2.Розвиток ринкових відносин – суб’єктивне спрямування перехідної економіки

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвит­ку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких від­творюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм— це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює склад­ну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за­кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Сучасна ринкова економіка (друга половина XX ст.) докорінно відріз­няється від ринкової системи епохи вільної конкуренції. Для неї харак­терні такі особливості: створено умови для розвитку конкуренції та підприємницької діяльності; сформовано розвинену ринкову інфраструк­туру; діє система соціального захисту непрацездатного і малозабезпеченого населення; суттєво посилилась роль держави в регулюванні фінансової та кредитної сфер, процесу ціноутворення тощо. Тобто, сучасна ринкова економічна система набула рис урегульованості та певної соціальної орієн­тованості, якісно змінилась у бік так званої "змішаної економіки".

Змішаною (багатоукладною) економікою є сучасні національні господарства ряду еконо­мічно розвинених країн, бо вони однорідні за своєю соціально-еконо­мічною структурою. Національні господарства з розвиненою ринковою системою складаються із різних рівноправних виробничих структур: державних підприємств, великих приватних промислових корпорацій і торговельних компаній, різних приватних фірм, суб'єктів малого бізнесу тощо. У цілому вони утворюють змішане господарство. У ньому еконо­мічній контроль здійснюється як державою, так і приватними суб'єктами господарювання.

В Україні нині розбудовується багатоукладна ринкова еконо­міка, де головним завданням є утвердження демократичного, соціально відповідального, солідарного суспільства, що грунтуватиметься на істо­ричних традиціях та менталітеті українського народу, органічно поєдну­ватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, яке забезпечуватиме права і свободи кожної особи.

3.Соціально-економічна стратегія перехідних процесів в Україні

З метою забезпечення подальшого підвищення ефективності національної економіки і забезпечення економічного зростання в Україні, необхідно створити умови для ефек­тивного функціонування багатоукладної економіки та істотного прискорення її ринкової трансформації. За нинішньої економічної ситуації альтернативи такому курсу немає. Виснажливий період переходу від адміністра­тивно-командної до ринкової економіки закінчився.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в стихійному режимі , самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до над­звичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні зміша­на економіка, що грунтується на різних формах власності, домі­нуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конку­ренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він—невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розви­неного ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове за­безпечення його інститутів, науково обгрунтовані правові засади.

Україна не повинна нікого копіювати, а має буду­вати таку модель багатоукладної ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічно­му положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною е модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсум­ку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стра­тегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах економіч­ного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Серед широкого комплексу проблем реформування фінансової системи визначальною стає зміна податкової систе­ми в напрямі її глибокої лібералізації, зменшення податкового пресу та утворення на цій основі ефективних економічних механізмів сти­мулювання виробництва та підприємництва.

Фінансово-грошова стабілізація безпосередньо пов'язана з ра­дикальним поглибленням банківської реформи, розгалуженою авторитетною, стабільною, конкурентоспроможною системою комерційних банків.

Важливий напрям економічного реформування становить прове­дення радикальних інституційних змін, серед яких провідне місце на­лежить докорінному реформуванню відносин власності, тобто всебічному утвердженню різноманітних форм власності та ефективних видів господарювання.

Особливо значущою є радикальна зміна в системі управління еко­номікою. Перш за все потребує перетворення галузевої структури управління у функціональну, перебудова організаційної структури ви­робництва, утвердження фінансово-промислових груп, холдингів, інших аналогічних структур та про децентралізацію управлінських функцій, передання значного обсягу повноважень і відповідальності регіонам.

Перебудова структурної політики передовсім нині ґрунтується на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних га­лузей економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберег­ти здатність України ввійти у світовий економічний простір з висо­ким технологічним потенціалом.

Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефек­тивніші форми власності та господарювання.

Нині особливо важливою умовою економічного зро­стання є створення привабливого інвестиційного середовища для віт­чизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності Інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище залишається не надто привабливим для інвестицій — ви­сокі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечли­ве і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін. Все це породжує песимістичні прогнози в інвесторів. Водночас внутрішні заощадження внаслідок малих до­ходів родин та небувало низького рівня використання виробничих потужностей більшості підприємств є недостатніми для потрібних обсягів капіталовкладень. До того ж є багато фактів "втечі капіталу" за кордон.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залу­чення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником формування багатоукладної економіки в Україні має стати активізація малого і середнього бізнесу. Адже саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як струк­турна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніши­ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Ма­лий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.

Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна по­літика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на ок­ремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяга­нина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.

Соціальна політика має спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту, передовсім за рахунок особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводи­ти політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит.