Підготовка планових профілактичних щеплень

При планових профілактичних щепленнях заходи з їх реалізації доцільно розділити на три групи:

1) ті, що проводять до вакцинації;

2) під час щеплень і

3) після щеплень.

Заходи з підготовки до вакцинації передбачають збір даних про чисельність і віковий склад населення, складання річних і місячних планів вакцинації; оснащення кабінетів для щеплень і забезпечення їх щепними препаратами, обладнанням, інструментарієм, медикаментами і документацією; укомплектування, навчання персоналу. Дані про чисельність дитячого населення віком до 14 років отримують за результатами перепису їх

На дільниці обслуговування ЛПУ двічі на рік, які зіставляють з обліком дітей в організованих дитячих колективах одноразово восени. Потребу в щепних препаратах розраховують, виходячи з даних про народжуваність, чисельний склад дитячого населення і щеплення, проведені у попередній рік. При складанні плану вакцинації проти дифтерії, кашлюку, правця і поліомієліту враховують кількість дітей, народжених у IV кварталі попереднього року (пологові будинки, ЗАГСи), й орієнтовного числа новонароджених за 9 місяців запланованого року (жіночі консультації). Річну потребу в конкретних видах МІБП визначають шляхом множення кількості осіб, які підлягають вакцинації, на кількість препарату для одного щепленого з урахуванням втрат на розлив.

Щеплення планують з розрахунку рівномірного розподілу кількості щеплених осіб поквартально, а також з урахуванням сезонного перебігу епідемічного процесу при конкретних інфекціях. Так, щеплення проти грипу необхідно робити в передепідемічний період (III-IV квартали року), ряду кишкових інфекцій – II квартал року, природно-осередкових інфекцій (кліщового енцефаліту і хвороби Лайма) – I квартал року.

Під час щеплень передбачається наступний обсяг роботи: медичний огляд осіб; безпосереднє виконання щеплень і нагляд за щепленими впродовж 1-2 год; оцінка щепних реакцій; внесення даних про щеплення до відповідних облікових документів (ф. № 063 – карта профілактичних щеплень, ф. № 64 – журнал обліку профілактичних щеплень; ф. № 112 – історія розвитку дитини); інактивація залишків вакцини й обробка інструментарію.

Техніка проведення вакцинації

Імунопрофілактику має здійснювати медичний персонал, який пройшов спеціальну підготовку з вакцинопрофілактики, і є здоровим на момент виконання маніпуляцій. Такі особи повинні бути щепленими проти дифтерії, кору, епідемічного паротиту, гепатиту В і грипу.

Вакцинацію здійснюють лише у спеціально обладнаних щепних кабінетах (поліклініки, ДДУ, школи тощо). Зокрема, у поліклініках створюються кабінети для щеплень, обладнані усім необхідним набором вакцин і лікарських засобів. У сільській місцевості вакцинацію проводять у лікувально-профілактичних закладах. Удома щеплення здійснює спеціальна медична бригада.

У кабінеті обов’язково має бути: холодильник для зберігання МІБП, шафа медична для інструментів і медикаментів: два пеленальні столики і медична кушетка; стіл для підготовки препаратів; стерильні бікси; ємність із деззасобами; контейнер для збору використаних шприців; стіл для записів.

Щеплення за місцем проживання при погіршенні епідемічної ситуації дозволяється рішенням територіальних органів охорони здоров’я. У день щеплення педіатр (на ФАПі – фельдшер) збирає анамнез і оглядає дитину з обов’язковою термометрією. Дорослих можна обстежувати за день до щеплення. Це робиться з метою виявлення осіб, яким протипоказані щеплення тимчасово чи постійно. Щеплення належить провести дитині не пізніше, ніж за місяць до поступлення в організований дитячий колектив (ДДУ, школу).

Спосіб введення МІБП визначається його біологічними властивостями і призначенням. Вакцинацію проводять пацієнту в лежачому або сидячому положенні з метою уникнення його непритомності. Вакцини переважно вводять парентерально (внутрішньом’язово, підшкірно, нашкірно скарифікацією, внутрішньошкірно), але ряд вакцин вводять інтраназально чи перорально. Внутрішньом’язово вакцини вводять дорослим у дельтоподібний м’яз, а дітям до 1,5 років – у передньолатеральну поверхню стегна. Підшкірно МІБП вводять у підлопаткову ділянку або у верхню третину зовнішньої поверхні плеча, внутрішньошкірно – на межі верхньої і середньої зовнішньої поверхні плеча (БЦЖ) або у внутрішню поверхню середньої третини передпліччя (туберкулін, інші алергени). Скарифікаційний метод застосовують при щепленнях живими бактерійними вакцинами (чумна, сибіркова, гарячки Ку, бруцельозна, туляремійна) і місцем введення є внутрішня поверхня передпліччя. Перорально вводять у рідкій (поліомієлітна) чи таблетованій (натуральна віспа, холера, чума) формі МІБП натще.

Слід уникати прийому антибіотиків і сульфаніламідів за 1-2 доби до вакцинації та протягом 7 тижнів (після вакцинації живими вакцинами). Щеплення хворих з алергією проводять після відповідної десенсибілізувальної терапії.

Щеплення дітей проводять після отримання згоди батьків, які повинні бути поінформовані про доцільність вакцинації та можливий ризик.

Перед вакцинацією необхідно перевірити наявність інструкції, маркування на упаковці та цілісність флаконів, відсутність сторонніх включень. Суворо дотримуватись правил виконання ін’єкцій (дезінфекція ковпачків ампул, ковпачків флаконів, шкіри на ділянці введення вакцини та ін.). Для вакцинації використовують одноразові шприци. У шприц набирають таку кількість вакцини, яка необхідна тільки для одного пацієнта.

Особливу увагу при вакцинації слід приділяти дотриманню правил асептики. Найчастішими причинами порушення асептики є: використання нестерильних інструментів, розчинів та інших матеріалів і тривале перебування вакцини у відкритій ємності (флакони, ампули та ін.). При усіх видах імунізації, особливо при проведенні масових щеплень, перевагу слід віддавати так званим шприцам, які саморуйнуються, адже така конструкція не дозволяє використовувати їх повторно. Для збору різних видів шприців, голок та іншого колючого інструментарію застосовують особливо безпечні непроколювані контейнери. Використовуються також спеціальні печі для спалювання матеріалу та зменшення забруднення довкілля.

Всі ампули чи флакони, що містять залишки невикористаних вакцин, а також інструмент, який використовувався для щеплень, знезаражують шляхом кип’ятіння протягом 1 год (сибірка – 2 год), або замочування у дезінфекційних розчинах (3-5 % хлорамін – 1 год, 6 % перекис водню – 1 год) чи автоклавують.

Обов’язковою умовою у проведенні щеплень є медичний нагляд за щепленими особами понад 1,5 год після вакцинації, а також через 1-2 доби удома або в організованому колективі.

Медичні протипоказання до вакцинації

Оскільки вакцинація є надійним і дуже ефективним профілактичним і протиепідемічним заходом при багатьох інфекційних хворобах, перелік медичних протипоказань для щеплень слід суворо обмежувати. У цілому такі протипоказання поділяють на постійні та тимчасові.

Постійні протипоказання. Перелік постійних протипоказань визначається відповідними нормативними документами МОЗ України. Постійні протипоказання у кожному конкретному випадку визначаються і затверджуються комісією, до складу якої входить завідувач відділення дитячої поліклініки, лікар-імунолог, дільничний педіатр, лікар-епідеміолог. У середньому в країні такі протипоказання мають не більше 1 % дітей.

Для усіх вакцин абсолютними протипоказаннями є сильні реакції (температура тіла вище 40 С, набряк, гіперемія більше 8 см у діаметрі) або ускладнення (анафілаксія, колапс, енцефаліт, енцефалопатія, нефебрильні судоми) на попередню дозу вакцин. Усі живі вакцини не вводяться за наявності первинного імунодефіцитного стану, імуносупресії, злоякісного новоутворення та вагітності. Для БЦЖ-вакцини протипоказаннями є вага дитини менше 2 000 г і колоїдний рубець на попередню дозу препарату. Щеплення АКДП-вакцини не проводять за наявності прогресуючого захворювання нервової системи, афебрильних судом в анамнезі.

Якщо в анамнезі дитини були судоми, вакцина АКДП замінюється на АДП-анатоксин, який вводиться разом з поліомієлітною вакциною. Решта імунобіологічних препаратів вводиться відповідно до календаря щеплень. Вакцинацію у дітей з епілепсією або судомним синдромом необхідно проводити на фоні протисудомної терапії. Для профілактики температурних і судомних реакцій призначають парацетамол у дозі 10-15 мг/кг протягом 1-2 днів після введення АКДП-вакцини або анатоксину і на 5-6-9-й день після ін’єкції коровою вакциною.

Для живої корової, живої паротитної моновакцин і тривакцини (кір, паротит, краснуха) протипоказанням є тяжкі реакції на аміноглікозиди та анафілактичні реакції на гетерогенний білок. Абсолютних протипоказань не мають оральна поліомієлітна вакцина, АДП, АДП-М вакцини.

Тимчасові протипоказання. Такими протипоказаннями до щеплень є гострі захворювання та загострення хронічних недуг. У цьому разі необхідна відстрочка вакцинації до зникнення гострих симптомів хвороби. При гострих вірусних респіраторних захворюваннях і гострих кишкових інфекціях щеплення проводять відразу після нормалізації температури. При багатьох видах патології (екзема, дерматит, бронхіальна астма, тромбоцитопенічна пурпура, вроджені вади серця, аритмії, ревмокардит, муковісцидоз, хронічний пієлонефрит, гломерулонефрит) вакцинацію проводять у період ремісії (табл. 23).

Існує загальне правило, що живі вакцини не слід використовувати за наявності вагітності та глибоких імунодефіцитів. Дітям, народженим ВІЛ-інфікованими матерями, допускається вводити лише інактивовані вакцини й анатоксини. При встановленні безсимптомного носійства ВІЛ (Z21) або дітям зі слабко вираженою клінікою (клінічна стадія І та ІІ (ВООЗ) за відсутності імуносупресії (CD4+ >25 %) або з помірною імуносупресією (CD4+ >15 %) абсолютно виключається вакцинація ОПВ (замінюється на ІПВ) і БЦЖ. Однак, у таких випадках інші вакцини й анатоксини вводяться відповідно до калентаря (табл. 22).

Абсолютними протипоказаннями є анафілактичний шок, енцефаліт або енцефалопатія, судоми без гарячки. Вакцини, які містять гетерогенні білки, не повинні вводитися людям з підвищеною чутливістю до цих білків.