- •Визначення фармакології як науки. Предмет фармакології, її методичні завдання, зв’язки з іншими науками.
- •Основні етапи розвитку експериментальної фармакології.
- •Загальна фармакологія
- •Шляхи введення фармакологічних препаратів в організм
- •Розподіл фармакологічних препаратів в організмі. Біологічні бар’єри. Депонування
- •Хімічні перетворення (біотрансформація, метаболізм) лікарських речовин в організмі
- •Шляхи виведення лікарських речовин з організму
- •Місцева і резорбтивна дія лікарських речовин. Пряма і рефлекторна дія. Локалізація і механізм дії. “мішені” для лікарських речовин. Зворотня і незворотня дія, вибіркова дія.
- •Залежність фармакотерапевтичного ефекту від властивостей лікарських засобів і умов їх застосування Хімічна будова, фізико-хімічні і фізичні властивості лікарських засобів
- •Дози і концентрації
- •Повторне введення лікарських препаратів
- •Взаємодія лікарських речовин
- •2. Фармацевтична взаємодія.
- •Засоби, які впливають на холінергічні синапси
- •Речовини, які впливають на м- і н-холінорецептори:
- •Антихолінестеразні речовини:
- •Речовини, які впливають на мускарино- і нікотино-чутливі ацетилхолінові рецептори
- •1. Речовини, які стимулють м-, н-ацетилхолінові рецептори (м-, н-холіноміметики)
- •Речовини, які блокують м- і н-холінорецептори (м-, н-холіноблокатори)
- •Антихолінестеразні засоби
- •Засоби, які впливають на мускариночутливі ацетилхолінові рецептори Засоби, які стимулюють м-холінорецептори (м-холіноміметики)
- •Засоби, які блокують м-холінорецептори (м-холіноблокатори або атропіноподібні засоби)
- •Речовини, які впливають на нікотиночутливі холінорецептори.
- •Речовини, які блокують нікотиночутливі холінорецептори або/і зв”язані з ними іонні канали.
- •Засоби, які блокують нервово-м”язеву передачу (курареподібні засоби або міорелаксанти периферичної дії).
- •Адренергічні синапси
- •Біогенні аміни
- •Гістамін і шлункова секреція
- •Блокатори гістамінових рецепторів
- •Серотонін
- •Загальні засоби для наркозу (загальні анестетики). Засоби для інгаляційного та для неінгаляційного наркозу. Комбіноване використання засобів для наркозу.
- •Засоби для інгаляційного наркозу
- •Засоби для не інгаляційного наркозу
- •Механізми болю. Наркотичні (опіоїдні) анальгетики та їх антагоністи. Неопіоїдні препарати центральної дії з анальгетичною активністю. Анальгетики із змішаним механізмом дії
- •Агоністи опіоїдних рецепторів
Гістамін і шлункова секреція
Точилася дискусія про участь Н1- та Н2-рецепторів в регуляції шлункової секреції. Досліджуючи вплив Н1- та Н2-блокаторів на експериментальне виразкоутвореня, дослідники прийшли до висновку, що лише Н2-рецептори відповідають за секреторну реакцію в шлунку викликану гістаміном.
Напроти, Black та співавт. [129] в дослідах на собаках і кішках продемонстрували, що активація Н1-рецепторів шлунка призводить до інгібування секреції НСІ. G. Bertaccini [127,128] також вказував на реципрокну взаємодію між Н1- та Н2-рецепторами в стимуляції шлункової секреції. З метою встановити локалізацію Н1-гістамінових рецепторів, які беруть участь в пригніченні секреції кислоти в шлунку, були проведені досліди на ізольованих препаратах дна шлунка морської свинки. Показано, що в умовах, коли пряма дія гістаміну на слизову оболонку не залежить від його впливу на серцево-судинну і дихальну системи, стимуляція Н1-гістамінових рецепторів не пригнічує секретогенну активність гістаміну [203].
Третій тип гістамінових рецепторів був відкритий ще 15 років назад [82,111], як пресинаптичний рецептор, представлений на нервових закінченнях в межах центральної і периферичної нервових систем [198,228,403]. Роль цих рецепторів в регуляції шлукової секреції привертає увагу багатьох дослідників. За даними M. L. Shubert [399] збудження Н3-рецепторів, які локалізовані на D клітинах, збільшує кислотну секрецію, зменшуючи пригнічуючу дію соматостатину на G клітини, антрального відділу шлунка щурів. В той же час дослідження, проведені іншими дослідниками на котах, собаках, кролях, свідчать, що гістамін гальмує кислотну секрецію шлунка через Н3- гістамінові рецептори [157,306,420].
Також важливим є відомості про локалізацію цих рецепторів на мембрані ECL клітин, збудження яких пригнічує синтез і вивільнення гістаміну [370,389,429].
Можливо, що як раз супутня локалізація Н3- гістамінових рецепторів на ECL і D клітинах є відповідальною за різноманітність ефектів отриманих на різних видах інтактних тварин [371,457,494].
Блокатори гістамінових рецепторів
Блокатори Н1-гістамінових рецепторів використовуються при алергічних станах. Вони усувають або зменшують слідуючі види дії гістаміну: підвищення тонусу гладенької мускулатури бронхів, кишечника, матки; зниження артеріального тиску (частково); збільшення прокненості капілярів з розвитком набряку; гіперемію і зуд при інтрадермальному введенні гістаміну або при вивільненні в шкірі ендогенного гістаміну.
Найбільш поширені препарати цієї групи по хімічному складу можуть бути віднесені до слідуючого ряду сполук:
Етаноламіни – димедрол та тавегіл
Етилендіаміни – супрастін
Фенотіазини – піпольфен
Похідні хінуклідина – фенкарол
Тетрагідрокарболіни – діазолін
Похідні піперідина – терфенадин, кларітін (або лоратадін).
Крім специфічного антагонізму з гістаміном і протиалергічної активності, блокатори Н1-гістамінових рецепторів характеризуються і рядом інших властивостей. Так, для димедрола, дипразіна і супрастина типовим є пригнічуючий вплив на центральну нервову систему. Проявляється це седативним і снотворним ефектами. Дипразин посилює дію засобів для наркозу, наркотичних анальгетиків і анестетиків. Крім того, він в незначній мірі знижує температуру тіла. В дуже високих дозах вказані препарати викликають рухливу і психічну збудливість, тремор, підвищення рефлекторної збудливості.
Тавегіл, фенкарол, терфенадин і кларітин мають незначну седативну дію. Діазолін на центральну нервову систему практично не впливає, чим суттєво відрізняється від інших препаратів (особливо від діпразину, дімедролу і супрастіну).
Більшість препаратів характеризується більш або менш вираженими анестезуючими властивостями. Дімедрол має досить виражену гангліоблокуючу активність і в зв”язку з цим може знижувати артеріальний тиск. Діпразин, як і інші плхідні фенотіазинового ряду, блокує α-адренорецептори. Діпразин, дімедрол, супрастин мають помірні спазмолітичні властивості; у ряду речовин виявлена м-холіноблокуюча активність.
Використовують дану групу препаратів головним чином при різних алергічних ураженнях шкіри і слизових оболонок – крапивниці, ангіоневротичному набряку, сінній лихорадці, рініті і кон”юктивіті, при алергічних станах, пов”язаних з вживанням антибіотиків або інших медикаментів. Малоефективні вони при бронхіальній астмі і при анафілактичному шоці (в останньому випадку прпаратом вибору є адреналін).
Блокатори гістамінових Н1-рецепторів, які пригнічують центральну нервову систему, іноді використовують як засіб снотворної і седативної дії (наприклад, димедрол), рідко їх використовують при паркінсонізмі, хореї, блювоті вагітних, вестибулярних порушеннях.
Н2-гістамінові блокатори використовуються, перш за все, як засоби, які знижують секрецію залоз шлунка. До них відносяться циметідін, фамотідін, ранітідін. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів є конкурентними антагоністами гістаміна. Вони впливають на Н2-гістамінові рецептори парієтальних клітин і значно зменшують базальну і стимульовану різними ресовинами секрецію соляної кислоти. На секрецію пепсиногена і внутрішній фактор Касла вони впливають слабо. В експериментах на тваринах показано, що блокатори Н2-гістамінових усувають або зменшують інші ефекти, пов”язані із збудженням гістамінових Н2-рецепторів (позитивний хронотропний ефект, пригнічення скорочення міометрія і ін.). Проте практична значимість впливу блокаторів на гістамінові Н2-рецептори різної локалізації не вияснена.