- •Історичні корені української мови.Мова та нація
- •Стильова диференціація української ділової мови
- •Закономірності, особливості,мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю.
- •Науконов-термінологічна та виробничо професійна лексика, її роль в українській мові
- •Використання канцеляризмів, мовних штампів і кліше в сучасних офіційно-ділових текстах. Канцеляризми
- •Овні кліше, штампи, складені найменування
- •7.Використання термінологічної лексики в текстах професійно-ділового стилю
- •Складноскорочені слова абревіатури. Номенклатурні назви у професійній мові. Абревіатури фахових термінів. Написання складноскорочених слів і графічних скорочень
- •Стилістичні засоби фразеології ділового мовлення.
- •10. Поняття загального й мовного етикету,ділова етика та культура управління. Вербальні та невербальні засоби спілкування.
- •Публічний виступ як форма усного ділового мовлення та його підготовка.
- •1. Етапи підготовки і проведення публічного виступу
- •2. Установлення контакту з аудиторією
- •3. Поза, жести, міміка оратора
- •4. Аналіз промови оратора
- •5. Типи ораторів
- •6. Доповідь і промова як жанри ділового спілкування
- •12. Телефонна розмов та її специфіка
- •14.Граматичні особливості оформлення ділових документів
- •15. Складні випадки української орфографії в текстах ділових паперів (вживання апастофа,великої літери,написання складних слів)
- •Література.
- •17. Синтаксичні особливості ділових паперів
- •18. Пунктуаційні норми української мови
- •2. Використання коми, крапки з комою
- •3. Вживання тире і двокрапки
- •20. Лексичні норми та ділова документація
- •21. Синоніми та пароніми в професійному мовленні
- •22. Мовне законодавство та мовна політика України Мовна політика в державі та її законодавчі засади (країна за вибором).
- •23. Проблеми перекладу та редагування наукових текстів
- •24. Комунікативні ознаки культурної мови сновні ознаки культури ділового мовлення
- •32. Види заяв. Заява про прийняття на роботу, її реквізити
- •1.Мотивована заява
- •2.Складна заява
- •33. Автобіографія та її реквізити. Написати зразок автобіографії
- •34.Характеристика Характеристика - її реквізити та оформлення - зразок характеристики
- •35. Резюме та його реквізити. Написати зразок документа. Резюме
- •36. Наказ про особовий склад. Написати зразок наказу.
- •37. Загальна характеристика інформаційно-довідкової документації Тема 5. Довідково-інформаційна документація
- •5.1. Загальна характеристика довідково-інформаційної документації
- •5.2. Акти
- •5.3. Протоколи
- •5.4. Довідки, огляди, відомості
- •5.5. Пояснювальні та доповідні записки
- •5.6. Службові листи
- •5.7. Плани і графіки
- •5.9. Відгуки, рецензії, висновки
- •38. Пояснювальна та доповідна записка як один із видів ділової документації
- •41. Основні вимоги до написання пояснювальних записок
- •42. Службові листи. Особливості створення службових листів.
- •43. Телеграма та телефонограма, їх реквізити
- •45. Наказ та його реквізити.
- •47.Розпорядження
- •49. Розписка та її реквізити
- •50.Претензійний Лист
- •51.Комерційні листи
- •52. Мовний, мовленнєвий етикет спілкування. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул Мовленнєвий етикет
- •Стандартні етикетні ситуації
- •Національні манери вітання
- •Вітальні формули
- •Правила вітання
- •Ловники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищені мовленнєвої культури.
- •54. Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця Основні ознаки культури ділового мовлення
- •2. Помилки у логіці викладу. Причини помилок у логіці викладу:
- •55. Класифікація документів. Національний стандарт України. Склад реквізитів документа.
- •56. Культура усного фахового мовлення. Особливості усного мовлення
- •57. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід. Мистецтво перемовин.
- •58. Синтаксична нормативність мовлення. Особливості координації підмета з присудком. Синтаксичні особливості ділових паперів
- •Узгодження підмета з присудком у ділових паперах
- •Складні випадки керування у ділових паперах
- •59. Прийменникові конструкції
- •Вживання сполучників
- •1. Функціональне призначення розмови по телефону
- •2. Основні вимоги до етикету телефонної розмови
- •3. Підготовка до ділової телефонної розмови
Ловники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищені мовленнєвої культури.
54. Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця Основні ознаки культури ділового мовлення
Словосполучення “культура мови” (синонім - мовна культура) уживається в кількох значеннях. По-перше, це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення. По-друге, це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати ви-ражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту. Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше. ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних. ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту). Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації. Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних. Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування. ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні. Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін. ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик. ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін. Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів. БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами. Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес - близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики. На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій (батькові - батьку, на вечірньому - на вечірнім, п’яти – п’ятьох, квартира професора - професорова квартира, обрати суддею - обирати на суддю, починатися пресконференцією - починатися з пресконференції, згідно з рішенням - відповідно до рішення). Можна говорити також і про інтонаційне багатство мовлення - використання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної). ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.