2.3. Вимоги до структурних елементів основної частини

Основна частина дипломної роботи складається зі вступу, основного тексту роботи, загальних висновків, списку використаних джерел.

Вступ починають з окремої сторінки. У ньому насамперед слід розкрити сутність і стан дослідження наукової проблематики роботи, після чого навести її загальну характеристику (в нижченаведеній послідовності з урахуванням положень підрозділів 1.2., 1.4.).

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з уже існуючими підходами до розв’язання проблеми чітко, аргументовано обґрунтовують актуальність (політичну, соціальну, економічну, наукову) і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва. Для цього слід дати загальну характеристику проблеми з урахуванням ступеня її розробки, вказуючи, які завдання вирішено, які прогалини знань існують; зазначити, які вчені та спеціалісти займаються обраною темою (проблемою, питаннями), у чому полягають основні здобутки попередніх дослідників теми; розкрити на теоретичну та емпіричну бази дослідження.

Мета і завдання дослідження. Формулюють головну мету роботи, що може мати кілька складових, і завдання, які необхідно вирішити для її досягнення.

Об’єкт і предмет дослідження. Описують проблемну ситуацію, обрану для дослідження, яка й визначає тему дипломної роботи.

Методи дослідження. Наводять перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої в роботі мети. Указані методи повинні мати тісний зв’язок зі змістом роботи, тобто слід коротко, але по суті, описати, які саме проблеми досліджувались за допомогою того чи іншого методу.

Наукова новизна одержаних результатів. Коротко викладають нові наукові положення (рішення), запропоновані автором особисто. Необхідно показати, у чому полягає відмінність отриманих результатів від уже відомих, охарактеризувати

ступінь новизни (“вперше отримано”, “удосконалено”, “набуло подальшого розвитку” тощо).

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення має читатися і сприйматися легко й однозначно (без надмірної деталізації, що може затінити його сутність, а то й спотворити її). У жодному разі не можна робити виклад наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутність і новизна фактично залишаються незрозумілими.

Усі наукові положення з урахуванням рівня їх новизни є теоретичним результатом розв’язання в роботі наукових завдань і проблем.

При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: “вперше визначено поняття ...”, “вперше доведено залежність між ...”, “вперше досліджено новий ефект ...”, “вперше досліджено поведінку ... і показано ...”, “вперше розроблено метод ..., який відрізняється від ...”, “вперше розроблено нову систему ... з використанням відомого принципу ...”, “удосконалено концепцію, що узагальнює ... і розвиває ... в частині ...”, “удосконалено поняття ... з уточненням ...”, “набула подальшого розвитку класифікація ..., а саме виділено як самостійні види ...”, “доопрацьовано відомий метод ... в частині ... і поширено на новий клас систем ...”.

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій. Тут необхідно конкретно довести, що положення, висновки і рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, тобто реально (об’єктивно) існуючими в теоретичній і (або) практичній галузях. Тільки вагомі докази дають підставу довіряти дослідженням автора, можуть підтвердити правильність сформульованих ним висновків.

Достовірність, тобто доведена правильність, – це доказ того, що якийсь результат (закон, закономірність, сукупність фактів, можливість і т ін.) досягається завжди для названого класу об’єктів за певних умов. Достовірність підтверджується верифікацією (від лат. verus – істинний, fасіо – роблю), тобто повторюваністю результату при тих самих умовах під час багатьох перевірок на різних об’єктах.

Наукове значення результатів роботи. У цьому пункті загальної характеристики роботи автори здебільшого роблять одну й ту саму помилку: вдаються до простого перераховування отриманих ними наукових положень. Насправді ж, якщо в дипломній роботі дійсно отримано нові наукові результати, підтверджено їх обґрунтованість і достовірність, то автору слід великим планом показати й оцінити те значення, яке ці наукові положення мають з точки зору розвитку (доповнення) наукових знань, для вирішення того чи іншого наукового завдання або проблеми.

Практичне значення отриманих результатів. У дипломній роботі, котра має теоретичний характер, подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в дипломній роботі з прикладним значенням – висвітлюють результати практичного застосування отриманих результатів або рекомендації щодо їх використання.

Необхідно коротко повідомити про впровадження результатів досліджень, назвавши структури, де здійснено їх реалізацію, та її форми, реквізити документів, у яких це підтверджується. Зазвичай впровадження оформлюється актом (довідкою), підписаним керівником чи іншою відповідальною особою установи, де таке впровадження здійснено.

Апробація результатів роботи. Зазначається, на яких наукових конференціях чи в інших формах висвітлено результати досліджень, включених до дипломної роботи.

Структура роботи. Указується на наявність вступу, загальних висновків, списку використаних джерел, зазначається кількість розділів, підрозділів, ілюстрацій, таблиць, джерел і додатків, а також загальний обсяг дипломної роботи і кількість сторінок, на яких розташовано список використаних джерел і додатки.

Основний текст роботи – це виклад відомостей про об’єкт і предмет дослідження, які є необхідними і достатніми для розкриття сутності роботи та її результатів.

Основний текст роботи складається з розділів, які можна поділяти на пункти або на підрозділи і пункти. У пунктах, якщо потрібно, відокремлюють підпункти. Кожен розділ починають з нової сторінки.

Текст розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів має містити закінчену інформацію, бути викладений послідовно, логічно, юридично аргументовано, з висвітленням існуючих проблем. Якщо з тієї чи іншої теми (проблеми, питання) у літературі існують різні точки зору, їх слід навести, проаналізувати, позначити найбільш вдалу або, може, і відмінну від інших власну позицію з цього приводу. При викладенні матеріалу роботи необхідно використовувати певні засоби текстового зв’язку в науковій праці, що наведені в додатку Е.

Основному тексту кожного розділу може передувати коротка передмова з описом обраного напряму й обґрунтуванням застосованих методів дослідження. Викладаючи основний текст роботи, обов’язково потрібно посилатися на джерела інформації, що містяться в списку використаних джерел. Наводячи цитати, варто застосовувати ті чи інші мовні засоби, які використовують при прямому та непрямому цитуванні (переказі) джерел. Ці засоби зазначені в додатку Ж.

Подаючи матеріал, необхідний і достатній для розкриття сутності теми, проблеми, питання, його можна ілюструвати кресленнями, графіками, схемами, діаграмами тощо, оформлювати у вигляді таблиць, підтверджувати прикладами з юридичної практики.

Наприкінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу не обтяжувати загальні висновки незначними подробицями.

Загальні висновки розміщують безпосередньо після викладення основного тексту роботи, починаючи з нової сторінки. Тут узагальнюють і подають найважливіші наукові та практичні результати (негативні також), отримані в дипломній роботі, з формулюванням розв’язаної наукової проблеми (завдання) та значення її для науки і практики.

Далі викладають рекомендації, у яких визначають подальші розробки з теми, проблеми чи окремих питань, що вважаються за необхідні, а також вказують на можливості ефективного наукового та практичного використання отриманих результатів, наприклад щодо змісту правових норм, їх реалізації тощо. Рекомендації повинні бути конкретними та мають підкріплюватися суттю роботи.

Текст загальних висновків може бути поділений на пункти.

Список використаних джерел – це обов’язкова складова, важливий елемент наукового апарату дипломної роботи, котрий містить бібліографічні описи джерел, на які є посилання в тексті роботи, і розміщується після загальних висновків, починаючи з нової сторінки. Джерела, які використовувалися при виконанні дипломної роботи, але на них немає посилань у роботі, до зазначеного списку не включають.

Бібліографічний апарат є своєрідним ключем до використаних автором джерел, ознакою наукової етики і культури наукової праці. Крім того, він є показником рівня обізнаності автора з наявною дослідницькою літературою за темою його роботи.

Джерела в списку використаних джерел слід розміщувати в порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті, або алфавітом, орієнтуючись на початкову літеру бібліографічного опису, який наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи.

Список використаних джерел має включати не менш ніж 50 джерел. Порядкові номери бібліографічних описів джерел у цьому списку є номерами, якими позначають у квадратних дужках посилання в дипломній роботі (вступі, основному тексті роботи, загальних висновках).

Джерела, на які є посилання у певному додатку, вказують в окремому списку джерел, який розміщують у кінці цього додатка.