56. Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин:

Міжнародна політика базується на таких принципах:

- невтручання у внутрішні справи інших держав;

- рівноправ’я;

- повага суверенітету;

- добросовісність у виконанні державами взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Суб’єктами політичного життя світового політичного процесу є:

- національні держави;

- організації регіонального, міжрегіонального, міждержавного характеру (Європейський Союз);

- міжнародні урядові організації та їх органи (Організація Об’єднаних Націй, Європейський парламент);

- недержавні суспільно політичні, громадські організації (Міжнародна організація охорони здоров’я).

У світовій політиці почали формуватись якісно нові принципи міжнародних відносин, які передбачають:

- суверенну рівність держав,

- незастосування сили або погрози силою,

- непорушність кордонів,

- територіальну цілісність держав,

- мирне врегулювання суперечок,

- невтручання у внутрішні справи,

- повагу прав людини і основних свобод,

- співробітництво між державами,

- сумлінне виконання обов'язків з міжнародного права.

Тенденції:

- на зміну біполярній структурі міжнародних відносин прийшла більш складна структура, посилилася взаємозалежність країн;

- перенесення центру протистояння з лінії Схід -Захід на лінію Південь - Північ. Поглибилася міжнародно-політична диференціація у «третьому світі»;

- подальше зміцнення міжнародних позицій високорозвинених демократичних держав, трьох центрів - американського, європейського та японського, «великої сімки», або більш широкого кола провідних держав;

- зміни існуючих регіональних комплексів, створення нових регіональних та субрегіональних комплексів на основі інтеграційних процесів (ЄС, Північна Америка), у той же час можливим є посилення відцентрових тенденцій, розпад ряду країн, як це відбулося з СРСР, Югославією та Чехословаччиною, ця тенденція може поширитися на Росію.

Традиційно розрізняють такі тенденції в розвитку МВ:

- інтеграція (процес руху і розвитку певної системи, в якій кількість та інтенсивність взаємодії її елементів зростає- посилюється їхній зв’язок і зменшується відносна самостійність; міжнародні інтеграційні процеси призводять до всебільшої взаємозалежності і розширення сфери спільних інтересів усіх держав),

- інтернаіоналізація політики (процес перетворення внутрішньої і зовнішньої політики суб’єктів міжнародного спілкування в об’єкт міжнародного регулювання.

57. Політичний тероризм та його різновиди.

Тероризм - це метод політичної боротьби, що полягає в систематичному застосуванні нічим не обмеженого, не зв'язаного з воєнними діями фізичного насилля для досягнення певної мети шляхом усунення політичних противників (убивства політичних лідерів, військових або рядових громадян, вибухи, напади на банки, склади зброї, викрадення літаків, автобусів тощо). Звичайно, терор зв'язують з діяльністю державної влади в певні періоди існування держави, проте це не означає, що крім державної влади ніякі інші сили не спроможні вдаватись повсюдно до терору, наводячи страх і жах не тільки політичним противникам, а практично всім і кожному. Отже, терор може бути державний і недержавний.

У російській літературі вказується на велику кількість видів тероризму, в тому числі: політичний, кримінальний, націоналістичний, повітряний, міжнародний, ідеологічний, етнічний, релігійний, індивідуальний, державний, військовий, мирний, корислива, кримінальний, ідеалістичний. Фахівці налічують більше двадцяти видів тероризму: від тюремного до комп'ютерного. З'являються його нові види - не сьогодні-завтра ми зіткнемося з проблемою космічного тероризму. По планеті почав вже гуляти біологічний тероризм.

Намагаючись порядок існуючі класифікації за загальними критеріями, Б. К. Мартиненко пропонує розділити тероризм на два види: міжнародний і внутренній6. Ряд дослідників вказують на труднощі, які виникають при розмежуванні внутрішнього і міжнародного террорізма7. У доповіді Генерального секретаря ООН у 1990 р. говорилося: «Міжнародний тероризм можна охарактеризувати як терористичні акти, при здійсненні яких виконавці (або виконавець), плануючи свої дії, отримують керівні вказівки, приїжджають з інших країн, рятуються втечею або шукають притулку, або отримують допомогу в будь-якій формі не в тій країні абокраїнах, в яких здійснюються ці дії .

Для сучасного тероризму характерні:

1) кількісне зростання терористичних актів, цинічність і жорстокість їх виконання;

2) масштабність наслідків акцій, значна кількість жертв;

3) високий рівень фінансування терористичної діяльності;

4) використання різними державами окремих терористичних угруповань для розширення сфер геополітичного впливу;

5) участь міжнародних терористичних організацій в поширенні свого впливу на інші регіони, активні спроби встановити контрольнад територіями з багатющими запасами енергоносіїв, корисних копалин;

6) професіоналізм і підготовленість терористів на основі великого досвіду їх участі в різних конфліктах;

7) інтернаціональний характер терористичних угруповань;

8) наполегливі спроби з оволодіння зброєю масового знищення для його можливого використання;

9) зв'язок тероризму з найманством;

10) зросла технічна оснащеність найбільш небезпечних терористичних угруповань;

11) розмивання меж між внутрішньодержавним і міжнародним тероризмом;

12) встановлення стійких зв'язків між терористичними організаціями і транснаціональною організованою злочинністю, в першу чергу наркобізнесом;

13) спроби лідерів деяких терористичних організацій надати своїй діяльності характер національно-визвольної боротьби;

14) поява нових видів тероризму, зокрема інформаційного та електронного (комп'ютерного).