2.Головні інтеграційні об”єднання світу

Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Ще з перших післявоєнних років функціонують митний, а потім економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. У 1951 р. шість країн Західної Європи - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, ФРН і Італія створили Європейське об'єднання вугілля і сталі.

Своє завершення цей економічний процес одержав із моменту укладення між цими шістьма країнами 25 березня 1957 року у Римі угоди про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке дістало назву Спільного ринку. Паралельно зі Спільним ринком у 1960 році утворюється другий західноєвропейський інтеграційний блок - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). До цього складу ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, а з 1961 р. - в якості асоційованого члена - Фінляндія.

Згодом інтеграційний процес в Європі проходив у напрямку розширення спільного ринку. В даний час Європейський Союз включає 15 країн - Великобританія, Австрія, Данія, Португалія, Норвегія, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Греція, Іспанія, Ірландія.

В майбутньому очікується розширення Європейського Союзу за рахунок ряду країн Східної Європи (Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини) та Прибалтійських країни (Естонії, Литви та Латвії). Перед Україною поставлено завдання входження в ЄЕС у якості асоціативного члена не пізніше 2010 року.

Сьогодні цей Союз трансформується в цілісне громадсько-політичне утворення: здійснюється поступовий перехід від національних економічних структур до цілісної євроекономіки. Прикладом цього є перехід до спільної грошової одиниці – Євро.

На Північноамериканському субконтиненті створено одне з найкрупніших у світі регіональних економічних об'єднань - NAFTA (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі), спочатку з 1988 р. у складі США та Канади, а з 1993 р. - і Мексики.

В Азії створено такі угруповання, як

ASEAN - Асоціація держав Південно-Східної Азії (Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В'єтнам, Лаос, Камбоджа й Бірма)

СМАС - Спільний ринок арабських країн (Єгипет, Йорданія, Ірак, Кувейт, Лівія, Мавританія, Сирія, Сомалі, Судан, Об'єднані Арабські Емірати).

Значно більше подібних міждержавних об'єднань створено на Африканському континенті:

OAU - Організація африканської єдності;

ОСАМ - Спільна Афро-Маврікайська організація;

OMVS - Організація по освоєнню басейну річки Сенегал;

OMDKRB - Організація по експлуатації і розвитку басейну річки Катері;

UEAC - Союз держав Центральної Африки (Заїр, , ЦАР);

UDEAC - Митний економічний союз Центральної Африки (Габон, Камерун, Конго, ЦАР);

ECOWAS - Економічне співтовариство держав Західної Африки (Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Кабо-Верде).

В 1975 р. створена Латиноамериканська економічна система (SELA), в яку ввійшли Барбадос, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініканська республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Парагвай, Перу, Сальвадор, Трінідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Еквадор, Ямайка й Сурілам.

Специфічним Європейським міжнародним регіональним угрупованням є СНД - Співдружність незалежних держав, про створення якого було об'явлено в грудні 1991 р. У склад СНД входять всі 12 республік колишнього СРСР окрім країн Балтії.

Зростає роль і значення такої Європейської організації регіонального співробітництва як Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), створеного в 1992 р. у складі Греції, України, Росії, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччині. В якості асоційованих членів - Австрії, Італії, Єгипту, Туніс, Словаччина. Активізує діяльність та перетворюється в зону миру і стабільності таке угруповання ГУУАМ – Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова.

В регіональній підструктурі світового господарства слід відокремлювати загальне й особливе. Загальне в тому, що любі об'єднання створюються для реалізації спільного інтересу країн-учасниць. Завдяки участю в міжнародному розподілі праці країни одержують доступ до освоєння попередніми і прийдешніми поколіннями природних ресурсів у різних районах планети, до створених людством продуктивних сил, нагромаджених знань і навичок.

Особливе в регіональних підсистемах проявляється по-перше, в специфіці інтересів окремих членів підсистем та по-друге, в неоднакових можливостях різних економічних угруповань у досягненні спільного інтересу.