- •1. Поняття адміністративного права.
- •2. Предмет і система адміністративного права.
- •3. Адміністративне право, як юридична наука і навчальна дисципліна.
- •4. Співвідношення адміністративного права та державного управління.
- •5. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •6. Загальне поняття управління.
- •7. Принципи державного управління.
- •8. Державне управління, як форма прояву державно-виконавчої влади.
- •9. Поняття суб'єктів адміністративного права.
- •10. Складові адміністративної правосуб'єктності.
- •11. Класифікація органів державної виконавчої влади.
- •12. Поняття місцевого самоврядування.
- •13. Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.
- •14. Поняття державної служби і державного службовця.
- •15. Поняття посади і посадової особи.
- •16. Інститут державної служби України.
- •17. Характеристика обмежень щодо держаних службовців.
- •18. Відповідальність державних службовців.
- •19. Управління державною службою.
- •20. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові частини.
- •21. Поняття адміністративно-правової норми.
- •22. Відміна адміністративно-правових норм від норм інших галузей права.
- •23. Реалізація норм адміністративного права.
- •24. Структура адміністративно-правової норми.
- •25. Класифікація адміністративно-правових норм.
- •26. Поняття адміністративно-правових відносин.
- •27. Види адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю правоохоронних органів та суду.
- •28. Поняття форм державного управління.
- •29. Правові акти державного управління як владні дії державних виконавчо-розпорядних органів.
- •30. Поняття, особливості і мета адміністративного примусу.
- •31. Заходи адміністративного попередження і припинення.
- •32. Поняття законності і дисципліни у державному управлінні.
- •33. Характеристика адміністративного нагляду, що застосовується міліцією.
- •34. Державно-правовий механізм забезпечення законності у державному управлінні.
- •35. Контроль і нагляд , як засоби забезпечення законності у державному управлінні.
- •36. Поняття адміністративного правопорушення.
- •37. Склад адміністративного правопорушення.
- •38. Відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів і дисциплінарних проступків.
- •39. Відповідальність неповнолітніх, посадових осіб, військовослужбовців.
- •40. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
- •41. Поняття адміністративного стягнення.
- •42. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
- •43. Поняття адміністративного процесу.
- •44. Суб'єкти адміністративного процесу.
- •45. Адміністративне провадження: поняття, стадії, система, види.
- •46. Характеристика управління економікою в сучасний період.
- •47. Складові елементи економічної сфери.
- •48. Органи управління економікою.
- •54. Поняття та особливості міжгалузевого управління.
- •55. Система органів управління кредитно-банківською сферою.
- •56. Особливості державного управління в галузі статистики та обліку.
- •57. Суб'єкти міжгалузевого управління.
- •58. Поняття, зміст та особливості управління адміністративно-політичною сферою.
- •59. Система органів управління обороною.
- •60. Система органів управління державною безпекою України.
- •61. Управління в галузі охорони державного кордону.
- •62. Система управління органами юстиції.
- •63. Управління закордонними справами.
- •64. Понятгя соціально-культурної сфери.
- •65. Суб'єкти державного управління соціально-культурною сферою.
- •66. Управління освітою.
- •67. Управління наукою.
- •68. Управління соціальним захистом населення.
45. Адміністративне провадження: поняття, стадії, система, види.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення — особливий різновид адміністративного процесу, який значною мірою врегульований правовими нормами, що сконцентровані в розділах IV та V КпАП (глави 18—33).
Провадження у справах про адміністративні правопорушення - це діяльність учасників адміністративно-деліктних відносин щодо розгляду та вирішення адміністративних справ, зокрема, щодо застосування адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення.
Стадія - така порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.
Провадження має чотири стадії: адміністративне розслідування; розгляд справи; перегляд постанови; виконання постанови.
Система стадій і етапів провадження може бути представлена таким чином:
1. Адміністративне розслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;
2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома;
3. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення;
4. Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.
Кожний етап, у свою чергу, складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цим структура провадження у справах про адміністративні правопорушення є чотирирівневою: дії—етап—стадія—провадження у цілому.
Види проваджень: нормотворчі; установчі; правозастосовчі.
Для нормотворчих проваджень найбільш характерними є провадження по виданню нормативних актів управління.
Для установчих проваджень найбільш характерними є адміністративні провадження по:
1) створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління;
2) комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом.
До правозастосовчих провадженньє належать;
1. п. по застосуванню заходів примусу в державному управлінні;
2. п. по застосуванню заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні;
3.п. по реалізації громадянами своїх прав і обов'язків;
4. п. по реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків;
5. п. по здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження) та цілий ряд інших.
46. Характеристика управління економікою в сучасний період.
Управління економікою в сучасний період носить в основному регуляторний характер, тобто стрямоване лише на загальне впорядкування суспільних відносин у конкретній сфері економіки, що здійснюється відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин - установлення загальних правил, нормативів, стандартів того або іншого виду діяльності.
Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву.
Тому всі засоби, використовувані при реалізації адміністративно-правового впливу на економічні відносини, мають певну специфіку:
- використовуються органами виконавчої влади;
- застосовуються на основі правових норм;
- пов'язані з визначенням меж господарської діяльності;
- їхнім призначенням є визначення статусу суб'єктів підприємницької діяльності й установлення можливого для них виду поводження;
- контроль за здійснюваною діяльністю, своєчасність застосування засобів забезпечення й примуси у випадку відхилення від виконання встановлених обов'язків і заборон;
- часто пов'язані із установленням реєстраційного, повідомного або дозвільного адміністративно-правового режиму;
- формою їхнього вираження, як правило, є індивідуальні рижики акти виконавчої влади, адміністративні договори, акти реєстрації й т.п.;
Засобом захисту публічних інтересів в економічній сфері визначають правила за допомогою встановлення загальних для всіх суб'єктів комерційної діяльності економічних параметрів.
Методи управління економікю поділяються на прямі та опосередковані.
До методів прямого державного впливу зокрема належать:
- державні замовлення й контракти на поставку продукції;
- визначення стратегічних цілей розвитку економіки, їхнє відображення в індикативних планах, державних програмах;
- ліцензування операцій по експорту й імпорту товарів;
- державна підтримка програм, контрактів і замовлень;
- установлення нормативних вимог до якості й сертифікації технологій і продукції.
Прямі методи державного регулювання не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками й опираються на силу державної влади.
Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких впливу піддається поведінка господарюючих суб'єктів, їхні інтереси й стимули. Це важелі податкової, кредитної, зовнішньоекономічної, валютної, амортизаційної політики. Дія непрямих регуляторів є безадресним, має автоматичний характер.