Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Політика.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
05.09.2019
Размер:
524.8 Кб
Скачать

59. Суть та ознаки демократії. Демократичні принципи і демократичні процедури.

Демократія - форма пол. та ек. устрою сусп., заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип д-ви, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль а діями органів влади. Для демократії хар-ними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково виборність органів влади, розмежування держ. сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.

Основними демократичними принципами, що забезпечують функціонування сучасного цивілізованого суспільства, є такі.

1. Зверхність права, правового закону, тобто існування закону для людини, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади.

2. Плюралізм (від лат. pluralіs – множинний), тобто можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій тощо. Згідно з цим принципом суспільно-політичне життя має складатись з діяльності численних взаємозалежних і водночас автономних соціальних та політичних груп, партій, організацій, ідеї та програми яких вільно порівнюються та змагаються між собою. Проявом плюралізму в політичній системі є багатопартійність. Плюралізм гарантує існування свободи думки, совісті та віросповідання, громадсько-політичних об’єднань та ініціатив.

3. Поділ влади, тобто відокремлення виконавчої влади від законодавчої та незалежність судової влади, а також існування системи “стримувань та противаг”.

4. Принцип представництва. Залишком безпосередньої демократії у сучасних державах є лише референдуми.

5. Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків.

6. Забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті.

7. Гласність та врахування громадської думки. Гласність передбачає відкритість держави та державних діячів для критики з боку суспільства; доступність інформації, що має суспільне значення; розвинену та налагоджену систему засобів масової інформації, перш за все незалежних, тобто вільних від державно-політичної цензури.

Втілення демократичних принципів забезпечується відповідними демократичними процедурами, а саме:

1) виборами. Загальну або часткову сукупність виборців називають електоратом – від лат. elector, тобто виборець;

2) голосуванням. Воно може бути відкритим або таємним. Кількісні принципи голосування: проста більшість, кваліфікована більшість, консенсус;

3) референдумом – загальнонародним голосуванням з приводу будь-якого важливого питання держави і суспільства;

4) опонуванням та змагальністю, тобто відкритим обговоренням кандидатур на виборах, або питань референдума;

5) делегуванням повноважень. Застосовується практика як вільних, так і імперативних мандатів;

6) вивченням громадської думки, наприклад – соціологічними дослідженнями.

60. Політична діяльність: сутність та форми.

Політична діяльність — вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що ґрунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

Типи і форми політичної діяльності суб'єктів політикипов'язані з перетвореннями у суспільстві і державі. Політична діяльність охоплює всі сфери політики і має свою внутрішню структуру. Структура політичної діяльності:

1) політичне керівництво державою і суспільством;

2) політичне функціонування;

3) участь громадян у політичному житті суспільства;

4) політичний маркетинг.

Кожен з напрямів політичної діяльності має свої особливості.Політичне керівництво — це діяльність, спрямована на визначення системи цілей і завдань, формування політичної стратегії і політичної тактики на основі аналізу реальних політичних процесів і прогнозування політичного розвитку.

Політичне керівництво включає такі компоненти:

1) вироблення і обгрунтування стратегічних цілей і завдань (як перспективних, так і поточних), які ставлять передсобою суб'єкти політики;

2) визначення основних тактичних методів, форм і засобівполітичної діяльності, за допомогою яких можна більш ефективно досягти поставлених цілей і завдань;

3) визначення кадрової політики.

Політичне керівництво здійснюється в основному через такі його основні форми, як державна і партійна діяльність. Важливу роль у цьому відіграють представницькі органи. Державні представницькі органи і представницькі органи партій (різною мірою, залежно від політичного охоплення мас і впливу на них, рівня розвитку та ін.) формують політичну платформу.

Політична платформа — це основні принципові теоретичні та ідейні положення, практична програма, вимоги, лозунги, які висувають і якими керуються у своїй діяльності держава, політична партія, політичні рухи і громадські об'єднання.У політичній платформі визначаються політична стратегія і політична тактика, а також політичний курс.

Політична стратегія — це визначення довгочасових цілей, черговості завдань, загальної довгострокової лінії політичної поведінки, основних напрямів діяльності на основі наукового аналізу реального політичного процесу і законів політичного розвитку.

До стратегічних напрямів належать: економічна стратегія, військово-політична стратегія, зовнішньополітична стратегія, стратегія у галузі науки, освіти, культури та ін. Кожен з них може конкретизуватися у головних завданнях, актуальних на поточний політичний момент. Наприклад, економічна стратегія держави охоплює цінову, податкову, бюджетну, банківську політику, соціальний захист, зовнішньоекономічну політику тощо.