Сприйнятливість та імунітет

Третьою ланкою епідемічного процесу є сприйнятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутися інфекційний процес у відповідь на вторгнення збудника.

Сприйнятливість – це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства.

До багатьох інфекційних хвороб відзначається висока сприйнятливість людей, що пов’язано як з особливостями збудників (їх патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), так і з факторами, що залежать від самого організму. Так, після зараження бактеріями дифтерії, черевного тифу чи вірусом кору звичайно розвивається інфекційна хвороба з яскравими клінічними проявами. У таких випадках говорять про високу сприйнятливість до інфекцій.

Разом з тим, люди як біологічний вид мають видову несприйнятливість до ряду інфекційних хвороб тварин, що передається за спадковістю.

Відповідно виділяють ще одне поняття, за змістом протилежне до сприйнятливості, – резистентність макроорганізму, тобто природну несприйнятливість (мал. 3).

Вона базується на багатьох неспецифічних і специфічних факторах захисту.

До факторів неспецифічної резистентності належать загальні покриви – шкіра і слизові оболонки, що є серйозною механічною перешкодою для мікроорганізмів. Окремі ділянки слизової оболонки вкриті миготливим епітелієм, який сприяє механічному видаленню мікроорганізмів з її поверхні. Нормальна мікрофлора, що заселяє шкіру і слизові оболонки, є антагоністом для патогенної. Важливу захисну роль відіграють лізоцим, що є практично у всіх тканинах, шлунковий сік і травні ферменти. Вагомий неспецифічний захист складають фагоцитарна система, комплемент, лейкіни, інтерферон та ін.

Другою, дуже потужною лінією оборони організму є імунітет – властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.

Імунітет може бути природженим і набутим. Природжений імунітет у свою чергу буває видовим, завдяки якому люди не заражаються багатьма хворобами тварин, і материнським (пасивним), що зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, отриманих від імунної матері через плаценту або з молоком. Саме цей імунітет оберігає дітей перших 3-6 міс. життя від гепатиту А, краснухи, кору та деяких інших інфекційних хвороб.

Після перенесеної інфекції виробляється набутий природний імунітет, який може бути стерильним (коли збудник, що спричинив хворобу, видалений з організму цілком) і нестерильним (при зберіганні живого збудника в макроорганізмі). Стерильний імунітет виникає після перенесення гострих інфекцій, але напруженість його неоднакова. Так, після краснухи, кору, вітрянки, кашлюку, гепатиту А звичайно виникає стійкий довічний імунітет і повторні захворювання трапляються рідко; дифтерія, черевний тиф залишають менш стійкий імунітет; дизентерія і грип характеризуються короткочасним постінфекційним імунітетом. Нестерильний імунітет формується при туберкульозі, бруцельозі, сифілісі, захищаючи організм людини від повторних заражень.

Штучний імунітет створюється організмом активно, у відповідь на введену вакцину, або виникає пасивно, після введення імунної сироватки чи імуноглобуліну, що містять антитіла до певного збудника.