- •1. Поняття адміністративного права.
- •2. Предмет і система адміністративного права.
- •3. Адміністративне право, як юридична наука і навчальна дисципліна.
- •4. Співвідношення адміністративного права та державного управління.
- •5. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •6. Загальне поняття управління.
- •7. Принципи державного управління.
- •8. Державне управління, як форма прояву державно-виконавчої влади.
- •9. Поняття суб'єктів адміністративного права.
- •10. Складові адміністративної правосуб'єктності.
- •11. Класифікація органів державної виконавчої влади.
- •12. Поняття місцевого самоврядування.
- •13. Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.
- •14. Поняття державної служби і державного службовця.
- •15. Поняття посади і посадової особи.
- •16. Інститут державної служби України.
- •17. Характеристика обмежень щодо держаних службовців.
- •18. Відповідальність державних службовців.
- •19. Управління державною службою.
- •20. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові частини.
- •21. Поняття адміністративно-правової норми.
- •22. Відміна адміністративно-правових норм від норм інших галузей права.
- •23. Реалізація норм адміністративного права.
- •24. Структура адміністративно-правової норми.
- •25. Класифікація адміністративно-правових норм.
- •26. Поняття адміністративно-правових відносин.
- •27. Види адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю правоохоронних органів та суду.
- •28. Поняття форм державного управління.
- •29. Правові акти державного управління як владні дії державних виконавчо-розпорядних органів.
- •30. Поняття, особливості і мета адміністративного примусу.
- •31. Заходи адміністративного попередження і припинення.
- •32. Поняття законності і дисципліни у державному управлінні.
- •33. Характеристика адміністративного нагляду, що застосовується міліцією.
- •34. Державно-правовий механізм забезпечення законності у державному управлінні.
- •35. Контроль і нагляд , як засоби забезпечення законності у державному управлінні.
- •36. Поняття адміністративного правопорушення.
- •37. Склад адміністративного правопорушення.
- •38. Відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів і дисциплінарних проступків.
- •39. Відповідальність неповнолітніх, посадових осіб, військовослужбовців.
- •40. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
- •41. Поняття адміністративного стягнення.
- •42. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
- •43. Поняття адміністративного процесу.
- •44. Суб'єкти адміністративного процесу.
- •45. Адміністративне провадження: поняття, стадії, система, види.
- •46. Характеристика управління економікою в сучасний період.
- •47. Складові елементи економічної сфери.
- •48. Органи управління економікою.
- •54. Поняття та особливості міжгалузевого управління.
- •55. Система органів управління кредитно-банківською сферою.
- •56. Особливості державного управління в галузі статистики та обліку.
- •57. Суб'єкти міжгалузевого управління.
- •58. Поняття, зміст та особливості управління адміністративно-політичною сферою.
- •59. Система органів управління обороною.
- •60. Система органів управління державною безпекою України.
- •61. Управління в галузі охорони державного кордону.
- •62. Система управління органами юстиції.
- •63. Управління закордонними справами.
- •64. Понятгя соціально-культурної сфери.
- •65. Суб'єкти державного управління соціально-культурною сферою.
- •66. Управління освітою.
- •67. Управління наукою.
- •68. Управління соціальним захистом населення.
34. Державно-правовий механізм забезпечення законності у державному управлінні.
Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. В ній розуміють, по-перше, загальні умови або передумови законності; по-друге, спеціальні юридичні або організаційно-правові засоби забезпечення режиму законності.
До загальних належать політичні, економічні, організаційні, ідеологічні умови, що існують у державі.
Найважливішими політичними передумовами законності є: а) режим демократії; б) широка гласність.
До економічних передумов законності можна віднести як досягнутий рівень добробуту і наявність у держави необхідних ресурсів, так і фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їхню економічну свободу, багатоукладність економіки, існування ринку товарів, капіталів, трудових ресурсів, послуг тощо.
Велике значення для існування законності і правопорядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення має добре здійснюване переконання, а також вміло організоване заохочення.
На стан законності в управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв'язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
Спеціальні юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються в функціонуванні особливого державно-правового механізму, який складається з: а) організацій-ноструктурних формувань; б) організаційно-правових методів.
Організаційно-структурні формування — це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов'язок по підтриманню і зміцненню режиму законності.
Організаційно-правові методи — це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності.
В юридичній теорії і практиці ці організаційно-правові методи прийнято називати способами забезпечення законності.
Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування, юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності.
Практика свідчить про те, що застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.
35. Контроль і нагляд , як засоби забезпечення законності у державному управлінні.
Діяльності по забезпеченню законності має державно-правовий характер, а органи, які здійснюють таку діяльність (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі суспільні утворення та ін.), наділяються юридично владними повноваженнями. Такого роду діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний із цих способів має властиві тільки йому риси, закріплені у відповідних нормативних актах, і реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим ці способи тісно зв'язані між собою єдністю мети - забезпечити строге дотримання вимог законності й дисципліни всіма суб'єктами державного управління.
Контроль - основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один з найбільш важливих елементів державного управління. Без організації й здійснення контролю неможлива належна робота державного апарата, інших підконтрольних державі структур. Контроль також виступає одним з основних дисциплінуючих факторів поводження громадян.
У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність і міжгалузеве державне управління. Сама контрольна діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів і ін.
Головними напрямками здійснення контролю в сфері державного управління є: 1) дотримання планового, фінансового, ціноутворюючого, договірного, технологічного, виконавського, трудового й іншого видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) дотримання вимог природоохоронного законодавства; 4) підбор і розміщення кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм і ін.
Принципи контролю: 1) універсальність; 2) систематичність; 3) неупередженість; 4) реальність; 5) дієвість, оперативність, результативність; 6) гласність.
Контроль можна класифікувати: по органах, які його здійснюють; по сфері діяльності, що підлягає контролю; по формах його проведення.
Контроль здійснюють: 1) орган законодавчої влади (Верховна Рада України); 2) Президент України і його Адміністрація; 3) представницький орган АРК - Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, міністерства, державні комітети, відомства й інші центральні органи, місцева державна адміністрація і її підрозділи, адміністрація державних підприємств, установ, організацій; 5) судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, військові суди, господарські суди); 6) спеціальні контролюючі органи - державні інспекції й служби (пожежна, санітарна, автомобільна й інша інспекції, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба й ін.); 7) органи місцевого самоврядування (місцеві ради і їхні виконавчі органи).
По сфері діяльності, що підлягає контролю, контроль підрозділяється на відомчий, міжвідомчий і над (або поза) відомчим.
Відомчий контроль здійснюється міністерствами, відомствами, іншими підрозділами усередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем).
Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що такий контроль здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов'язкових правил, що діють у відповідній сфері.
Надвідомчий контроль здійснюється органами загальної компетенції - Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями з питань господарського, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об'єктів контролю.
За результатами відомчого й надвідомчого контролю винних осіб можна залучити до дисциплінарної відповідальності, оскільки перевірки здійснюють вищестоящі посадові особи (або їхні повноважні представники), наділені правом прийому на роботу. Результатом проведення міжвідомчого контролю може стати залучення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Залучення до кримінальної відповідальності не виключає можливості накладення дисциплінарного стягнення.
Контроль здійснюється у формі перевірок (обстеження й вивчення окремих напрямків фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається довідка або доповідна записка), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається акт), витребування звітів і ін.
Контроль і нагляд поєднує їхня єдина мета - забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи - перевірки, витребування звітів, пояснень і ін., обов'язковість вказівок. Але контроль, на відміну від нагляду, проводиться повсякденно й безперервно широким колом контролюючих органів. Нагляд же здійснює єдиний державний орган - прокуратура. Різна в них і нормативна база. Головне, чим відрізняється контроль від нагляду, - це те, що контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного об'єкта (іноді навіть підмінюючи собою керівний орган цього об'єкта) і самостійно залучати правопорушників до юридичної відповідальності, у той час, як прокуратура позбавлена таких можливостей.
Прокуратура, здійснюючи нагляд, тільки порушує питання про усунення виявлених нею порушень законодавства. Прокурор приносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне виробництво, виробництво в справі про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи відносно винних осіб, але самостійно ніяких конкретних дій по ліквідації (припиненню) протиправної ситуації не здійснює. Конкретні дії по наведенню порядку проводять компетентні посадові особи - сама особа, винна в здійсненні правопорушення, або вищестояща посадова особа, що має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного йому об'єкта.
Таким чином, контроль можна охарактеризувати як складову частину (елемент) управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, дотримання дисципліни й правопорядку і яка проявляється у втручанні контролюючих органів в оперативну діяльність підконтрольних, дачі ним обов'язкових для виконання вказівок, призупиненні, зміні або скасуванні актів управління, застосуванні заходів примуса відносно підконтрольних органів або осіб.
Нагляд же має на меті виявлення й попередження правопорушень, усунення їхнього наслідків шляхом застосування форм прокурорського реагування без права самостійно залучати винних до правової відповідальності, втручатися в оперативну й господарську діяльність піднаглядних об'єктів, змінювати або скасовувати акти управління.