Основні норми української літературної вимови

1.	Ненаголошені [е] та [и] у вимові зближуються і вимовляються то як [еи], то як [ие].	[веи снá], [стеи повúї], [жие вé], [вие шнéвие ї]
2	Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється чітко. Лише в деяких словах перед складом з наголошеним [у], [і] він у вимові наближається до [у].	[водá], [молокó], [додóму], [зоу зýл'а], [поу р'іг]
3.	Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів як правило вимовляються дзвінко. Глухо вимовляється лише приголосний [г] у словах вогко, легко, нігті, дігтар та похідних, і частково оглушується кінцевий приголосний [з] у префіксах. Але в розмовному мовленні можливе часткове оглушення дзвінких приголосних.	[кнúжка], [кáзка], [дуб] [вóхко], [лéхко], [к 'іхті], [росказáти] [кнúжш ка], [кáзс ка], [дубп]
4	Глухі приголосні перед дзвінкими вимовляються дзвінко	[бород'бá], [прúз'ба], [анекдóт]
5.	Губні [б], [п], [в], [м], [ф]; шиплячі [дж], [ж], [ч], [ш]; задньоязиковиі [г], [к], [х], глотковий [г] вимовляються твердо, але перед [і] та зрідка перед [а] aбo [у] (у тому числі у словах іншомовного походження) вони вимовляються пом'якшено.	[н'іч], [д'іўчўáта], [шчáс'т'а], [чóвен]; [в'ікнó], [ж'інка], [к'урé], [ф'узеил'áж]
6.	Приголосний [р] в кінці слова і складу послідовно твердий, а на початку складу може вимовлятися м’яко.	[чотие рмá], [проводúр], [р'ад], [тр'ох], [бýр'а]
7.	Звуки [дж], [дз], [дз ] вимовляються злито, як один неподільний звук, якщо [д] і [з] або [д] і [ж] належать до різних значущих частин слова, тоді їх слід вимовляти як окремі звуки.	[джем], [кукурýдза], [дз'в'ін], але [надзéмни'ї] [п'іджие вúтие]
8.	Звук [ґ] вимовляється, на відміну від звука [г] як проривний.	[ґáнок], [ґн 'іт], [ґýдзиек], [дзúґа]
9.	Приголосні [в] та [й] вимовляються як приголосні тільки перед голосними. Після голосних перед приголосними, на початку слова перед приголосними та в кінці слова вони вимовляються як напівголосні -напівприголосні звуки [ў] та [ĭ].	[в'івц'á], [йогó], [ітú] [буў], [даўнó], [шоўк], [в'іўтóрок], [ўчóра], [c'm'їĭ], [жýĭка]
10.	Перед наступним м'яким приголосним виступають м'які [д'], [т'], [н'], [л'], [з'], [с'], [ц']	[п'іс'н'а], [рáдіс'т'] [р'із'н'і], [м'іц'н'і]

На межі морфем (префікса і кореня або кореня і суфікса) букви ж, ш, ч, що позначають шиплячі приголосні, та букви з, ц, с, що позначають свистячі приголосні, утворюють буквосполучення, вимова яких відрізняється від роздільної вимови букв, що входять до їх складу.

Буквоспо лучення	Вимова	Приклад
-жс(я)	[з'с']	зважся [звáз 'с 'а ]
-шс(я)	[c':]	грієшся [гр'ійеи с!:а]
-чс(я)	[ц'с']	мучся [мýц'с'а]
-жц(і)	[з'ц']	книжці [кнúз'ц'і]
-шц(і)	[с'ц']	мишці [мúс'ц'і]
-чц(і)	[ц':]	дочці [доц':і]
зж-	[ж:]	зжитися [ж:úтии с 'а]
зш-	[ш:] (у префіксах і прийменниках)	зшити [ш:úтие], безшумний [6иеш:ýмниеĭ]
-зш-	[жш] (в усіх інших випадках)	вивізши [вúв'іжише]
зч-	[шч] (у префіксах і прийменниках)	зчепити [шчеипúтие]
-зч-	[жч] (в усіх випадках)	різник [р'іжчиек]
-сш-	[ш:]	зрісшись [зр'іш:ие с']

Відрізняється також вимова сполучення букви т, що позначає зубний приголосний, та букв с, ш, ц, ч.

Буквоспо - лучення	Вимова	Приклад
-тьс(я)	[ц']	знаходиться [знахóдиец':а]
-тс (і)	[ц':]	в бутсі [убуц':і]
-тс- -тш-	[ц:] [чш]	бутси [бýц:ие] коротше [корóчшеи]
-тц-	[ц:]	коритце [корúц'еи]
-тц(і)	[ц':]	в клітці [ўкл'іц':і] .
-тч-	[ч:]	отче [óч:еи]

Акцентуація (наголошування). При характеристиці будь-якої літературної мови серед інших властивих їй рис виділяють акцентуаційну норму. Акцентологічні помилки в мовленні є поширеними. Зумовлені вони насамперед впливом російської мови, наприклад: доде'ржати (додержа'ти), багаторазо'вий (багатора'зовий) та ін. Недостатня увага викладача української мови до помилок студентів у наголошуванні слів призводить до стійкого закріплення анормативів у професійному мовленні випускників ВНЗ.

В українській літературній мові ця цілком сформована норма є водночас найменш усталеною.

Норми наголошення в сучасній українській літературній мові нелегкі для засвоєння, бо у нас є такі особливості наголосу, як його повсюдність, рухомість і нерухомість. Наголос в українській мові може припадати у слові на будь-який склад, наприклад:

пОлудень,

мЕнеджмент,

навчАння,

максимАльно,

мандрівнИк,

магнітофОнний,

корупціонЕр,

інтенсифікАція.

Рухомість, це коли у формах того ж самого слова наголос може бути різним, наприклад: гарАж – гаражА – у гаражІ

У багатьох словах наголос є нерухомим. Наприклад:

гектАр – гектАра – на гектАрі – гектАри – гектАрів;

грИвня – грИвні – грИвнями – дві грИвні.

Строкатість наголосу в різних українських говорах, представники яких робили й роблять більший чи менший внесок у збагачення літературної мови, зумовила наявність слів, де визнається нормативним подвійний наголос: весняний—весняний, ясний—ясний, байдуже — байдуже, завжди — завжди.

Проте випадків подвійного наголошування в літературній мові з її тенденцією до вироблення сталих норм не так багато, кількість їх дедалі скорочується. Навіть у наведених прикладах наголоси весняний, ясний, байдуже, завжди переважають. Можна сказати, що в офіційно-діловому мовленні, яке вимагає більшої уніфікації своїх норм, слів із подвійним наголосом немає. Тут акцентуаційна норма дотримується чіткіше.

Але за тісних контактів літературної мови з діалектами та іншими мовами з'являються чинники, що протидіють зазначеній тенденції до чіткішої нормалізації мовлення в ділянці наголосу. Особливо часто порушується наголос у словах з великою частотністю вживання: новий, близький, тонкий, текстовий, фаховий, випадок, ненависть, середина, одинадцять, чотирнадцять, котрі в мовленні багатьох дикторів, лекторів, коментаторів, парламентарів звучать неправильно з погляду акцентуації: новий, близький, тонкий, текстовий, фаховий, випадок, ненависть, середина, одинадцять, чотирнадцять. Скажімо, слово ви́падок у літературній мові та в діалектах завжди мало й має один наголос — на першому складі. Воно входить до низки слів подібного способу творення з наголосом на префіксі: "вибалок, вигризок, виняток, виросток, виселок, висновок та ін. Тож наголос випаʹдок неприродний для української мови, він з'явився, можливо, під упливом польського wypadek.

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі середньонаддніпрянських говорів.

Легко помітити, що кореневий е у дієсловах типу нести зумовлює кінцевий наголос (вести́, везти́, плести́, нести́, мести́, брести́). І, навпаки, наголошеним буде корінь, у якому є голосна а (кла́сти, впа́сти, вкра́сти і под.). На порушення цих норм сьогодні впливають інші говори, і тоді маємо: вЕсти, нЕсти тощо.

Наголос на закінченні мовчу́, стою́, лежу́ нормативний, але коли з’являється в цих дієсловах префікс, наголос переміщується — помо́вчу, посто́ю, поле́жу. Подібне відбувається і в неозначеній формі тих самих дієслів: стоя́ти, мовча́ти, лежа́ти, але посто́яти, помо́вчати, поле́жати. Перенесення наголосу із закінчення на корінь префіксального дієслова — це питома властивість української акцентної системи, на що не можна не зважати уваги.

Досить часто в поетичних рядках звучить діалектний наголос у дієсловах знайде́, піде́, прийде́, зійде́, буде́. Префіксальні дієслова у літературній мові відтягають наголос на початок слова: зна́йде, пі́де, зі́йде, при́йде і под.

Нормативний наголос у дієсловах у формі жіночого або середнього роду минулого часу на закінченні взяла́, везла́, лили́, налила́, підійняла́; взяло́, везло́, лило́, налило́, підійняло́.

В усному мовленні замість правильних наголосів у дієсловах візьму, кажу, роблю, ідемо, йдете, піде, підемо, підуть, повернеться, знайдеться, було, взяла, несла, принесла, прийду і т. п. нерідко чуємо візьму, кажу, роблю, ідемо, йдете, піде, підуть, повернеться, знайдеться_, було, взяла, несла, принесла, прийду. Тут позначається вплив українських південно-західних, північних говорів та в деяких випадках російської мови.

Випадки надто «вільного» наголошування особливо помітні в художніх творах, у поезії. Так з ефіру звучить неправильне наголошення слова дано́, яке засвоюється мільйонами:

Усе-усе, що нам дано́,

Не заросте вже полином.

(Автор слів В. Крищенко)

М. Рильський вважав «дано́ наголосовим русизмом, якому підкорилась більшість наших поетів». За походженням це слово є формою середнього роду дієприкметника да́ний, тому й повинно зберігати кореневий наголос.

Часто вживаною помилкою є наголошування слова нена́висть на першому складі:

І більша теча живосічна,

І там, за склом, в розмитій млі,

Страшне, як не́нависть довічна (авт.)

Мовчання вбитої землі.

(С. Чернілевський. —- Ж. — 1987. — №10)

Досить зіставити це слово зі схожим за будовою, щоб переконатись, що наголос у них обов’язково падатиме на префікс: недо́їдок, недо́курок, недо́літок, недо́людок і под.

Часто порушується в мовній практиці наголошування іменників кропива́ (вживають діалектний наголос кропи́ва) слина́, слино́ю (замість нормативного сли́на, сли́ною), часу́ (замість літературного ча́су).

У віршове мовлення потрапляють іменники віддієслівного походження з порушеним наголосом. Так, замість правильного перекона́нь звучить переко́нань, хоча відомо, що іменники, які походять від дієслів доконаного виду, зберігають наголос на тематичному голосному: завда́ти — завда́ння, пита́ти — пита́ння, запита́ти — запита́ння, перекона́ти — перекона́ння.

Іменники чоловічого та жіночого роду, які мають у множині наголос на закінченні, в поєднанні з числівниками два (дві), обидва (обидві), три, чотири переносять наголос на основу: брат — брати, шлях — шляхи,. жінка — жінки, книжка — книжки, але два (три, чотири) брати, дві (три, чотири) жінки. Порушенням акцентуаційної норми є перенесення наголосів типу брати, книжки на сполучення іменників з числівниками: два (три, чотири) брати, шляхи; дві (три, чотири) жінки, книжки.

На наголос іменників часом впливає числівник, і в ефірі ми чуємо:

два разѝ, два дахѝ, два місяця´, дві орденѝ.

За нормою ж:

два рáзи, два дáхи, два мі´сяця, дві óрдени, маленькі братѝ – два брáти.

Порушення норм наголошування часто пояснюють впливом російської мови, адже в українській і російській мовах є ряд близьких звучанням і тотожних значенням слів, що відрізняються наголосом. От як це виглядає:

Російською	Українською(помилково)	Норми
нóвый одѝннадцать колесó живопись леʹтопись руʹкопись, машиʹнопись, пеʹрепись, верба, кишкаʹ, короʹмисло прияʹтель босоʹй, косоʹй кидаʹть, клеить, вчераʹ оле'нь поме'щик бе'ленький столя'р	нóвий одѝнадцять колесó жиʹвопис ліʹтопис руʹкопис машиʹнопис пеʹрепис верба кишкаʹ короʹмисло прияʹтель босиʹй косиʹй кидаʹти клеїти вчораʹ оле'нь помі'щик бі'ленький столя'р	новѝй одинáдцять кóлесо живоʹпис літоʹпис рукоʹпис машиноʹпис переʹпис верба киʹшка коромиʹсло приʹятель боʹсий коʹсий киʹдати клеїти вчоʹра о'лень поміщи'к біле'нький сто'ляр

Культура мовлення.