53.Сутність, сильні та слабкі сторони процесного підходу до управління.

Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов’язаних і неперервних дій (функцій управління). Кожна функція, у свою чергу складається з підфункцій. Всі функції та підфункції об’єднуються повязуючими процесами комунікацій та прийняття рішень і доповнюються лідерством. Таким чином процес управління є загальною сумою всіх функцій, підфункцій, повязуючих процесів та лідерства.

Процесний підхід був вперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися визначити функції менеджменту. Проте вони розглядали ці функції як незалежні одна від одної. На противагу цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов´язані.

Процесний підхід до управління відображає прагнення теоретиків і практиків менеджменту інтегрувати всі види діяльності за рішенням управлінських проблем у єдиний ланцюжок, розірваний у результаті «надмірного захоплення» функціональним підходом, за якого кожна з функцій розглядається поза зв´язком з іншими. При цьому увага фокусується на взаємозв´язку окремих дій, кожна з яких, у свою чергу, є процесом. Таким чином, управління - це управлінські функції, що динамічно змінюються в просторі й часі, які зв´язані між собою. Метою їх є вирішення проблем і задач організації.

Перевагою процесного підходу є забезпечуваний ним неперервний контроль над зв'язками окремих процесів у межах системи процесів, а також над їхніми сполученням та взаємодією.

Сильні сторони:

1.наявність горизонтальних зв’язків у межах бізнес-процесу

2.завжди є відповідальний за проміжний і кінцевий результат

3.Орієнтація керівника не на збільшення чисельності,а на підвищення кваліфікації персоналу

4.Можливості моніторингу всіх процесів

5.Можливості якісного і кількісного виміру процесів з наступною оптимізацією

6.Гнучкість й індивідуалізація бізнес-процесів

Слабкі сторони:

1.Висока кваліфікація працівників

2.Необхідність більших витрат при переході на процесне управління

54.У чому полягає сутність ідеї представників школи наукового управління ?

Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці. Засновниками школи наукового управління були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант. Вони заклали фундамент для сучасної розробки стандартів праці, а також принципів його стимулювання за допомогою заробітної платні. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу.

Концепцію наукового управління сформулював Ф. Тейлор як необхідність послідовної реалізації наступних чотирьох кроків управління:

1. аналіз робочої ситуації (у будь-якій робочій ситуації можна виділити три основні елементи) - загальне завдання, робітники-виконавці, менеджер.

2. аналіз змісту загального завдання: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навиків, необхідних для їх виконання; визначення необхідної кількості робітників-виконавців;

3. підбір робітників для виконання окремих задач;

4) продовження управління - встановлення взаємозв’язків, планування, координація та узгодження дій усієї робочої групи. 

Принципи наукового управління за Ф.Тейлором:

1. розробка оптимальних методів виконання роботи на закладі наукового вивчення витрат часу, рухів, зусиль тощо;

2. чітке дотримання розроблених стандартів;

3. підбір, навчання й розстановка робітників на такі робочі місця, де вони будуть найкориснішими;

4. оплата за результатами праці (більші результати - більша оплата );

5. необхідність спеціалізації управлінської праці;

6. підтримування дружніх стосунків між робітниками та менеджерами.

Теорії ґрунтувалися на механістичному розумінні людини, її місця в організації і сутності її діяльності та були спрямовані на вирішення проблем підвищення продуктивності праці шляхом удосконалення операцій ручної праці на основі її наукової організації.

Основні положення школи наук поведінки:

1) раціональна організація управління, що враховує соціальні та психологічні аспекти трудової діяльності людей;

2)  досягнення соціальної стабільності, тобто рішення проблем людей;

3)  жорстка ієрархія підлеглості та формалізація організаційних процесів, несумісних з природою людини.

Внесок школи наукового управління: використання наукового аналізу стосовно визначення найкращих методів виконання завдання; добір людей до виконання певних завдань та спеціальне навчання їх; забезпечення робітників певними ресурсами, необхідними для досягнення мети; систематичне використання матеріального стимулювання щодо підвищення продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал; застосування прийомів управління міжособовими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продуктивності праці.

Недоліки школи наукового управління: розглядання праці людини на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечення лінійної системи управління через відокремлення функцій планування; організація розглядалася як замкнута система. Також недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів (спілкування, самоповага тощо).