8. Нагляд за додержанням і застосуванням законів про права і свободи людини та громадянина

Конституція України на рівні сучасних міжнародних стандартів закріпила права, свободи й обов'язки людини та громадянина в Україні. Конституційні права і свободи - це ґарантовані державою можливості, які дають кожній людині та громадянину вільно й самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і в загальних інтересах. Закріплені в Основному Законі України права і свободи являють собою цілісну систему, яка забезпечує гідний конституційно-правовий статус особи.

Основою правового статусу особи є особисті права і свободи. До них належать права: на життя; на повагу гідності; на свободу й особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов; телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте та сімейне життя; на вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віросповідання (ст.ст. 27-35 Конституції).

У Конституції України закріплено політичні права і свободи, тобто права, які належать людині як члену політичного співтовариства, коли він виступає як громадянин держави. Вони пов'язані з участю в громадському житті та в управлінні державою. До політичних прав і свобод відносяться: право на свободу об'єднання в політичні партії, громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення (ст.ст. 36-40 Конституції).

У Конституції України знайшли закріплення економічні, соціальні та культурні права. Це права, які пов'язані з діяльністю людини в господарській сфері, її соціальними відносинами з суспільством, державою, колективами, іншими людьми, з діяльністю у сфері культури та духовного життя. Перелік цих прав подається в ст.ст. 41-54 Конституції України: це право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; на працю, на належні, безпечні й здорові умови праці, на зарплату, не нижчу від визначеної законом; на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; на відпочинок; на соціальний захист; на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на освіту; свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості; на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Перелічені права і свободи людини та громадянина, як визначено в ст. 55 Конституції України, захищаються судом, куди кожний має право звертатися. Водночас слід відмітити, що закріплені в Конституції України права і свободи людини та громадянина, не мають детальних Гарантій їх реалізації, а деякі Гарантії є декларативними. В умовах існуючого правового безладдя в державі питання про фактичну реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина породжують безліч проблем, які особливо ускладнюються через бідність населення.

У державі створено системи контролюючих, правоохоронних, судових органів, які по суті своєї діяльності повинні стояти на сторожі конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Проте слід визнати, що якість правозастосовчої та правоохоронної діяльності цих органів не завжди відповідає тим потребам, які Гарантують захист прав і свобод. Незважаючи на всю важливість діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційного Суду України, контролюючих і судових органів, їх роль у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина на сьогодні ще недостатня. У цих умовах на порядок денний стало питання про розширення функцій прокуратури, закріплення в Конституції України функції нагляду за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Передбачені проектом зміни до Конституції свідчать, що в наглядовій діяльності органів прокуратури захист ґарантованих Конституцією України прав і свобод громадян є одним із головних завдань. Крім цього, зазначені зміни дозволяють вести мову про гармонізацію законодавства щодо прокуратури з нормами міжнародного права.

Правовими підставами нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина, а також за законністю правових актів із тих питань, що видають органи державної влади та місцевого самоврядування, є нормативні правові акти: Конституція України, ряд законів України, які регламентують права і свободи громадян, Закон України "Про прокуратуру", а також Наказ Генерального прокурора України за № 6 гн від 15 квітня 2004 року "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави".

При цьому можна однозначно стверджувати, що повноваження прокурора з нагляду за додержанням прав і свобод людини та громадянина поширюються на всі органи і всіх посадових осіб незалежно від їх підпорядкованості і форм власності. Закон у цьому відношенні не має яких-небудь обмежень. У разі надходження до прокуратури відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина прокурор зобов'язаний провести перевірку або здійснити інші наглядові дії на будь-якому підприємстві, в установі чи організації, у тому числі в громадських організаціях і об'єднаннях. При цьому треба мати на увазі, що забезпечення прав і свобод людини та громадянина згідно з Конституцією України покладається на всі без винятку органи.

Основні завдання прокурорського нагляду - забезпечити верховенство Конституції України, правовий захист прав громадян. Своєчасне виявлення і припинення порушень законів позитивно впливає на зміцнення законності й тому обґрунтовано визнається ефективним засобом попередження злочинів.

На сьогодні в діяльності органів прокуратури особливе значення надається захисту конституційних прав і свобод громадян. Генеральний прокурор України в наказі № 6 гн від 15 квітня 2004 року вимагає від прокурорів усіх рівнів забезпечити дієвий нагляд за додержанням законів, спрямованих на захист соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина, насамперед законів про:

• реалізацію прав на працю, її оплату й охорону;

• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

• соціальне та пенсійне забезпечення;

• соціальний захист пільгових категорій громадян;

• захист прав споживачів;

• міграцію населення та біженців;

• міжнаціональні та міжконфесійні відносини;

• захист громадської моралі;

• захист прав неповнолітніх;

• захист прав громадян при притягненні їх до адміністративної відповідальності ;

• запобігання наркоманії;

• інформаційну діяльність (п. 2. 4 наказу).

При цьому виокремлюється категорія громадян, захист прав яких має першочергове значення. Це учасники війни, інваліди, особи похилого віку й інші особи, які потребують соціального захисту та державної підтримки.

Особливу увагу слід приділити нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення правоохоронними та контролюючими органами, у тому числі заходам адміністративного примусу.

У процесі перевірки додержання законів про права і свободи людини та громадянина необхідно враховувати вимоги міжнародних актів, які Україна ратифікувала, і акти, що містять загальновизнані принципи та норми міжнародного права, які згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою частиною її національного законодавства. Характерно, що такі акти мають пріоритетне значення у випадках розбіжності з вітчизняним законодавством.

До переліку актів міжнародно-правового характеру необхідно віднести такі, як: Загальна декларація прав людини (1946 р.), Конвенція міжнародної організації праці (1958 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.) та інші. При цьому необхідно враховувати, що підзаконні акти, які видаються на підставі й для виконання законів, відіграють значну роль у забезпеченні їх виконання. Однак їх виконання - це не предмет нагляду органів прокуратури, а предмет діяльності інших органів, і в першу чергу органів контролю. Водночас прокуратура здійснює нагляд за відповідністю цих підзаконних актів чинному законодавству.

Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина зумовлюють високі вимоги до його організації. Робота прокурора повинна організовуватися таким чином, щоб у полі його зору перебували всі актуальні питання забезпечення законності. Сутність діяльності прокурора з нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина полягає в здійсненні ним від імені держави специфічної діяльності, яка спрямована на отримання й аналіз інформації про порушення законів, і застосуванні заходів прокурорського реагування з метою усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Таким чином, завданнями наглядової діяльності прокурора є попередження, виявлення й усунення порушення закону щодо прав і свобод людини та громадянина, захист їх інтересів. З цією метою прокурор перевіряє:

1. відповідність актів, які видаються всіма органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, вимогам Конституції України, чинним законам та указам Президента України;

2. додержання законів, перш за все вимог Конституції України про особисті права і свободи (ст.ст. 27-36Конституції), політичні права і свободи (ст.ст. 36-40Конституції) та економічні, соціальні й культурні права(ст.ст. 41-54 Конституції), а також інших законів, які реґламентують права і свободи людини та громадянина; додержання законів про адміністративні правопорушення.

Використовуючи повноваження, прокурор прагне досягти неухильного додержання прав і свобод громадян органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, а також своєчасного скасування незаконних актів, припинення їх діяльності та притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.