Тема 7. Витрати виробництва і прибуток.

Виробництво матеріальних благ та надання послуг пов'язані з використанням сировинних, паливно-енергетичних, трудових ре­сурсів, а також машин, устаткування. Ці ресурси обліковуються у грошовій формі. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

За будь-якої форми підприємницької діяльності, орієнтованої на одержання прибутку, останній буде тим більший при заданому обсязі виробництва, чим менші витрати виробництва. Таким чи­ном, витрати виробництва тісно пов'язані з прибутком.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдності у Поглядах при з'ясуванні сутності витрат виробництва і прибутку. Класична, особливо марксистська, економічна теорія джерелої суспільного багатства вважають працю, тобто стоять на засада трудової теорії вартості. Доводиться, що витрати виробництв являють собою витрати живої та уречевленої праці, вираженої грошовій формі. К. Маркс обґрунтував наявність двох видів ви трат виробництва: суспільні витрати і витрати виробничих оди ниць (підприємств). Між ними є кількісні і якісні відмінності.

Суспільні витрати визначаються витратами суспільної праці становлять вартість продукту для суспільства. Витрати товаровиробника, або капіталіста, визначаються витратами капіталу на залучення ресурсів, трудових і матеріальних, для створення продук ту або послуги з метою отримання прибутку. За Марксом, «те чого коштує товар капіталістам, вимірюється витратою капіталу і ті чого товар дійсно коштує, — затратою праці» (Маркс К. Капитаі Т. З // Маркс К., Знгельс Ф. Соч. 2-е изд. — Т. 25. — Ч. 1. — С. ЗО).

Витрати виробництва та їх види у трактуванні неокласикі помітно відрізняються від класичної економічної теорії. Вони ви ходять з факту обмеженості ресурсів та припущення про най більш ефективний варіант їх використання у процесі виробниці ва певного товару або послуги.

З цих позицій обґрунтовується й обсяг витрат на окремом підприємстві.

Витрати мають свою класифікацію за видами. Це явні, або зо внішні, витрати підприємства щодо залучення ресурсів у своК власність. Ці витрати відображаються у бухгалтерському баланс і називаються бухгалтерськими. Проте фірма використовує ре сурси, що належать фірмі, і вона могла б одержати від них дохід у разі їх альтернативного використання. Зовнішні і внутрішні ви трати в єдності становлять економічні витрати.

Поділ витрат на зовнішні і внутрішні має значення під час фор мування та обчислення прибутку.

Витрати розрізняють також за їх залежністю від зміни обсягії виробництва у короткостроковому періоді. І за цим критерієм ви трати поділяються на постійні, розміри яких не залежать від об сягів виробництва, і змінні, які збільшуються або зменшуютьа залежно від обсягів виробництва. Постійні і змінні витрати єдності становлять валові витрати. Поділ витрат на постійні змінні має значення для аналізу економічного стану підприємства.

Крім того, розрізняють середні, середні постійні та середні змінні витрати, а також граничні. Для з'ясування видів витраї рекомендуємо звернутись до відповідної навчальної літературі [1, тема 7; 2, тема 7].

В органічному і діалектичному зв'язку з витратами виробниц­тва перебуває така економічна категорія, як прибуток. Це досить складна, неоднозначна в трактуванні економістів категорія. У най-загальнішому вигляді за кількісного підходу до його аналізу при­буток — Це надлишок над витратами виробництва, або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробниц­тва. Відповідно до виду витрат розрізняють бухгалтерський при­буток — це валова виручка за мінусом зовнішніх (бухгалтерсь­ких) витрат, і економічний прибуток — це виручка за мінусом зовнішніх і внутрішніх (економічних) витрат.

З'ясування сутності прибутку передбачає визначення його джерел. Варто запам'ятати, що існують теорії, які по-різному трактують якісний зміст категорії прибутку.

Першою теорією прибутку була теорія меркантилістів, які стверджували, що прибуток виникає в зовнішній торгівлі в ре­зультаті різниці між зовнішніми і внутрішніми цінами.

Класична політекономія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерелом прибутку вважала працю. Рікардо розкрив залежність між прибут­ком і заробітною платою, тим самим він обґрунтував економічні за­сади суперечностей між капіталістами і найманими робітниками.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як пере­творену форму додаткової вартості, яка являє собою неоплачену працю найманих робітників.

Неокласична теорія стверджує, що прибуток є результатом взаємодії всіх чинників виробництва. Більш повно про сучасні проблеми прибутку можна довідатись, прочитавши статтю: Ни-китин С, Глазева Е., Ништин А. Прибьшь: теоретические и пра-ктические подходьі // Мировая зкономика и международньїе от-ношения. — 2002. — № 5.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це:

1. показник оцінки діяльності підприємства;

2. регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприєм­ ництва, галузями і сферами виробництва;

3. стимулювання розвитку галузей.

Кожного підприємця цікавить не тільки абсолютний розмір при­бутку, а й віддача кожної одиниці витрат. Для її визначення викорис­товують показник норми прибутку як відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів, виражених у відсотках.

Норму прибутку називають показником доцільності капіта­ловкладень. Норма прибутку залежить від таких чинників:

1. рівень витрат виробництва за незмінного рівня цін;

2. рівень цін на продукцію;

3. швидкість обороту капіталу;

3. ціни на виробничі ресурси.

Існують різні методи обчислення норми прибутку, головниа з яких є: відношення маси прибутку — до обсягу продажів; акціонерного капіталу; до активів компанії; до відтворюваної! капіталу. Кожен з них має власне змістове навантаження і розкриває взаємозв'язок між розміром капіталу і масою прибутку.

Слід зрозуміти, що прибуток — це власність товаровиробника, а тому він є формою реалізації власності на капітал. Власність капіталу визначає і напрям використання прибутку. Прибуток використовується за такими напрямами:

1. для розрахунків з бюджетом;

2. для створення резервного фонду;

3. для створення фонду нагромадження;

4. для формування фонду споживання.

Ці напрями використання прибутку регулюються законодав¹; і визначаються статутом підприємства.