3. Управління фінансовими ресурсами

Актуальність питань оптимізації процесу управління фінансовими ресурсами підприємства визначається його основними завданнями. Ефективне управління фінансовими ресурсами підприємства дозволяє визначити оптимальний обсяг та структуру оборотних активів; мінімізувати витрати на фінансування та підтримку певного їх обсягу; визначити аспекти управління чистим оборотним капіталом підприємства; забезпечити ліквідність та платоспроможність підприємства; сформувати оптимальний обсяг товарно-матеріальних запасів; оптимізувати управління дебіторською заборгованістю та грошовими коштами тощо.

Фінансові ресурси в широкому розумінні є основним джерелом реалізації усіх цілей управлінської діяльності. Їх нестача унеможливлює досягнення поставленої мети, а отже, знижує надійність функціонування управління аж до її відмови. Ось чому система організації управління для діяльності в умовах ринкових перетворень має бути забезпечена достатньою кількістю різноманітних ресурсів.

Важливим завданням управління фінансовими ресурсами є визначення обсягів, джерел та форм залучення фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності підприємства. Джерела фінансових ресурсів можуть бути внутрішніми (власний потенціал підприємства) та зовнішніми. Отримати фінансові ресурси із зовнішніх джерел можна за рахунок банківських позик, комерційних (товарних) кредитів, коштів, коштів інвестованих у підприємство зовнішніми інвесторами, бюджетних дотацій та трансфертів, безповоротної фінансової допомоги тощо. Вибираючи ту чи іншу форму залучення фінансових ресурсів, потрібно врахувати вартість позикових коштів та особливості діяльності суб’єкта господарювання: рівень налагодженості логістичних зв’язків, організацію постачання та збуту, тривалість виробничого циклу, структуру кредиторської та дебіторської заборгованості, середній обсяг виручки від реалізації та собівартості продукції, розмір власного капіталу тощо. Іноді новим підприємствам доцільніше здійснювати виробничо-господарську діяльність за рахунок залучення позикового капіталу, ніж нарощувати власний, використовуючи ефект фінансового важеля.

Успішна діяльність підприємства не можлива без розумного управління фінансовими ресурсами. Неважко сформулювати мету для досягнення яких необхідно раціональне управління фінансовими ресурсами:

• виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

• запобігання банкрутства і великих фінансових невдач;

• лідерство в боротьбі з конкурентами;

• максимізація ринкової вартості фірми;

• прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми;

• ріст обсягів виробництва і реалізації;

• максимізація прибутку;

• мінімізація витрат;

• забезпечення рентабельності діяльності і т. п.[39]

Оскільки оцінка ефективності використання фондів є одним з найважливіших критеріїв діяльності, то для підприємства дуже важливим є розкриття причин і каналів переходу оборотних коштів у фонд основних коштів, формування пропорцій щодо підвищення питомої ваги оборотного капіталу. До таких заходів слід віднести:

1. Спрямування частки чистого прибутку безпосередньо на приріст статутного фонду і підвищення нормативу власних оборотних коштів;

2. Продаж (реалізація) об’єктів основних засобів і використання одержаних коштів на поповнення фонду власних оборотних коштів;

3. Застосування заходів щодо розвитку партнерських відносин з банками і збільшення на цій основі обсягу короткотермінових кредитів у своєму господарському обороті;

4. Розширення практики розрахунку з покупцями за відвантажену (відпущену) продукцію на умовах попередньої оплати.

Управління фінансовими ресурсами фірми через багатоваріантність його прояву на практиці неможливо здійснювати без професійної організації цієї роботи.

Пріоритетність тієї чи іншої мети може визначитися підприємством залежно від галузі, становища на даному сегменті ринку тощо, але вдале просування до обраної мети значно залежить від досконалості управління фінансовими ресурсами підприємства.

Сьогодні підприємство при організації адекватній часу фінансової роботи стикається з великими труднощами. Досвід успішно працюючих фірм показав, що найкоротший шлях вирішення цієї проблеми залежить від керівника підприємства. Сьогодні визнання одержали два підходи до реорганізації фінансової служби фірми:

1. Якщо керівник – професійний фінансист, то він сам координує реорганізацію фінансової служби. Це оптимальний варіант, але у вітчизняній практиці це скоріше виняток, ніж правило.

2. Керівник, який розуміє задачі і функції сучасної фінансової служби фірми, але не будучи професійним фінансистом, не знає тонкощів цієї професії, залучити сторонню організацію для постановки і впровадження на практиці необхідної моделі організації фінансової роботи.

Виділені напрямки діяльності одночасно визначають і основні завдання, які стоять перед менеджером. Склад цих завдань може бути деталізований у такий спосіб.

У межах першого напрямку здійснюється оцінка:

1. активів підприємства та джерел їхнього фінансування;

2. величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;

3. джерел додаткового фінансування;

4. системи контролю за станом та ефективністю використання фінансових ресурсів.

Другий напрямок передбачає детальну оцінку:

1. обсягу необхідних фінансових ресурсів;

2. форми їх представлення (довгостроковий чи короткостроковий кредит, готівка);

3. вартості володіння даним видом ресурсів з урахуванням відсоткової ставки та інших умов надання кредиту;

4. ризику, асоційованого з даним джерелом засобів, оскільки капітал власників як джерело засобів набагато менш ризикований, ніж термінова позичка банку.

Третій напрямок передбачає аналіз та оцінку довгострокових та короткострокових рішень інвестиційного характеру:

1. оптимальність трансформації фінансових ресурсів;

2. ефективність фінансових вкладень.

Прийняття фінансових рішень із використанням проведених оцінок виконується в результаті аналізу альтернативних рішень, які враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансової стійкості та рентабельності.[37]

Управління фінансовими ресурсами є циклічним процесом і тому потребує постійного вдосконалення для покращення результатів.

На першому етапі системи управління фінансовими ресурсами менеджерами підприємства визначаються проблеми та нереалізовані можливості, які здійснюються на основі оцінки попередніх рішень.

На другому етапі менеджери аналізують виникнення подібних проблем та використовують здобутий досвід в теперішніх можливостях.

На третьому етапі головним є дослідження та розгляд різних можливих варіантів, вибір одного який за- безпечить максимальний ефект.

Четвертий та п’ятий етапи щільно між собою взаємодіють. На 4-у етапі менеджер повинен проаналізувати можливі наслідки альтернативних рішень, варіантів та обрати такий, який найбільше відповідає цілям підприємства.

На п’ятому етапі здійснюється реалізація прийнятих рішень. Найкращим механізмом якого є ретельне планування дій, навчання персоналу.

На шостому етапі здійснюється оцінка результатів реалізації рішення. Цей процес передбачає опитування працівників, процес перевірок, контроль за виконанням поставлених завдань, оцінка задоволення співробітників, покупців, постачальників. Оцінка результатів реалізації рішення є безперервним процесом.

Основним напрямком управління фінансовими ресурсами підприємства є оптимізація використання ресурсів підприємства. Оптимальний варіант формування та використання фінансових ресурсів базується на застосуванні системно – аналітичного підходу до управління фінансами. В основі цього підходу лежить доцільність управлінського рішення, яке визначається ситуацією, яка формується під впливом факторів внутрішнього та зовнішнього середовища.[40]

Аналіз зарубіжної економічної літератури дає змогу виокремити дві методики організації управління фінансовими ресурсами:

1. логістичний підхід;

2. політика поетапного управління.

Згідно з логістичним підходом, фінансові ресурси підприємств є джерелом формування матеріальних, трудових та інформаційних ресурсів, тому процес управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати в комплексі з іншими видами ресурсів, що можливо лише за умови логістизації виробництва.

Теоретичне обґрунтування логістичного підходу полягає в двоєдиному підході до розгляду фінансових ресурсів:

1. в контексті логістизації виробництва, тобто взаємозв’язку з іншими видами ресурсів;

2. в контексті системи бізнесу, тобто послідовного їх перетворення з однієї форми в іншу й особливостей їх функціонування в цих формах.

Ці два підходи можуть бути покладені в основу організації процесу управління фінансовими ресурсами підприємств, і, у свою чергу, вимагають проведення діагностики стану управління фінансовими ресурсами підприємств з використанням показників, які характеризують не тільки фінансову, а й виробничу та інвестиційну діяльність, а також управління фінансовими ресурсами, які знаходяться у грошовій формі, так і перетворені в матеріальну форму.

Логістичний підхід до управління фінансовими ресурсами промислових підприємств передбачає розгляд фінансових ресурсів в контексті системи бізнесу у грошовій та матеріалізованій формі.

Отже, зміст логістичного підходу до управління фінансовими ресурсами підприємств полягає у можливості взаємозв’язку та оптимізації етапів матеріалізації фінансових ресурсів в інші види ресурсів.

Політика поетапного управління фінансовими ресурсами передбачає здійснення управлінських функцій за такими основними ознаками. Насамперед, це аналіз формування фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

Важливим є визначення загальної потреби у власних і залучених фінансових ресурсах. Загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, сформованих за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел, а також потребу у залучених фінансових ресурсах. Тут слід виділити оцінку вартості залучення власного та використання капіталу з різних джерел. Все це передбачає забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів. До того, як розглядати зовнішні джерела формування фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел, тому що основними плановими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів повинна ґрунтуватися на таких критеріях:

1. забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує планову вартість залучення позикових засобів, то від такого формування ресурсів варто відмовитися;

2. збереження управління підприємством його засновниками. Ріст додаткового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати управління підприємством.

Успішна реалізація зазначених підходів до управління фінансовими ресурсами пов’язана з вирішенням таких основних завдань:

1. забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

2. формуванням ефективної політики розподілу прибутку підприємств;

3. формуванням на підприємстві ефективної амортизаційної політики;

4. формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій чи залучення додаткового пайового капіталу.

Успішний соціально-економічний розвиток України на шляху ринкових перетворень можливий за умови ефективного функціонування підприємств. Підвищення результативності їх діяльності забезпечить зростання економічного потенціалу держави, і навпаки, виникнення кризових явищ на окремих підприємствах негативно позначиться на економічній системі в цілому. За цих умов саме підприємства повинні бути в центрі подальших економічних реформ з метою створення функціонально ефективної, стратегічно зорієнтованої та демократичної економіки. Зміна економічної концепції розбудови незалежної держави передусім вимагає створення нових, ефективних систем управління фінансовими ресурсами підприємства, що дозволяє забезпечити належний рівень фінансової безпеки підприємств і надасть можливості досягнути ефективного використання всіх видів ресурсів[20].