11. Поняття трудових правовідносин і їх розмежування від деяких похідних до них цивільних, адміністративних та інших правовідносин

В основі поняття «правовідносини» лежить поєднання функціонуючих в суспільстві відносин і регулюючого впливу правової норми.

Правова норма — це встановлене чи санкціоноване державою і закріплене в правовому акті правило правомірної поведінки чи діяльності учасників суспільних відносин, яке є обов'язковим для них, встановлює їх юридичні права і обов'язки і направлене на регулювання і охорону цих відносин.

Стосовно предмета трудового права правова норма здійснює регулюючий вплив на суспільні трудові та пов'язані з ними відносини, які виникають на ринку праці, організації і використання найманої праці. Будучи врегульованими нормами трудового права, ці суспільні відносини набувають форму правових і стають правовими відносинами.

Слід зазначити, що відносини з приводу застосування праці не завжди функціонують в правовій формі, а можуть регламентуватись звичаями, моральними нормами і т. ін. Але суспільні відносини, які виникають при використанні найманої праці, потребують обов'язкового правового регулювання.

Правове регулювання — це результат нормотворчої і правозастосовчої діяльності держави, вираження державної волі стосовно суспільних відносин. Але сама собою правова норма не створює правовідносин. Поряд з нею визначальним для правовідносин є волевиявлення сторін. Вступаючи в суспільні відносини, зокрема одна реалізуючи, а інша обумовлюючи реалізацію права на працю, сторони укладають між собою добровільну угоду, яка дає їм можливість здійснити взаємо бажані дії. А гарантію виконання угоди, право кожної із сторін вимагати дотримання її умов забезпечує наявність встановленої державою правової норми. Саме поєднання фактично існуючих трудових відносин і регулюючого впливу наявної правової норми створює трудові правовідносини.

В системі правовідносин, що регулюються трудовим правом, трудовим правовідносинам належить головна роль, оскільки саме вони визначають необхідність створення і розвитку всіх інших, похідних від них відносин.

Трудові правовідносини — це юридична форма вираження суспільно-трудових відносин, які виникають на двосторонній основі: між власником або уповноваженим ним органом і працівником.

Трудові правовідносини характеризуються певними особливостями, які дозволяють відрізнити їх від схожих правовідносин, пов'язаних з працею, але регульованих нормами цивільного права. Це, перш за все, включення працівника до складу трудового колективу конкретного підприємства, установи, організації, де його діяльність, пов'язана з виконанням певних трудових функцій, регламентується вимогами внутрішнього трудового розпорядку, встановленого на даному підприємстві, в установі, організації.

Характеризуючи трудові правовідносини, їх можна віднести до категорії складних, оскільки їм властивий комплекс кореспондуючих прав і обов'язків, якими наділені їх сторони. Трудові правовідносини носять особистий характер, так як права і обов'язки працівників складають особистісний зміст трудових правовідносин, відображають їх індивідуалізацію, закріплену трудовим договором (контрактом).

Трудові правовідносини базуються на відшкодувальному, компенсаційному принципі — обов'язковості винагороди за затрачену працю, яка в економічному плані виражає ступінь експлуатації найманого працівника роботодавцем.

І нарешті, трудові правовідносини носять тривалий характер; вони не припиняються з закінченням робочого Дня, на час перебування працівника у відпустці чи його відсутності на роботі з іншої причини за умови не розірвання трудового договору.

Отже, трудові правовідносини — це юридична форма вираження суспільно-трудових відносин між працівником і роботодавцем (підприємством, організацією), що закріплює їх трудові права і обов'язки по виконанню за винагороду обумовленої трудовим договором роботи за умови створення роботодавцем для цього належних умов з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, діючому на даному підприємстві (в установі, організації).