2. Загальні поняття культури мовлення.

Дослідники вважають, що нормативним є мовлення:

1. що відповідає системі мови, не суперечить її законам;

2. в якому варіант норми мав нові семантико-стилістичні можливості, увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову інформацію;

3. в якому не допущено стилістичного (і стильового) дисонансу;

4. в якому доречно обґрунтовані форми з іншого стилю;

5. в якому не допущено змішування норм різних мов під впливом білінгвальної мовленнєвої практики». (Кочан І.М., Токарська А.С. Культура рідної мови: Збірник вправ і завдань. – Львів: Світ, 1996. – С.4.)

Основною ознакою літературної мови є її нормативність, підпорядкованість мовним нормам – правилам. Існують орфоепічні, акцентуаційні, графічні,словотвірні, морфологічні, лексичні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, стилістичні норми. Внаслідок порушення цих норм виникають типові помилки.

Зверніть увагу!

Закони писемної мови зібрані в «Українському правописі в (редакція 1993 року). У цьому документі відтворено основні правила граматики, орфоепії, графіки. Усе, що суперечить цим правилам, є порушенням норми. Ілюстрації до наведених правил ви знайдете в словниках.

! Прочитайте й запам’ятайте

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Мовною нормою виступає будь-яке мовне явище – звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, – що сприймається як зразок. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв. Наприклад, чергування звуків д – дж, с – ш та інші в дієсловах 1-ї особи однини теперішнього часу: сидіти – сиджу, ходити – ходжу, писати – пишу, тесати – тешу, текти – течу, пекти – печу є нормативним. Це одна з морфологічних норм української мови.

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності свідчить про високий рівень культури мовлення особистості.

У мовленні норми передбачають конкретний вибір і вживання тих чи інших мовних одиниць залежно від ситуації, цілей і завдань спілкування.

Мовні норми найчастіше пов’язані зі стилістичним забарвленням мовних одиниць. Наприклад, нормами літературного мовлення вважаються: весь – всенький, морозу – Мороза, а в мовленні вживаються залежно від мети і ситуації мовлення. Норми співвідносяться із стилями мовлення і визначаються в межах кожного стилю.

Мовні норми можна показати такою таблицею:

Види норм української літературної мови

Назви норм	Що регулюють	Коментар
Орфоепічні	Правила вживання і вимову голосних і приголосних звуків, звукосполучень	Порушення виникають через вживання неправильних звуків (прінтер, тєліфон)або їх не­правильну вимову. Не можна вимовляти сполучення букв дз, дж як два звуки (поход-ження, ґуд-зик) або замінювати його звуками ж, з (ствержують, позвони, хожу, брожу); пом’якшувати шиплячі (чьобіт, чясом); оглушувати приголосні в кінці слова (мене болить зуп, на горі ріс дуп, зробиф, любоф); наближати и до е і навпаки в закінченнях слів (ходиев, робиев); м’яко вимовляти губні приголосні перед я, ю (мьач, мьасо) тощо.
Акцентуаційні	Правила наголошування слів	Помилки виникають під впливом мов, межуючих з Україною республік, зокрема, російської і польської, інколи діалектів української мови: одинадцять замість одинадцять, чотирнадцять - чотирнадцять, новий - новий, ненавидіти - ненавидіти – вплив російських наголосів; моє - моє, твоє - твоє – вплив наголосу польської мови.
Графічні	Співвідношення між літерами алфавіту і звуками мови	З виданням нового «Українського правопису» (1993р.) поновлено літеру ґ для позначення задньоязикового проривного звука [ґ]. Для позначення м’яких приголосних в українській мові, крім букв ь, я, ю, є, використовують також букву і [с’в’ато], [беиріз’ці’] Літера щ завжди позначає два звуки [шч] тощо.
Словотвірні	Правила вживання морфем і утворення нових слів	Словотвірним порушенням є вживання префіксів, суфіксів, невластивих для української мови: охоронник замість охоронець; перехресток - перехрестя, роздоріжжя; обезболювати - знеболювати; привичка - звичка; прохожий – перехожий.
Орфографічні	Правила написання слів	Помилки: присв’ячений замість присвячений, нажаль замість на жаль, агенство замість агентство тощо.
Лексичні	Визначають можливості використання слів у властивому їм значенні та правила сполучуваності слів за змістом у реченні й словосполученні	Грубою помилкою є вживання кальок: міроприємство (захід), благоприємний (сприятливий, слушний (момент), схвальний (відгук), вдалий, добрий, позитивний (результат), щасливий, добрий (кінець)), карман (кишеня), полка (полиця), одіяло (ковдра), мусор (сміття), грязь (бруд), забор (паркан), качелі (гойдалка), любий (будь-який), коляска (візочок), повезло (пощастило, поталанило), напиток (напій), взнати (дізнатися, довідатися), клюква (журавлина), учбовий (навчальний) і т. ін. Ономастичні помилки – правила вживання власних назв. Чимало мовців неправильно утворюють зменшувальні форми імен під: Міша замість Михайлик, Михась; Гріша - Гриць, Грицько; Ваня - Іванко, Івась, Івасик; Славік - Славко; Стьопа - Степанко, жіноче ім’я Саша - Леся, Олеся (Олександра). Трапляється і неправильне вживання географічних назв: Кієв, Київа (Київ, Києва).
Фразеологічні	Правила вживання фразеологізмів	Порушення – дослівний переклад стійких словосполучень з російської мови: від нічого робити замість знічев’я; музей під відкритим небом - музей просто неба; кидатися в очі - впадати у вічі; іти куди очі дивляться - навмання, світ за очі; вішати лапшу, пускати пил в очі, втирати очки - зами­лювати очі, напускати туману, забивати баки.
Граматичні:  -Морфологічні -Синтаксичні	Правила вживання граматичних форм ро­ду, від­мін­ка, ступенів порівняння прикметників, осо­бових і наказових форм діє­сло­ва то­що	Помилки виникають під впливом російських, іноді польських граматичних форм, діалектного оточення: гостра біль замість гострий біль; посуда - посуд; прийшли всі директора – прийшли всі директори; по дорогам – дорогами, по дорогах; дай Бог – дай Боже; суддей – суддів; більш темніший – темніший; саме головне – найголовніше; шестидесяти – шіст­десяти; давайте подумаємо – подумай­мо; з’їсиш, з’їш – з’їси; продасиш, продаш – продаси; ідем – ідемо; одягаємся – одягаємося (росіянізми); хтів – хотів (полонізм).
	Визначають усталені зразки побудови словосполучень, речень	Помилки полягають у: 1) неправильних дієслівних керуваннях – поступити в інститут (вступити до інституту), звернутися по адресу (звернутися на адресу), заступник проректора по виховній роботі (заступник проректора з виховної роботи), розмовляти на англійській мові (розмовляти англійською мовою, по-англійськи, по-англійському); 2) нелогічній сполучуваності слів, двозначності, неправильному порядку слів: більша половина (більша частина або більш як половина, більшість). Двозначним є речення Прошу відпустити мене з п’ятої пари з математичного аналізу; 3) калькуванні російських словосполучень: битком набитий (ущерть наповнений, переповнений); приймати участь (брати участь); приймати міри (уживати заходів); в першу чергу (перш за все, передусім, насамперед); нанести ущерб (завдати втрат); без надобності (без потреби); книжний магазин (книгарня); 4) неправильному вживанні дієприслівникових зворотів: Закінчивши школу, наша сім’я переїхала (Коли я закінчив школу, наша сім’я переїхала). По­глянувши у вікно, мені стало сумно (Поглянувши у вікно, я засмутилася).
Стилістичні	Уживання мовних одиниць відповідно до їх стилістичного забарвлення й стилю мовлення	Стилістичні відхилення: використання розмовних слів мама, тато, сестричка, завітати замість сти­лістично нейтральних мати, батько, сестра, при­йти (прибути) в офіційно-ділових документах.
Пунктуаційні	Фіксують систему правил уживання розділових знаків	Порушення – відсутність розділового знака або неправильне місце його розташування.

Дотримання літературних норм у спілкуванні є визначальною ознакою високого рівня культури мовлення кожної людини.

Культура мови – це наука про вимоги до правильного мовлення, яка встановлює правила вимови, наголошування, формотворення, слововживання, побудови словосполучень і речень. Культура мови передбачає досконале оволодіння властивими мові закономірностями й уміння застосовувати на практиці лексичні, орфоепічні, граматичні, стилістичні норми літературної мови. Культура мови включає також власне стилістичний аспект, оскільки унормоване мовлення повинно мати такі комунікативно-стилістичні якості, як точність, логічність, чистота, багатство, виразність, доречність.

На відміну від культури мови, яка встановлює норми правильного літературного мовлення, стилістика вчить мистецтва мовлення, уміння домагатися його дієвості та виразності. Стилістика вивчає виражальні засоби мови: точність, логічність, образність, доречність. Це вищий ступінь культури мови.

Для культури мовлення центральною проблемою є мовна норма, що є як мовним, так і суспільним явищем. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки. «Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особисті. Вона зароджується й розвивається там, де носіям^: національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості»( Культура української мови. – К., 1990. – С.9.).

Мовні норми різняться сферою застосування. Наприклад, орфографічні і пунктуаційні норми стосуються лише письма, а орфоепічні реалізуються тільки в усному мовленні. Частина норм є актуальною як для письма, так і для усного мовлення. Такими є норми, що стосуються лексичного складу мови або утворення форми слова чи побудови речення згідно з граматичними правилами.

Щоб говорити і писати правильно, треба добре знати всі розділи мовної системи, А щоб говорити і писати добре, треба вміти відбирати в конкретній ситуації спілкування найбільш вдалі, доречні мовні засоби – слова, словосполучення речення.

Однією з ознак мовної культури є здатність коригувати свої висловлювання: під час усного мовлення враховувати реакцію слухачів, під час писемного — удосконалювати написане, усувати виявлені вади.

Норми літературної мови фіксується у довідниках, відбиті у словниках, фіксуються у вигляді усталених правил у правописі, довідниках, пропагуються навчальними підручниками та посібниками з української мови, методичними журналами. Вони є обов’язковим еталоном правильності літературної мови для всіх, хто володіє і користується мовою, особливо для навчальних закладів, радіо, телебачення, театру, секретарів-референтів, видавництв тощо.

Узагальнення знань.

Усно дайте відповіді на запитання:

• Які функції виконує мова?

• Які розділи мовознавства ви знаєте? Що вивчає кожен із них?

• Як ви розумієте унормованість літературної мови?

• Що таке мовна норма і на яких рівнях вона проявляється?

• Якими нормами регулюється усне літературне мовлення?

• Які норми властиві писемному літературному мовленню?

• Чому кожному із стилів притаманна своя норма?

• Що таке варіантність? Чим зумовлена варіантність у мові?

• Яким повинно бути ставлення до варіантності у різних мовних стилях?

• Чому не можна порушувати літературну норму?

• Що, на Вашу думку, входить у поняття мовної культури?

• З яких джерел можна почерпнути відомості про мовну норму?

• Які словники фіксують мовну норму?

• Що таке багатозначність? На основі чого виникає багатозначність слова?

Контрольні питання:

• 1. Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Наведіть приклади літературних норм.