Організація і проведення імунопрофілактики. Препарати для створення активного і пасивного імунітету. Щеплення планові і за епідемічними показами

КАЛЕНДАР ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЩЕПЛЕНЬ. ВАКЦИНИ І СИРОВАТКИ.

Наступний блок заходів – імунопрофілактика, спрямована на третю ланку епідемічного процесу. До цих заходів вдаються з метою створення або підвищення рівня несприйнятливості населення до інфекційних хвороб за допомогою медичних імунобіологічних препаратів (МІБП): вакцин/анатоксинів і сироваток/імуноглобулінів.

Імунопрофілактику здійснюють завчасно планово або екстрено як протиепідемічний захід. Планові щеплення роблять незалежно від рівня захворюваності на відповідну інфекційну недугу. Щеплення за епідемічними показаннями здійснюють при загрозі або виникненні неблагополучної епідемічної ситуації (особливо небезпечні інфекції, грип), при спілкуванні не щепленої (сприйнятливої) особи з джерелом збудника (щеплення в осередках інфекційних хвороб), при виїзді особи в епідемічну неблагополучну територію. Термінова профілактика правця і сказу також належать до цієї групи щеплень.

Залежно від використаних МІБП імунопрофілактика поділяється на активну й пасивну. Успіх імунопрофілактики визначається значною мірою якістю вакцинних препаратів.

За міжнародною класифікацією МІБП, які використовуються для активної імунопрофілактики, належать до п’ятого класу і відрізняються від решти МІБП тим, що їм притаманна специфічність. Залежно від спрямованості дії ці препарати можуть забезпечити захист організму людини від бактерій, вірусів, найпростіших, токсинів.

Вакцини й анатоксини мають відповідати ряду вимог: володіти специфічністю, імуногенністю, не спричиняти побічної небажаної дії, бути стабільними й тривалими у зберіганні та зручними у використанні, мати високі показники імунологічної та епідеміологічної ефективності, низьку собівартість.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАКЦИН

Можна виділити 4 основні групи біологічних препаратів, які використовуються для імунопрофілактики та імунотерапії інфекційних хвороб: вакцини, які утворюють активний імунітет, імунні сироватки та імуноглобуліни, що забезпечують пасивний захист, бактеріофаги, які викликають лізис бактерій; цитокіни (інтерферон та інші біологічні імуностимулятори).

Найбільш ефективним способом запобігання інфекційним хворобам є вакцинація. На сьогодні виробляється більше 40 видів вакцин (табл. 18). Практично усі вони за основними показниками безпеки й ефективності відповідають вимогам ВООЗ, але майже кожна з них потребує подальшого удосконалення.

Діючою субстанцією вакцин є протективні антигени, які шляхом модуляції клітинного чи/та гуморального імунітету забезпечують формування специфічної несприйнятливості до збудника інфекційної хвороби.

Таблиця 18

Види препаратів, які використовуються для активної профілактики інфекційних захворювань

Препарат	Захворювання
Живі вакцини	Туберкульоз (БЦЖ), бруцельоз, сибірка, туляремія, чума, гарячка Ку, висипний тиф, поліомієліт (Себіна), сказ, вітряна віспа, натуральна віспа, грип, кір, краснуха, жовта гарячка, епідемічний паротит.
Вбиті (інактивовані та субодиничні) вакцини	Черевний тиф, холера, лептоспіроз, сказ (культуральна антирабічна вакцина – КАВ), грип, кліщовий енцефаліт, кашлюк, гепатит А, висипний тиф, герпес, поліомієліт (Солка).
Хімічні вакцини	Менінгококова інфекція, холера, черевний тиф.
Анатоксини	Дифтерія, правець, гангрена, ботулізм, холера, стафілококові та синьогнійні інфекції.
Рекомбінантні вакцини	Гепатит В.
Вакцини зі штучним ад’ювантом (поліокси­доній)	Грип.

До складу вакцин крім діючої субстанції – антигену, може входити ще ряд компонентів: сорбенти, консерванти, наповнювачі, стабілізатори. Сорбенти використовують для депонування інактивованих вакцин в організмі щепленої особи, вони ж виконують роль ад’юванта (підсилювача) дії специфічного антигену. Для стабілізації використовують переважно сахарозу, желатозу, магнію хлорид тощо. Як консерванти використовують мертіолят, фенол, 2-феноксинтанол. Вони забезпечують стерильність МІБП. У препаратах можуть міститися залишкові кількості субстратів культивування, антибіотиків, білків сироватки (бичачий альбумін) тварин. Саме з останніми зазвичай пов’язані поствакцинні реакції та ускладнення.

За способом одержання розрізняють живі, інактивовані корпускулярні (цільновіріонні), хімічні, генно-інженерні, векторні рекомбінантні, рослинні, ДНК-плазмідні, мукозальні вакцини.

Біологічною основою живих вакцин є авірулентні штами мікроорганізмів, які отримують шляхом селекції з циркулюючих атенуйованих штамів у довкіллі або у людей, чи шляхом тривалих пасажів у несприятливих умовах, що приводить до зникнення патогенності при збереженій імуногенності. Вакцинні штами зберігають здатність розмножуватись у місці введення, а надалі – у регіонарних лімфатичних вузлах і внутрішніх органах.

Перевагою таких вакцин є повноцінність і тривалість імунної відповіді на введення препарату, яка аналогічна до такої при постінфекційному імунітеті. Для створення міцного імунітету в багатьох випадках достатньо однієї ін’єкції вакцини. Однак живі вакцини вимагають ретельного дотримання температурного режиму зберігання. Другим суттєвим недоліком є загроза реверсії в дикий штам, з чим пов’язані тяжкі ускладнення в поствакцинному періоді.

Більшість живих вакцин випускається у сухому ліофілізованому вигляді. Такі вакцини мають достатньо тривалий (рік і більше) термін придатності. Живі вакцини слід зберігати і транспортувати при температурі 4-8 °С. Заморожування таких вакцин не впливає на їх активність.

Живі вакцини не мають консервантів, при роботі з ними слід суворо дотримуватися правил асептики.

Вбиті (інактивовані) корпускулярні (цільновіріонні) вакцини отримують шляхом хімічного чи фізичного знезараження мікроорганізмів. Крім захисних (протективних) антигенів у препаратах міститься значний баласт бактерійних клітин (віріонів), з чим пов’язана реактогенність препаратів. Для інактивації збудників застосовують нагрівання, обробку формаліном, ацетоном, спиртом, які забезпечують надійну інактивацію та мінімальне пошкодження структури антигенів. Висушування вакцин забезпечує високу стабільність препаратів і знижує концентрацію деяких сумішей (формаліну, фенолу). Вакцини повинні зберігатися при температурі 4-8 С, заморожування рідких вбитих вакцин веде до зменшення активності препаратів і підвищення їх реактогенності за рахунок переходу деяких компонентів у рідку фазу. Вбиті вакцини мають нижчу ефективність порівняно з живими, але при повторному введенні створюють достатньо стійкий імунітет, що захищає щеплених від захворювань або забезпечує менш тяжкий їх перебіг.

Хімічні вакцини позбавлені недоліків останніх, оскільки містять протективні антигенні детермінанти, але значно менше баластних речовин. Препарати отримують шляхом синтезу антигену, або шляхом екстракції його з мікроорганізмів, зокрема – рибосомальних фракцій бактерій. Першу синтетичну пептидну вакцину отримав у 1974 р. М. Села. Перевагою препаратів є можливість отримання високостандартизованих за хімічним складом препаратів, стійкість до впливу факторів довкілля, слабка їх реактогенність, висока безпека та можливість використовуватися у різних асоціаціях, спрямованих одночасно проти ряду інфекцій. Але вони мають слабку імуногенність і тому потребують додавання ад’юванту та багаторазового введення.

Генно-інженерні вакцини отримують шляхом біотехнології при пересадці генів, що кодують протективні антигени певних збудників, у живі атенуйовані штами вірусів, бактерій, дріжджів чи еукаріот. Кінцевий продукт (антиген) отримують шляхом екстракції з культурального середовища або препаруванням зі штаму-продуцента (вакцина проти гепатиту В). У разі, якщо штам-продуцент використовується як вакцинний штам без препарування антигенів, то вакцина належить до векторних рекомбінантних вакцин. Створення рекомбінантних препаратів включає наступні етапи: клонування генів, що забезпечують синтез необхідних антигенів, введення цих генів у вектор, введення векторів у клітини-продуценти (віруси, гриби, бактерії та ін.), культивування клітин in vitro, відокремлення антигену та його очистку. Другий шлях – застосування клітин-продуцентів як вакцини.

Рекомбінантні вакцини безпечні, достатньо ефективні, для їх отримання застосовується високоефективна технологія. Вони можуть бути використані для розробки комплексних вакцин, які створюють імунітет одночасно проти декількох інфекцій.

ДНК-вакцини представлені плазмідними ДНК, які кодують протективні антигени. Імунна відповідь на такі вакцини забезпечується за рахунок внутрішньоклітинного синтезу антигенів і за ефективністю подібна до такої при використанні живих вакцин. На відміну від останніх, ці вакцини позбавлені можливості реверсії в дикий штам. За прогнозами це вакцини майбутнього проти ВІЛ-інфекції, сказу, грипу, гепатиту В і С, герпесу, папіломавірусної інфекції, туберкульозу, малярії тощо. Зараз це найефективніші вакцини при внутрішньолікарняних інфекціях.

Теорія про отримання рослинних трансгенних вакцин вперше була запропонована у 1995 р. C. Arntzer та співавт., яка полягала у використанні трансгенних рослин. Поїдання рослин, що містили пересаджені гени мікроорганізмів, викликало в експериментальних тварин синтез специфічних антитіл. Основною перевагою зазначених вакцин є оральний спосіб імунізації та високий економічний ефект від використання вакцин. Такою має бути саме вакцина майбутнього.

Мукозальні вакцини є препаратами, що забезпечують синтез антитіл проти білків-адгезинів бактерійних клітин (вібріонів), внаслідок чого не може відбутися колонізація слизових оболонок цими збудниками (холера, токсигенні штами E. coli, вірус простого герпесу, пневмокок). При введенні інтраназально і перорально вони забезпечують високі титри синтезу IgA.

Анатоксини – знезаражені бактерійні екзотоксини внаслідок дії формаліну при підвищеній температурі зі збереженими антигенними й імуногенними властивостями, використовуються для активної профілактики токсинемічних інфекцій. Цим препаратам притаманна висока профілактична ефективність при дворазовому введенні, яка сягає 95-100 %, а також збереження стійкої імунної пам’яті. Останнє зумовлює швидку імунну відповідь на повторне введення препарату. Завдяки високому ступеню очистки вони володіють відносно низькою реактогенністю. Широко використовуються анатоксини проти дифтерії, праця, гангрени, ботулізму, холери, стафілококової та синьогнійної інфекцій. Анатоксини забезпечують формування антитоксичного імунітету, який, природно, поступається імунітету, утвореному після перенесеного захворювання, і не запобігають формуванню бактеріоносійства.

Комплексні вакцини. При створенні вакцин перевага віддається полівалентним (асоційованим) препаратам. Є два методи комбінування вакцин: справжня комбінація (змішування) вакцин, а в разі несумісності антигенів – використання двокамерних шприців з послідовним введенням компонентів. Комплексні хімічні вакцини та анатоксини можуть бути адсорбовані на гідраті закису алюмінію або фосфаті кальцію. На сьогодні використовується АКДП (адсорбована кашлючно-дифтерійно-правцева) вакцина, інфлувак – грипозна вакцина з трьох штамів, менінгококова (4 сероваріанти), пневмококова (23 сероваріанти), поліомієлітна (3 сероваріанти), priorix (кір + епідемічний паротит + краснуха) тощо.