2. Спілкування та стихійна соціалізація

Спілкування відіграє кардинальну і всеосяжну роль у процесі стихійної соці алізації людини на всіх вікових етапах.

В о-п ервих, спілкування - найважливіша детермінанта емоційнийного розвитку людини. Весь спектр людських емоцій виникае і розвивається в умовах спілкування.Спілкування завжди емоціойно забарвлене - від ніжності до ненависті. Завдяки цьому люди передають один одному не тільки якийсь текст, але й емоційний підтекст. Цей підтекст може посилювати зміст тексту, послаблювати його, суперечити йому. У результаті навколо людей що спілкуються виникає своєрідне «емоційний хмара» - аура (від грец. Aura - подих вітру), яке й робить спілкування обличчям до обличчя настільки бажаним і необхідним.

Глибокий емоційний контакт, який є необхідним атрибутом дружнього спілкування, формує своєрідний емоційний механізм, що дозволяє не тільки здійснювати аналогічні контакти, але й активно шукати їх .При відсутністі дружнього спілкування цей механізм не формується, бо загальна, притаманна в принципі, всім людям, потреба в емоційному контакті не знаходить своєї повноцінної реалізації та розвитку. В результаті, стаючи дорослою, людина не шукає подібних контактів або не може їх підтримувати.

Важливу роль у формуванні і прояві емоційної сфери людини грає потреба в самоті. У самоті відбувається емоційне переживання того, з чим людина стикаеться в спілкуванні, в реальній дійсності в цілому. Тому, якщо людина, починаючи з підліткового віку, уникає усамітнення або присвячує його тільки якимось конкретним справам, можна припускати, що він недостатньо емоційно розвинений, глухий до емоційної стороні життя.

По-друге, в процесі спілкування відбувається самопізнання людиною, формування образу Я.

Образ Я-це не щось об'єктивно дане або раз і назавжди сформоване, а ставлення до себе самого, яке виникає внаслідок взаємозв'язку кількох компонентів, з часом воно змінюється. Один з цих компонентів - уявлення про свої якості і властивості, тобто певний рівень знань про себе, другий - оцінка того, що ми про себе знаємо, тобто система самооцінок, що наділена такими почуттями, як самолюбство, престижність. Нарешті, третій компонент - виявлений у поведінці людини її знань про себе і самооцінок, що дозволяє переконатися в їх правильності. Спілкування з оточуючими відіграє велику роль у формуванні як кожного з цих компонентів , так і образу Я в цілому.

Якщо у людини на будь-якому віковому етапі спілкування з оточуючими склалося не зовсім вдало (немає друзів, конфліктні відносини в родині або на роботі), то це відбивається і на пізнанні їм себе. Воно або затримується, або результат його буває, що не відповідає дійсності. І те, й інше негативно позначається на становленні особистості.

Знання людиною самого себе, його самооцінка істотно впливають на те, як він веде себе в різних життєвих ситуаціях. Але цей вплив не пряме. Воно не обмежується тільки самоповагу особистості,яке можна вважати фокусом образу Я.

Все, що людина дізнається про себе в процесі спілкування і взаємодії з різними людьми, іноді у великій мірі, а іноді мінімально опосередковується рефлексією, тобто внутрішнім діалогом, в якому він розглядає, оцінює, приймає або відштовхуе ті чи інші цінності, властиві різним групам, сім'ї, суспільства однолітків, товаришів по службі, значущим особам.

Майже кожна людина (один раніше, інший пізніше, одинраптово , інший поволі) на межі підліткового і юнацького віку виявляє, що все частіше і частіше він як би усунений від всього і всіх заради занурення в самого себе. Він зауважує, що зовнішній світ, різні події власного життя цікавлять його і викликають у нього роздуми і переживання в більшій мірі у зв'язку з тим, що дають привід для осмислення самого себе, для усвідомлення своєї несхожості на оточуючих, навіть своєї унікальності.

Розвиток рефлексії у людини стає необхідним умовою соціалізації.

По-третє, спілкування - найважливіший шлях пізнання людиною світу.

Дослідження показали, що лише 20% інформації, якою володіє сучасна людина, засвоюється ним із засобів масової комунікації. Інші 80% він отримує по каналах міжособистісного спілкування. Таким чином, і сьогодні спілкування надалі залишається основою людського пізнання. Причому міжособистісне спілкування - не тільки найважливіше джерело інформації.Воно впливає і на сприйняття тих знань, які людина отримує по інших каналах - зокрема в процесі освіти, в процесі практичного освоєння світу, із засобів масової комунікації. І нарешті, спілкування у багатьох випадках визначає інтерес до знань взагалі, що одержуються з будь-яких джерел.

Спілкування - один з найважливіших чинників виникнення, розвитку і зміцнення пізнавальних інтересів у зростаючого покоління.

У наш час дослідження педагога Г.І.Щукіної показали, що на пізнавальні інтереси школярів впливають все їх життя, але найважливіше значення все-таки має спілкування з однолітками (для великої частини хлопців).У спілкуванні з однолітками школяр може проявляти свої інтереси і, зустрічаючи розуміння з боку товаришів, зміцнюватися у своїхсхильностях.. Але в той же час спілкування з однолітками (втім, як і з іншими людьми) може руйнувати, гасити, спотворювати вже име ¬ ющіеся у хлопців інтереси, схильності.У спілкуванні можуть формувати і соціально неприйнятні, навіть соціально небезпечні інтереси.

Спілкування є і самостійним джерелом інформації.Взаємодіючи з оточуючими в процесі різних видів діяльності, під час ігор, спортивних занять, входячи в неформальні контакти з однолітками, старшими і молодшими, родичами, знайомими та іншими людьми, людина отримує різноманітні знання як про предметному світі,так і про світ ідей і відносин.

Це дуже ефективний шлях пізнання. Обмін інформацією в спілкуванні характеризується високим рівнем розуміння, низькою надмірністю інформації, економією витрат часу. Причому треба мати на увазі як спілкування у відносно стабільних приятельських і дружніх групах, так і швидкоплинне, «незаплановане», спілкування з незнайомими людьми, яке навіть і не усвідомлюється як власне спілкування.

Усяке знання соціально за своєю природою, тобто воно створюється в процесі реалізації активності людини, спрямованої на пізнання світу. Тому процес пізнання соціальний за своєю суттю. Навіть якщо людина пізнає що-небудь самостійно, він при цьому вступає, образно кажучи, у внутрішній діалог з усім світом, з людством в цілому як з носієм того знання, той культури, якими він прагне оволодіти. Пізнаючи що-небудь в усамітнені , людина вступає в спілкування з тими, хто здобув це знання до нього, і з самим собою, бо мислення завжди діалогічність (М. М. Бахтін).Нарешті, метою пізнання в кінцевому підсумку є необхідність проявити знання в контактах, у співіснуванні, в спільній діяльності з іншими людьми.

В-ч етвертих, в процесі спілкування людина засвоює широкий спектр норм, що визначають в кінцевому рахунку його повсякденне життя.

У словниках поняття «норма» визначається, як правило, як зразок, одна з форм морального вимоги. Норма діє в середовищі людей двояким чином. З одного боку, вона елемент людських взаємин, а з іншого - форма морального усвідомлення. Норма сприймається людьми як своєрідний моральний закон, обов'язковий для кожного. Іншими словами, мова йде про норми поведінки, звичаї, які постійно воспроизв ¬ дятся в однотипних вчинках безлічі людей в більш-менш схожих ситуаціях.

У спілкуванні норми відіграють двояку роль.З одного боку, норми регулюють спілкування, визначаючи, про що, де, як і з ким можно, дозволено або потрібно спілкуватися. З іншого - в процесі спілкування з оточуючими людьми людина дізнається, інтуїтивно «схоплює» і засвоює найширший спектр норм, регулюється ¬ чих життя людини в суспільстві.

Норми, які регулюють спілкування людини і які він пізнає в процесі спілкування, умовно можна розділити на декілька шарів: громадські, етноконфесійні, соціокультурні, регіональні, статево-віковимі, групові та індивідуальні.

У результаті взаімоналоженія всіх названих груп норм, і всупереч їх деякої суперечливості і неоднозначності, формуються норми життя і спілкування кожного конкрет ¬ ного людини.

Важливе значення для формування індивідуальних норм людини має те, як ті чи інші норми (громадські, регіональні, статево-віковими та ін) оцінюють значущі для нього особи.У процесі спілкування з цими особами складаються погляди, уявлення, норми в одних випадках внаслідок ідентіфікації (ототожнення) себе з конкретним значущим особою і не ¬ критичного сприйняття його поглядів, відносин, норм.У інших випадках цей процес йде за допомогою так званого міжособистісного перенесення, коли людина переносить уявлення і норми кого-небудь зі значимих осіб у свою життєву практику.

Важливу роль у формуванні системи індивідуальних норм людини грає усамітнення. Людина - не пасивний об'єкт дії норм. Розмірковуючи наодинці з собою, зіставляючи, аналізуючи , він відбирає для себе не тільки норми, які схвалюются і реалізуються в його безпосередньому оточенні. Він може виробити власні норми поведінки, життя, спілкування.Він може пристосувати, трансформувати ті чи інші норми до свого бачення світу, людей, відносин. Він може виробити певну програму власної поведінки.У самоті він шукає і знаходить шляхи і способи інтеграції суперечливих норм, відкидати які цілком не дозволяють обставини йогожиття.. Він продумує способи пристосування до навколишньої дійсності та регулювання своєї поведінки відповідно до тих норм, яким він вважає за необхідне дотримуватися.