Проведення дезінфекційних заходів

Розрізняють такі варіанти дезінфекції виробів медичного призначення.

1. Лабораторний посуд, шприци, інструменти, що мають внутрішні канали із залишками біологічних речовин, занурюють у дезрозчин, попередньо заповнивши канали дезінфекційним середником. Після експозиції його видаляють з каналів і повторно занурюють вироби у дезрозчин вже в іншій ємності на відповідну витримку.

2. Розчин дезінфекційного засобу пропускають через канали для видалення залишків крові, сироватки чи інших біологічних рідин відразу ж після використання. Дезрозчин із залишками біологічних рідин збирають в окрему ємність і лише після відповідної експозиції виливають. Вироби ж після промивання дезінфікують в іншій ємності.

3. Інструменти, лабораторний посуд, шприци після використання промивають водою. Промивні води знезаражують кип’ятінням протягом 30 хв з моменту закипання або засипають сухим хлорним вапном для досягнення 3 % концентрації. Можуть використовуватися й інші дезінфікуючі засоби в концентрації, рівнозначній 3 % розчину хлорного вапна. Інструменти дезінфікують в окремій ємності.

Рекомендують такі концентрацію й експозицію для різних деззасобів (табл. 3).

Із хлорвмісних середників доцільно готувати активовані розчини 0,5 % концентрації (табл. 4), тому що при однаковій ефективності вартість активованих засобів у 5 разів менша.

Таблиця 3. Рекомендовані концентрація й експозиція для різних деззасобів

Дезінфікуючий засіб	Концентрація розчину, %	Експозиція, хв
Перекис водню Хлорамін Активований розчин хлораміну Сульфохлорантин Освітлений розчин хлорного вапна Кип’ятіння у розчині харчової соди Кип’ятіння у воді	6 3 0,5 0,5 3 2 -	60 60 60 60 60 15 30

Таблиця 4. Приготування активованих дезрозчинів (активатор – аміачна селітра)

Концентрація активованого розчину, %	1 л		10 л
	Кількість хлораміну, г	Кількість активатора, г	Кількість хлораміну, г	Кількість активатора, г
0,5	5,0	1,3	50,0	13,0

Згідно з діючими нормативними документами, дезрозчини для обробки інструментів, шприців, лабораторного посуду використовуються одноразово.

Дезрозчини готують безпосередньо перед використанням у посуді, в якому здійснюється дезінфекція виробів медичного призначення. При цьому на робочому місці повинен бути деззасіб і мірна ємність. На ємності з дезрозчином вказують його назву, концентрацію та роблять помітку «розчин готується щоденно».

Робочі розчини деззасобу готують у темній тарі в об’ємі, якого при правильному зберіганні достатньо, щоб використовувати протягом 7-10 діб, кожен раз відливаючи в тари необхідну кількість дезрозчину для обробки інструментів в окремій промаркованій ємності. В такому разі на посуді обов’язково зазначають назву розчину, його концентрацію і дату приготування.

СТЕРИЛІЗАЦІЯ

Стерилізація (від лат. sterіlіs - безплідний) - це звільнення об’єктів довкілля від усіх форм життя за допомогою фізичних і хімічних чинників.

Вона має дуже важливе значення для клінічної і профілактичної медицини. Різні методи стерилізації знайшли широке застосування в хірургії, акушерстві й гінекології, стоматології, терапії, мікробіології та інших галузях медицини для знезараження медичного інструментарію, перев’язувального та шовного матеріалу, білизни тощо.

Стерилізація медичних виробів діагностичного і лікувального призначення проходить два етапи: достерилізаційну підготовку і власне стерилізацію.

Перший етап передбачає ретельне очищення їх від органічних решток. Для цього використовують ручний або механізований спосіб. Ручний спосіб передстерилізаційної очистки здійснюється у такій послідовності: полощуть у проточній воді, замочують при 50 °С у мийному розчині, який містить перекис водню з мийним порошком «Лотос», «Астра» чи «Прогрес», або лише у спеціальному розчині «Біомий» (0,5 %); миють у розчині за допомогою йоржа або ватно-марлевого тампону; полощуть послідовно у проточній і дистильованій воді; висушують у сухоповітряних стерилізаторах при 80-85 °С. Механізовану передстерилізаційну очистку виробів медичного призначення здійснюють у спеціальних машинах струминним, ротаційним методами, за допомогою йоржика або з використанням ультразвуку.

Навіть мізерні кількості крові чи іншого біологічного субстрату, що залишилися на інструментах, захищають мікроорганізми від руйнівної дії стерилізаційних факторів. Тому доцільно перевіряти якість достерилізаційної очистки шприців, голок та інших предметів медичного призначення. Це здійснюють шляхом постановки хімічних проб.

Для визначення залишків крові застосовують бензидинову, ортотолуїдинову або амідопіринову проби. Якість ополіскування можна проконтролювати за допомогою фенолфталеїнової проби, що виявляє залишки мийних засобів. Якщо одна з цих проб виявиться позитивна, достерилізаційну підготовку інструментів виконують повторно.

Після достерилізаційної підготовки сухі інструменти можна стерилізувати. Це роблять попередньо їх запакувавши у спеціальні крафт-пакети з вологостійкого паперу, подвійні бавовняні мішечки або у відкритому лотку. Інструменти у відкритому лотку можна стерилізувати лише у сухожаровій шафі, у м’якій упаковці - лише в автоклаві, у крафт-пакетах - будь-де

Мал. 4. Бікс.

Білизну та перев’язувальний матеріал для стерилізації вкладають у бікс (мал. 4). Стерилізаційні бікси (коробки) бувають різних розмірів, круглої або прямокутної форми. Вони призначені не лише для стерилізації перев’язувальних матеріалів, білизни й інструментів, але і для наступного зберігання простерилізованих виробів. У круглих біксах на циліндричній поверхні розміщені отвори для проходження пари під час стерилізації. По закінченню обробки вони закриваються рухомим пояском і фіксуються затискаючим пристроєм. Прямокутні бікси мають отвори на дні, прикриті антибактерійним фільтром. Перед укладанням круглий бікс зсередини протирають спиртом, застеляють шаром бавовняної тканини, нещільно вкладають матеріал для стерилізації і пробірку з речовиною для контролю якості стерилізації. Зверху кладуть серветку, закривають кришку бікса і відкривають бокові отвори. На етикетці бікса зазначають дату обробки, вид і кількість матеріалу, прізвище особи, що здійснювала стерилізацію.

З епідеміологічних міркувань одноразовий інструментарій після використання необхідно негайно утилізувати. Створено спеціальні апарати для переробки пластикових і металічних частин шприців, зондів, хірургічних, гінекологічних та інших інструментів медичного призначення. Однак у практичних умовах вони поки що не набули широкого розповсюдження. Використані одноразові шприци і голки потрібно замочувати у хлорвмісному розчині (наприклад 3 % хлораміні на 1 год), механічно деформувати і тільки після цього викидати у смітник.

Другий етап – власне стерилізацію – проводять повітрям, парою, іонізуючим випромінюванням, газами, хімічними розчинами, кип’ятінням тощо.

У багатопрофільних лікувально-профілактичних закладах і крупних лікарнях організовані центральні стерилізаційні відділення. Кожне таке відділення складається з двох зон: нестерильної і чистої. У нестерильній зоні приймають і сортують інструменти, здійснюють їх достерилізаційну очистку, висушують, упаковують і завантажують в автоклав чи сухожарову шафу. У чистій зоні після закінчення стерилізації матеріал виймають зі стерилізаційних апаратів і видають за призначенням.

Насамкінець інструменти висушують у сухожаровій шафі.

ПАРОВИЙ МЕТОД СТЕРИЛІЗАЦІЇ

С

Мал. 5. Стерилізатор паро­вий горизонтальний.

терилізація паровим методом здійснюється в парових стерилізаторах (автоклавах, мал. 5). Застосовувані у медичних закладах парові стерилізатори працюють з надлишковим тиском пари до 2-2,5 кгс/см³. Найчастіше використовуються круглі і прямокутні парові стерилізатори. У вертикальних апаратах завантаження і розвантаження матеріалів здійснюють через отвір зверху. Горизонтальні стерилізатори, які обладнані одними дверцятами, називають однобічними, або непрохідними, а з двома дверцятами, розташованими навпроти, - двобічними, або прохідними. Такі апарати дають можливість розділити стіною стерилізаційне відділення на дві половини: підготовчу (брудну), де завантажують матеріал, і асептичну (чисту), де його розвантажують.

Кожний паровий стерилізатор складається з внутрішньої камери - стерилізаційної, з’єднаної з нею середньої - водопарової, де утворюється або потрапляє пара, і захисного зовнішнього кожуха. Автоклав оснащений ще манометром, запобіжним клапаном і пристосуваннями для заливання води та контролю за її рівнем.

Процес стерилізації паровим методом складається з декількох етапів. Спочатку водопарову камеру заповнюють водою, потім у стерилізаційну камеру закладають речі, щільно закривають кришку, і запобіжний кран встановлюють на той рівень тиску, при якому планують здійснювати стерилізацію (як правило - 147-196 кПа). Після витіснення з камери повітря доводять тиск пари до заданого. Цей момент вважається початком стерилізаційної витримки (експозиції). При тиску пари 147 кПа і температурі 120 °С витримка повинна становити 45 хв, а при тиску 196 кПа і температурі 132 °С - 20 хв. Витримавши експозицію, знижують тиск в апараті шляхом випускання пари, відчиняють кришку і вивантажують стерильні матеріали. У біксах та інших упаковках без фільтра вони можуть зберігатися до 3 діб, з фільтром - 20 діб.

Контроль роботи парових стерилізаторів проводять фізичним (за допомогою максимальних термометрів; закладання скляних трубочок із порошкоподібною бензойною кислотою, антипірином чи сіркою, які при 110 °С плавляться), хімічним (папірець, забарвлений комплексом йоду з крохмалем, при 115 °С знебарвлюється), а також бактеріологічним методами. Бактеріологічний контроль стерильності здійснюють шляхом занурення простерилізованих речей у живильні середовища: цукровий бульйон Хоттінгера, тіогліколеве середовище, бульйон Сабуро. Коли необхідно перевірити стерильність інструмента великих розмірів, проби забирають методом змиву стерильною серветкою, попередньо зволоженою стерильним фізіологічним розчином хлориду натрію або стерильною водою. Одночасний посів виробу або його частини на трьох зазначених вище середовищах обов’язковий.