, виконання певних заходів (розпродаж зайвого обладнання) тощо;

в) поточні — визначають їх на основі стратегії розвитку підприємства і реалізують у межах стратегічних ідей і поточних установок. На відміну від стратегічних цілей, що визначають якісні параметри існування підприємства, поточні здебільшого фіксуються через кількісні показники його діяльності на певний період.

Якщо підприємство надає пріоритетного значення стратегічним цілям, це означає, що керівництво зорієнтоване на досягнення довгострокового комерційного успіху, високих стандартів діяльності. Орієнтація переважно на поточні ефекти й успіхи може свідчити про відсутність у фірми перспективного бачення або ігнорування віддалених у часі ринкових шансів і можливостей. Іноді такий підхід може бути стратегією діяльності, суть якої полягає у «збиранні вершків».

За термінами реалізації розрізняють цілі:

а) довготермінові — розраховані на тривалу часову перспективу (10—25 років, іноді можливе їх досягнення через 3—5 років). Як правило, вони пов’язані із суттєвими змінами внутрішнього середовища підприємства, досягненням відчутних результатів у конкурентному середовищі або зі створенням певного іміджу в суспільстві;

б) середньотермінові — конкретизують визначені на тривалу перспективу орієнтири. їх досягнення планується переважно через 1—3 роки;

в) короткотермінові — конкретизовані, деталізовані цілі у часовому горизонті 1—2 роки. Формулювання їх містить конкретні кількісні і якісні показники, відповідальні за їх досягнення підрозділи тощо. Реалізація їх наближає підприємство до здійснення довготермінових цілей.

Часові межі довго-, середньо-, короткотермінових цілей мають певну галузеву специфіку, обумовлену тривалістю виробничого циклу, який суттєво відрізняється, наприклад, у суднобудуванні і харчовій промисловості.

За змістом цілі поділяють на такі види:

а) техніко-технологічні — пов’язані з оновленням технічного парку, технологій, модернізацією виробництва (комп’ютеризація, впровадження гнучких технологій, реконструкція тощо);

б) цілі, виражені в кількісних і якісних показниках господарської діяльності (досягнення фінансової стабільності підприємства, підвищення прибутковості, ринкової вартості капіталу і прискорення його оборотності, капіталізація підприємства);

в) виробничі — орієнтують на випуск певного обсягу товарів і послуг, підвищення їх якості, зниження собівартості, енергоємності тощо;

г) адміністративні — пов’язані з удосконаленням структури підприємства й управління ним (досягнення високої гнучкості управління, оптимізація вертикальної і горизонтальної взаємодії, ліквідація втрат робочого часу тощо);

ґ) маркетингові — пов’язані з поліпшенням ринкового становища підприємства, залученням нових покупців, клієнтів, продовженням життєвого циклу товарів і послуг, здобуттям лідерства на ринку за певним критерієм. Досягнення їх потребує створення системи маркетингового моніторингу;

д) науково-технічні — орієнтують на створення і впровадження у виробництво нових товарів, удосконалення існуючих зразків продукції, доведення їх до рівня вимог світових стандартів;

е) соціальні — спрямовані на розвиток трудового потенціалу підприємства, компетенцій і здібностей персоналу, формування корпоративної культури.

З огляду на існуючий стан, перспективи, характер діяльності підприємства можуть бути передбачені:

а) цілі зростання — досягнення певних темпів зростання обсягів виробництва, продажу продукції, обсягів доходу, величини прибутку, рентабельності. З огляду на темпи зростання підприємства і галузі, їх класифікують як швидкі, стабільні, сповільнені. Ціль швидкого зростання — прагнення забезпечити суттєво вищі, ніж у галузі, темпи зростання; стабільного зростання — намагання забезпечити розвиток підприємства на рівні галузевих темпів, не втрачаючи здобутий ринок і не здобуваючи на ньому нових позицій; сповільненого зростання — сигналізує про певні деструктивні процеси на підприємстві або про передбачувану переорієнтацію на інші ринки;

б) цілі стабілізації — полягають у забезпеченні функціонування підприємства на рівні економічних показників галузі, до якої воно належить, зі збереженням досягнутих позицій на ринку;

в) ціль скорочення — налаштовує підприємство на повільніший розвиток порівняно із галузевими темпами, на обмеження ринкового сегмента. Вибір її може бути спричинений певними проблемами підприємства або із тактичних міркувань.

За критерієм вимірюваності розрізняють:

а) цілі, виражені у кількісних показниках (грошовому вимірі, одиницях ваги, штуках);

б) цілі, виражені у якісних показниках, що вимірюють на основі експертних оцінок, результати яких не позбавлені суб’єктивізму. Такими цілями можуть бути досягнення сприятливого клімату у колективі, здобуття авторитету серед громадськості тощо;

в) монетарні цілі, які можна визначити у грошовому вимірі. До них належать маркетингові (збільшення обсягу виторгу, зниження витрат на збут та ін.), цілі щодо рентабельності (збільшення прибутку, підвищення рентабельності, рентабельність власного або позикового капіталу), фінансово-економічні (підвищення ліквідності, зміна структури капіталу, зниження його витрат) цілі;

г) немонетарні цілі, які складно встановити в грошовому вираженні. Цю групу утворюють економічні (підвищення якості продукції, розвиток інновацій, поліпшення сервісного обслуговування), соціальні (підвищення кваліфікації працівників, їх соціальної захищеності, соціальна інтеграція, розвиток персоналу), а також цілі престижу (незалежність, імідж, політичний, суспільний вплив).

До системи цілей середньостатистичного підприємства зараховують:

а) виробничі цілі, виражені у показниках продуктивності праці, якості продуктів і послуг, диверсифікованості виробництва, зниженні його енергоємності;

б) поточну ціль (суть її полягає у забезпеченні виживання і збереженні стійкого становища на внутрішньому ринку);

в) короткотермінову ціль, що зводиться, як правило, до формування портфеля замовлень, договорів, реалізація яких має забезпечити стійке становище на внутрішньому ринку і досягнення певних позицій на зовнішніх ринках;

г) середньотермінову ціль, спрямовану на досягнення провідних позицій на внутрішньому, успішну конкуренцію на зовнішньому ринках;

ґ) довготермінову ціль, зосереджену на захопленні й утриманні певної частки міжнародних ринків у сфері своєї спеціалізації;

д) стратегічні цілі, які передбачають освоєння нових ринків, кардинальну реструктуризацію або перепрофілю-вання підприємства тощо.

Як свідчить економічна практика, підприємства, які мають амбітні, правильно зорієнтовані в часі, вдумливо розраховані на можливості всіх підрозділів цілі, успішно розвиваються, легше долають кризові ситуації, досягають відчутніших результатів на ринку, мають більш стабільні, згуртованіші колективи, оскільки в цільових координатах легше вибудовувати плани, мобілізувати ресурси, оцінювати результати.

До складу ринкової інфраструктури не відносять:

а) товарні і фондові біржі, страхові компанії;

б) державні установи, транспортні мережі;

в) шляхи товаропросування;

г) банки, транспортні мережі.

Ліцензування діяльності підприємств відноситься до:

а) економічних методів регулювання діяльності підприємств;

б) адміністративних методів регулювання діяльності підприємств.

Який з наведених нижче видів підприємств не відповідає класифі­кації підприємств за ознакою правового статусу та форми господарю­вання?

а) господарські товариства;

б) кооперативні підприємства;

в) орендні підприємства;

г) приватні підприємства.

Яка функція управління спонукає працівників до спільних узгоджених дій, які забезпечують досягнення поставлених цілей підприємства:

а) примус;

б) організація;

в) мотивація;

г) контроль;

Диференціація та координація управлінської праці, формуван­ня рівнів управління підприємством здійснюються за допомогою...

а) вертикального поділу праці;

б) горизонтального поділу праці;

в) активної взаємодії з оточуючим середовищем;

г) поділу праці на складові загальної діяльності.

Зміст якого типу виробництва розкривається як «безперервного, з тривалим періодом виготовлення обмеженої номенклатури однорідної продукції»?

а) серійного;

б) одиничного;

в) масового;

г) дослідно-експериментального

Найнижча частка ручної праці характерна для:

а) серійного виробництва;

б) масового виробництва;

в) одиничного виробництва.

Основна мета агрегованого планування виробництва:

а) мінімізація витрат при збільшенні виробництва та максимізації прибутків;

б) задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації сумарних витрат;

в) задаволення потреб ринку в продукції за умови зниження цін і витрат виробництва;

г) задаволення потреб ринку в продукції при максимально ефективному використанні ресурсів та максимізації прибутків.

Абсолютний рівень якості продукції:

а) це рівень якості, за якого загальний розмір суспільних витрат на ви­робництво і використання продукції є мінімальним;

б) визначається шляхом обчислення обраних для його виміру показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів;

в) визначається шляхом порівняння показників якості виготовленої про­дукції з показниками кращих аналогічних зразків виробів;

г) відображає пріоритетні напрямки та темпи розвитку науки й техніки.

Середньорічна потужність підприємства розраховується:

а) як потужність на кінець планового періоду, скорегована на приріст потужності в поточному періоді і зменшення потужно­сті за рахунок вибуття;

б) як потужність на кінець планового періоду, скорегована не тільки на приріст, зменшення потужності, але і строки її вве-дення (вибуття);

в) як середньоарифметичне з вхідної і вихідної потужності.

Чисельність працівників, яка включає всіх постійних, тимчасо­вих і сезонних працюючих, прийнятих на роботу на термін один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені від праці, називається:

а) явочною;

б) обліковою;

в) основною;

г) списковою.

Основна заробітна плата не включає такий елемент;

а) оплату праці за розцінками;

б) оплату праці за окладами;

в) виплату гонорарів;

г) персональну надбавку за високу якість роботи.

Задача 41. Визначте беззбитковий обсяг виробництва продукції на плануємий період та порівняйте з обсягом поточного періоду за умов:

1. Ринкова ціна одиниці продукції звітного періоду - 28 грн.

2. Сума постійних витрат підприємства звітного періоду - 86500 грн.

3. Умовно-змінні витрати на одиницю продукції звітного періоду - 13 грн.

4. На плануємий період передбачається:

- зростання цін на - 9,5 %

- постійні витрати зростуть на - 4,2 %

- витрати на одиницю продукції знизяться на - 2, 1%

Розв’язання

Обсяг виробництва поточного року: 2110 од/прод. Обсяг виробництва продукції на наступний період: 2077 од/прод.

1. Ринкова ціна продукції на наступний період - 28 + 9,5% = 30,4 грн

2. Сума постійних витрат на наступній період: 86500 +4,2% = 90133 грн

3. Витрати на одиницю продукції (на наступний період) = 13-2,1% = 12,7 грн

Обсяг виробництва на наступній період = 90133/(30,4-12,7)= 5092,3

Задача 55. Розрахуйте план виробництва виробів на рік, в т.ч. поквартально, якщо:

1. Обсяг укладених угод:

- А - 86 тис.грн.

- Б - 54 тис.грн.

- В - 92 тис. грн.

2. Наявні залишки готової продукції - 9 днів

3. Втрати від браку - 0,5%

4. Необхідно створити страховий запас на - 3,5 днів

5. Кількість днів по кварталах:

1 кв. – 61дн.

2 кв. – 60 дн.

3 кв. – 67 дн.

4 кв. - 66 дн.

Розв’язання

ОВ = 3,5*0,91+232+1,16-9*0,91=228,2

1 кв. = (228,2/254)*61=54,8 2 кв. = (228,2/254)*60=53,9 3 кв. = (228,2/254)*67=60,2 4 кв. = (228,2/254)*66=59,3

15