Речовини, які впливають на нікотиночутливі холінорецептори.

Нікотиночутливі холінорецептори (н-холінорецептори) мають різну локалізацію. Вони беруть участь у передачі еферентних імпульсів в вегетативних гангліях, мозковій речовині наднирників, нервово-м”язевих синапсах, в хеморецепції і генерації аферентних імпульсів в каротидному клубочку, а також в міжнейронній передачі збудження в центральній нервовій системі.

Чутливість н-холінорецепторів різної локалізації неоднакова, що мабуть обумовлено різницями в їх структурній організації. На цьому основана можливість отримання речовин з переважним впливом на вегетативні гаглії, холінорецептори нервово-м”язевих синапсів, ЦНС.

Речовини, які стимулюють Н-холінорецептори, називають н-холіноміметиками (нікотиноміметиками), а блокуючі – Н-холіноблокаторами (нікотиноблокаторами).

До групи холіноміметиків відносяться алкалоїди нікотин, лобелін і цитизин. Вони мають двухфазний вплив на н-холінорецептори. Перша стадія збудження змінюється пригнічуючим ефектом.

Нікотин впливає як на периферичні, так і на центральні Н-холінорецептори. Особливо чутливі до нього Н-холінорецептори вегетативних гангліїв, на які він має двухфазний вплив. Перша фаза збудження характеризується деполяризацією мембран гангліонарних нейронів, друга (пригнічення) – обумовлена конкурентним антагонізмом з ацетилхоліном. На синтез, вивільнення і гідроліз ацетилхоліну нікотин не впливає.

Речовини, які блокують нікотиночутливі холінорецептори або/і зв”язані з ними іонні канали.

До цієї групи відносяться гангліоблокуючі засоби, блокатори нервово-м”язевих синапсів і деякі центральні холіноблокатори.

Гангліоблокатори блокують симпатичні і парасимпатичні ганглії, а також Н-холінорецептори клітин мозкової речовини наднирників і каротидного клубочка.

Хімічно гангліоблокатори розділяють на біс-четвертичні амонієві сполуки (бензогексоній, пентамін, гігроній) та третинні амін (пірілен, пахікарпіна гідройодид).

По механізму дії гангліоблокатори, які використовуються в медичній практиці, відносяться до антидеполяризуючих речовин. Є дані про те, що ряд гангліоблокаторів (гексоній, пірілен) блокують відкриті іонні канали, а не Н-холінорецептори. Разом з тим окремі гангліоблокатори (наприклад, арфонад) блокують Н-холінорецептори (так звані розпізнаючі ділянки холінорецептора).

Засоби, які блокують нервово-м”язеву передачу (курареподібні засоби або міорелаксанти периферичної дії).

Основним ефектом цієї групи фармакологічних препаратів є розслаблення скелетних м”язів в результаті блокуючої дії речовин на нервово-м”язеву передачу. Спочатку такі властивості були виявлені у кураре, тому речовини цієї групи називають курареподібними речовинами.

Кураре представляє собою густий екстракт, отриманий з рослин виду Strychnos і Chondodendron, які ростуть в Південній Америці. На протязі багатьох століть його використовували як отруру для стрільби. В 40-х роках ХХ столяття його почали використовувати в медичній практиці. Найбільш широко використовуються препарати з цієї групи: тубокурарін хлорид, панкуронія бромід, піпекуронія бромід, дітилин та ін. Всі вони блокують передачу збудження з рухових нервів на скелетні м”язи.

Курареподібні речовини пригнічу.ть нервово-м”язеву передачу на рівні постсинаптичної передачі, взаємодіячи з Н-холінорецепторами кінцевих пластинок. Виходячи з механізму дії курареподібні речовини ділять на дві групи:

1. Антидеполяризуючі (недеполяризуючі засоби): тубокураріна хлорид, панкуронія бромід, піпекуронія бромід.

2. Деполяризуючі засоби (дітилин).

3. Речовини змішаного типу дії. (диоксоній).

Антидеполяризуючі препарати блокують Н-ХР і запобігають деполяризуючому впливу ацетилхоліна. Блокуюча дія на іонні канали має другорядне значення.

Деполяризуючі засоби (наприклад, дітилин) збуджують холінорецептори і викликають стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани. Спочатку розвиток деполяризації проявляється м”язевими поддергіваніями . Через деякий час наступає міопаралітичний ефект.