12. Поняття місцевого самоврядування.

 Місцеве самоврядування - політ.-правовий інститут народовладдя, через який здій­снюється управління місц. справами в низових адм.-тер. одиницях шляхом самоорганізації жи­телів певної території за згодою і при сприянні д-ви.

Ідейною засадою М. с. є вчення про природне пра­во. Первинно ідея М. с. грунтувалася на відчутті належності людей до однієї спільноти (громади).

Згідно ч.1 ст140 КУ місцеве самоврядування - гарантоване д-вою право та реальна здатність тер. громади - жи­телів села чи добровільного об'єднання у сільс. громаду жителів кількох сіл, селищ, міста - самостійно вирішувати питання місц. значення у межах Конституції і законів України. Закріплюючи М. с. як форму народовладдя, КУ визначає, що носієм суверені­тету та єдиним джерелом влади в Україні є на­род; він здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи держ. влади та М. с. Відтак органи М. с. не входять до єдиного держ. меха­нізму. Визнання М. с. як однієї з основ конст. ладу передбачає установлення децентраліз. сис­теми управління. Це означає, що М. с. має дже­релом свого існування не державну, а конст. волю народу. Як фундам. конст. принцип М. с. визнає та гарантує управлін. самостійність тер. громад, правотворчу, правозастосувальну та правореалізаційну діяльність, спрямовану на здійснення цього принципу. Невід'ємною складовою орга­нізації М. с, його екон. передумовою є комуналь­на власність. Об'єкти цієї власності мають цільо­вий характер (надані для вирішення питань місц. значення, задоволення житл.-комунал., соціаль­них, культур, та побут, потреб місц. жителів).

Екон. основою М. с. є також доходи місц. бюджетів та ін. кошти, якими можуть розпоряджатися суб'єк­ти М. с. Д-ва фінансово підтримує М, с. Права М. с. захищаються у суд. порядку.

Конст. основи М. с. в Ук­раїні закріплені у Законі «Про місцеве самовря­дування в Україні» (1997).

 

13. Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.

 Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.

Серед органів державної влади важливе місце займають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного керування економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів насамперед залежить соціально-економічний і політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), що має власну структуру й штат службовців і в рамках установленої компетенції здійснююча від імені й з доручення держави функції державного керування в економічних, соціально-культурної, адміністративно-політичної сферах громадського життя.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, керуючись положеннями Конституції й законів України, актів Президента України, а також нормативних актів органів державного керування вищого рівня.

Отже, у процесі виконавчої й розпорядницької діяльності органи керування діють юридично владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, розпорядницького і правоохоронного характеру.

Орган виконавчої влади (державного керування) - це організація, що є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, створюється в порядку, установленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати від імені й з доручення держави й покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю.