23. Проблеми перекладу та редагування наукових текстів
24. Комунікативні ознаки культурної мови сновні ознаки культури ділового мовлення
Словосполучення “культура мови” (синонім - мовна культура) уживається в кількох значеннях. По-перше, це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення. По-друге, це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати ви-ражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту. Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше. ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних. ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту). Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації. Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних. Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування. ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні. Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін. ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик. ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін. Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів. БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами. Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує 6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес - близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, О. Пушкін, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови (1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики. На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій (батькові - батьку, на вечірньому - на вечірнім, п’яти – п’ятьох, квартира професора - професорова квартира, обрати суддею - обирати на суддю, починатися пресконференцією - починатися з пресконференції, згідно з рішенням - відповідно до рішення). Можна говорити також і про інтонаційне багатство мовлення - використання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної). ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів - науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.
25. Складні випадки написання прикметників у текстах професійного спілкування
26. Особливості вживання відмінкових форм числівників у текстах професійного спрямування
27. Гендерні аспекти спілкування
28.Культура усного фахового спілкування
29. Презентація як різновид публічного мовлення
30. Поняття документа. Класифікація ти види документів
Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність.
Документ — це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.
Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони — писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.
Відтворюють документи на папері, фотоплівці тощо.
Види документів:
за найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки, інструкції, тощо;
за походженням — службові (офіційні) та особисті;
за місцем виникнення — внутрішні і зовнішні;
за призначенням — організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;
за напрямком — вхідні й вихідні;
за формою — стандартні (типові) й індивідуальні;
за строками виконання — звичайні (31 день), термінові (7 днів), дуже термінові — з позначенням «дуже терміново» (визначений строк виконання);
за ступенем гласності — секретні й несекретні;
стадіями створення —
- оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник;
- копія — точне відтворення оригіналу (помітка «Копія»);
- дублікат — другий примірник оригіналу при його втраті; дублікат як і оригінал мають однакову юридичну силу;
- витяг (виписка) з документу — відтворення деякої частини документу.
за складністю — прості й складені;
за строками зберігання — постійного (75 років), тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання;
за технікою відтворення — рукописні й відтворені механічним способом;
за носієм інформації — оформлені на папері, диску, фотоплівці тощо.
Організація роботи з документами та діяльність щодо їх створення називається діловодством.
Документи створюють з затвердженою формою, тобто відповідно до формуляр-зразка.
Кожний документ складається з окремих елементів, які заниваються реквізитами.
Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром. Формуляр-зразок — це модель побудови однотипних документів.
Бланк — друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну інформацію (довідка).
Реквізити документу:
№ з/п |
Реквізит |
Розташування та правила оформлення |
1 |
2 |
3 |
1. |
Державний герб України |
Посередині бланку або у кутку над серединою рядка з назвою організації |
2. |
Емблема організації чи підприємства |
Поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку |
3. |
Зображення державних нагород |
У верхньому лівому кутку або посередині документа |
4. |
Код підприємства, установи, організації |
У верхньому правому кутку |
5. |
Код форми документа |
У верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи |
6. |
Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа |
|
7. |
Повна назва установи, організації або підприємства — автора документу |
У верхньому лівому кутку. |
8. |
Назва структурного підрозділу |
У лівому верхньому кутку |
9. |
Повна поштова адреса, номер телефону, номер рахунку, реквізити банку |
У верхньому лівому кутку |
10. |
Назва виду документу |
Зліва або посередині сторінки (крім листів) |
11. |
Дата |
Датується днем його підписання або затвердження. На бланках — у верхній частині разом із індексом. Якщо документ створений не на бланку, то дата ставиться під текстом зліва. Словесно-цифровий спосіб (13 березня 2009 р.), цифровий спосіб (13.03.2009 р.) запису дати |
12. |
Індекс |
У верхній частині зліва (номер документа): шифр структурного підрозділу, номер справи, реєстраційний номер документа: № 36-10/2007 |
13. |
Посилання на індекс та дату вхідного документу. |
У верхній частині документу: дата та індекс: на № 36-10/27 від 10.03.2009 р. |
14. |
Місце укладання документа |
У верхній частині сторінки зліва: назва міста чи населеного пункту. |
15. |
Гриф обмеження доступу до документа |
З правого боку під кодом форми документа: «ДСК» («для службового користування»), «СЕКРЕТНО», «ЦІЛКОМ СЕКРТЕНО» |
16. |
Адресат |
З правого боку у верхній частині документу |
17. |
Гриф затвердження |
У верхній правій частині документу |
18. |
Резолюція |
Це напис, зроблений керівником установи на документі, який містить вказівки щодо виконання цього документа. У правому верхньому кутку. |
19. |
Заголовок до тексту |
Друкується малими літерами, розміщується під назвою документу, відображає головну ідею документу (здебільшого починається з прийменника «про…»). |
20. |
Відмітка про контроль |
З лівого боку у верхній частині поля першої сторінки документу. Її проставляють за формою «К» або «Контроль» |
21. |
Текст |
Розташовується на всю ширину сторінки (від поля до поля). Складається з таких логічних елементів: — вступ; — доказ; — закінчення. |
22. |
Відмітка про наявність додатків |
Частіш за все наприкінці тексту документу |
23. |
Підпис |
Підписують, як правило, перший примірник документу. До складу підпису входять: — найменування посади (з лівого боку); — підпис (між назвою посади і прізвищем); — ініціали і прізвище особи, яка підписала документ (праворуч) |
24. |
Гриф погодження |
Гриф погодження розміщують нижче реквізиту «Підпис» |
25. |
Віза |
Внутрішнє погодження документу (на першому примірнику документа) |
26. |
Печатка |
Проставляється таким чином: захоплює кілька літер посади особи, яка підписала документ. |
27. |
Відмітка про засвідчення копій |
У правому верхньому кутку пишеться слово «копія», під підписом відмітка про завірення копії. |
28. |
Прізвище виконавця та номер телефону |
Обов’язковий реквізит на вихідних документах. Ставиться в нижньому лівому кутку зворотного або лицьового боку останньої сторінки документа |
29. |
Відмітка про виконання документа й направлення його до справи |
Розміщується в лівій або центральній частині ніжнього поля першої сторінки документа |
30. |
Відмітка про наявність документа в електронній формі
|
Містить повне ім’я файлу і .його місце зберігання, код оператора та інші пошукові дані. Ставлять у центрі нижнього поля лицьового боку першого аркуша документа. |
31. |
Відмітка про надходження |
Розташовується на нижньому правому полі першої сторінки документа. |
Доповідна записка — це письмове повідомлення на ім’я керівника установи, організації, в якому описується певний факт, певна подія, повідомляється про виконання окремих завдань, службових доручень.
Доповідна записка укладається з ініціативи її автора або за вказівкою керівника.
За місцем виникнення:
— внутрішні — адресуються керівникові установи або підрозділу, де працює укладач;
— зовнішні — адресуються керівникові вищої організації.
Поділяються на інформаційні, звітні, ініціативні.
Різновидом ініціативної доповідної записки є пропозиція — довідково-інформаційний документ, що містить конкретні пропозиції з певних питань.
Пояснювальна записка — це письмове пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівників на вимогу керівника.
Реквізити:
1. Посада прізвище та ініціали керівника, якому подається доповідна записка.
2. Назва документа.
3. Заголовок.
4. Зміст записки.
5. Посада, прізвище та ініціали особи, яка подає записку, її підпис.
6. Дата складання документа.
В межах установи оформлюється на звичайному аркуші паперу.
Аркуш: А4, поля: ліве — 35 мм, праве — 8 мм, верхнє, нижнє — 20 мм, нумерація починається з другої сторінки.
31. Загальна характеристика документації щодо особового складу
Документація з кадрових питань: загальна характеристика. Реферат
Як відомо, мовою ділових паперів є офіційно-діловий стиль. Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя
Документи є об’єктом досліджень різних наукових дисциплін, тому зміст поняття "документ" багатозначний і залежить від того, в якій галузі і для чого він використовується.
З латинської documentum означає взірець, посвідчення, доказ. Енциклопедичний словник трактує документ як:
Письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки.
Офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо).
Достовірне історичне письмове джерело.
Матеріальний об’єкт в якому міститься та чи інша інформація (наприклад, перфораційна картка).
Отже, документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формулою.
Наукова дисципліна, яка вивчає структуру і властивості документальної інформації, розвиток форм документів, методи і засоби автоматизованої обробки, зберігання, пошуку і використання їх, називається документалістикою.
Під діловодством розуміють діяльність, яка охоплює питання документування і організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.
Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носії інформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Так, планування відбувається за допомогою різних планів; облік – у вигляді складання і обробки статистичної бухгалтерської та оперативно-технічної документації, інструктування – шляхом видання інструкцій, методичних вказівок; контроль – збиранням відомостей (письмово) і видання вказівок тощо.
Отже, документація використовується як спосіб і засіб реалізації функцій, покладених на управлінський апарат.
Загальна характеристика документації з кадрових питань
До організаційно-розпорядчих документів належить велика група, яку називають документацією з кадрових питань.
Розпорядча діяльність органу управління полягає в тому, що вони займаються добором і розстановкою кадрів, приймають на роботу, переводять і звільняють громадян, видають ряд документів, необхідних робітникам і службовцям при здійсненні ними права на працю.
Документація з кадрових питань – це документи, що містять інформацію про особовий склад підприємства, організації чи установи, зафіксованих у заявах про прийняття, звільнення, переведення на іншу роботу, в наказах по особовому складу, автобіографіях, характеристиках, контрактах, трудових угодах, особових справах, особових листках з обліку кадрів, трудових книжках.
Згідно із статтею КЗпП України робітники і службовці реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві. Трудовий договір можу бути укладено як усно, так і в письмовій формі.
Документація по кадрах ведеться з моменту зарахування працівника на підприємство. Вона може бути виділена в окрему групу, що обумовлено її винятковою можливістю і рядом особливостей документування і діловодства.
Щоб полегшити пошук інформації по кадрах, у великих установах заводять алфавітні картки на кожного працівника, у які заносять всі необхідні дані, що стосуються трудової діяльності. Окремі картотеки складаються на інженерно-технічних працівників і службовців, осіб з вищою і середньою спеціальною освітою, неповнолітніх, військовозобов’язаних, працівників із зниженою працездатністю. Ведуться також журнали по переміщенню кадрів. Усе це допомагає у навчанні. Складанні виду звітів, довідок, зведень до вищестоящих органів.
У документуванні з кадрових питань все ширше застосовують засоби оперативної техніки, що дає можливість кодувати велику кількість даних про робітників і службовців та спрощувати облік. Так, на багатьох підприємствах впроваджується автоматизований облік переміщення кадрів, контроль виконання наказів по кадрах.
Заяви
При вступі на роботу громадяни подіють письмову заяву, у якій викладають прохання про зарахування на підприємство, організацію чи установу, вказуючи свою професію, кваліфікацію, спеціальність, посаду.
Заява – це документ, який містить прохання особи (особиста заява) або установи (службова заява) щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів.
Реквізити заяви:
Адресат (назва установи або посада та ініціали керівника, на ім’я яких подається заява).
Адресант (назва установи або посада та ініціали (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою).
Назва виду документу.
Текст.
Підстава (додаток): перелік документів, доданих до заяви на підтвердження її правомірності.
Дата.
Підпис.
Заява пишеться власноручно в одн6ому примірнику. Заява про прийняття на роботу складається у довільній формі, але практикою в ній вироблена схема побудови заяви, для якої характерні такі елементи: адресат, автор, місце проживання автора, назва виду документу, текст, підпис, дата. У заяві не прийнято писати прийменник "від".
Накази
Значну підгрупу документі по кадрах становлять накази. Оформлення таких документів має свої особливості.
Наказ – це документ, який видається керівником установи і стосується організаційних та кадрових питань.
Кадровими наказами (щодо особового складу) оформляють призначення, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, заохочення, стягнення. У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу". Кожний пункт наказу починається з дієслова у наказовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання. До наказів по особовому складу залучають індекс "К" або "ВК". На практиці набули широкого розповсюдження уніфіковані накази по кадрах.
Уніфікований наказ – це трафаретний документ, надрукований з обох сторін на бланку формату А4. Вони складені у вигляді таблиць. Їх форма на багатьох підприємствах розрахована на обробку засобами оперативної техніки.
До викладу тексту наказу існують певні вимоги:
У наказах про прийняття на роботу обов’язково зазначають:
а) на яку посаду;
б) до якого структурного підрозділу;
в) з якого числа оформляється на роботу;
г) вид прийняття на роботу (на постійне, тимчасову, за сумісництвом).
д) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем).
У наказах про переведення на іншу роботу вказують вид і мотивування переведення.
У наказах про надання відпустки вказують:
а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стан роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами)
б) загальна кількість робочих днів.
в) дата виходу у відпустку і повернення
г) період, за який надано відпустку.
У наказах про звільнення працівників зазначають:
а) дату звільнення;
б) мотивування.
Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Начальник відділу кадрів зобов’язаний ознайомити зі змістом наказу згаданих осіб, які розписуються в оригіналі.
Реквізити наказу:
Назва виду документу.
Назва установи, що видає наказ, або назва посади керівника.
Місце видання.
Номер.
Індекс.
Дата.
Заголовок до тексту.
Текст, що складається з двох частин: констатувальної, де констатуються та аналізуються факти; розпорядчої, де подаються розпорядження, заохочення, стягнення.
Підпис керівника установи
Печатка
Трудова книжка
Трудова книжка – це основний документ, підтверджений трудовими діями та трудовим стажем працівника. Вони служать для встановлення загального, безперервного і спеціального стажу. Тому трудовим книжкам і точностям їх заповнення надається особливе значення. Порядок заповнення цього документа регламентується ст. 48 Кодексу Законів про Працю України та іншими нормативними актами. При вступі на роботу трудова книжка заповнюється у 5-денний термін.
До неї заносяться відомості про трудову діяльність та заохочення. Зберігається трудова книжка у відділі кадрів підприємства, на якому працює працівник. Трудова книжка повертається у тому випадку, коли працівник звільняється з роботи. У разі втрати трудової книжки видається дублікат за місцем останньої роботи. Трудова книжка може видаватися працівникові з відділу кадрів на короткий час.
Трудова книжка ведеться тільки за основним місцем роботи.. працівникам, які працюють по сумісництву, трудові книжки не ведуться. Особи, які вперше поступають на роботу і не мають трудової книжки, повинні пред’явити паспорт, диплом, військовий квиток, а звільнені з місця позбавлення волі зобов’язані пред’явити довідку про звільнення.
Особова картка
Особова картка – це документ, який служить для аналізу складу і обліку кадрів. Особова картка заводиться після того, як відділ кадрів одержав наказ про прийняття працівника на роботу. Заводиться вона на кожного працівника. Заповнюється особова картка тільки на підставі поданих документів (паспорта, військового квитка, трудової книжки, диплома).
На підставі паспорта записуються прізвище, ім’я, по-батькові; рік та місце народження, домашню адресу, номер і серія паспорта, а також термін його дії, ким і коли виданий. На основі військового квитка записуються відомості про військовий облік.
Записи про стаж роботи переносяться з трудової книжки. Обов’язкові в особовій картці – дата заповнення і підпис її власника. На зворотній стороні картки роблять відмітки про всі призначенні і переміщення на даному підприємстві, записують відпустки, а також проставляють дату, номер наказу. Особова картка зберігається у відділі кадрів.
Особовий листок з обліку кадрів
Особовий листок з обліку кадрів – це обов’язковий документ що заповнюється громадянином під час зарахування його на посаду, навчання. Він узагальнює автобіографічні відомості про громадянина шляхом фіксації їх у таблиці.
Реквізити особливого листка з обліку кадрів:
Назва виду документу.
Прізвище, ім’я, по-батькові; дата і місце народження.
Фотографія того, хто заповнює документ.
Відомості про наукові ступені, вчені звання.
Якими мовами володіє.
Трудова діяльність.
Державні нагороди.
Вітчизняні, зарубіжні та міжнародні наукові відзнаки.
Відомості про родину.
Паспортні дані.
Домашня адреса.
Особистий підпис.
Дата заповнення.
Трудова угода
Трудова угода – це документ, яким регламентуються стосунки між установою і позаштатним працівником.
Трудова угода, укладені зі штатним працівником, визначає коло його доручень, які виходять за межі безпосередніх службових обов’язків.
Реквізити трудової угоди:
Назва виду документу.
Заголовок.
Місце складання.
Дата.
Текст з переліком повноважень і зобов’язань сторін.
Юридичні адреси сторін.
Підписи.
Печатка установи.
Трудова угода складається в декількох примірниках, один з яких передається виконавцю, а решта зберігаються безпосередньо на підприємстві.
Контракт
Контракт – це правовий документ, що засвідчує повну домовленість між підприємством, організацією чи установою і працівником про умови спільної виробничої і творчої діяльності. Згідно із Законами України "Про підприємство", "Про власність" громадяни через контракт реалізують право розпоряджатися своїми здібностями до праці.
Реквізити контракту:
Назва виду документу із стислим зазначенням його призначення (на виконання обов’язків, на управління підприємством).
Дата й місце підписання.
Орган, що наймає працівника.
Посада, прізвище, ім’я, по-батькові того, кого наймають.
Текст.
Підписи сторін – укладачів контракту.
Печатка. Що засвідчує підпис наймача.
Структура тексту:
Загальні положення.
Функції та обов’язки керівника (фахівця).
Компетенція і права керівника (фахівця).
Матеріальне та соціально-побутове забезпечення фахівця.
Відповідальність сторін, вирішення спорів.
Зміна і розірвання контракту.
Адреси сторін та інші відомості.
Контракт складається у двох примірниках – по одному для кожної сторони; про це зазначається у тексті контракту
Автобіографія
Автобіографія – це документ, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії.
Основні реквізити автобіографії:
Назва виду документу;
Текст, в якому зазначається: прізвище, ім’я, по-батькові; дата народження; місце народження; відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися); відомості про громадську роботу; короткі відомості про склад сім’ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти); Дата написання;
Підпис.
Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу
Характеристика
Характеристика – це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника як члена колективу і який складається на його вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи.
Реквізити характеристики:
Назва виду документу
Заголовок (прізвище, ім’я, по-батькові особи, якій видається характеристика; рік або повна дата народження; посада; якщо потрібно-місце проживання);
Текст, який містить такі відомості: трудова діяльність працівника (з якого часу в цій установі, на якій посаді); ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни (вказуються найбільш значущі досягнення, заохочення та покарання); моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу); висновки; призначення характеристики (при потребі);
Дата складання
Підпис керівника установи
Печатка
Характеристика оформляється на стандартному аркуші паперу у двох примірниках: перший видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи.
Графік відпусток
Кожна організація чи установа перед початком кожного року зобов’язана складати графік відпусток. Проект його готує відділ кадрів, який попередньо погоджується з керівниками підрозділів. Графік відпусток погоджується і затверджується керівником підприємства і ознайомлюється з усіма працівниками.
Доручення
Доручення – це документ, який організація чи окрема особа надає іншій особі право на певну діяльність або отримання матеріальних цінностей від її імені.
Залежно від суб’єкта, дії доручення поділяються на:
особисті (особа доручає особі);
офіційні (установа доручає особі чи установі);
Особисте доручення юридично правомірне лише у тому випадку, коли підпис особи, що склала доручення, завірив керівник установи печаткою і своїм підписом.
Реквізити особистого доручення:
Назва виду документа.
Текст.
Дата.
Підпис особи, яка склала доручення.
Завірення підпису.
Офіційні доручення друкуються на спеціальних бланках.
Реквізити офіційного доручення:
Штамп.
Номер.
Дата.
Назва виду документу.
Текст.
Зразок підпису особи, якій видано доручення.
Підпис керівника установи.
Печатка.
Текст доручення містить такі відомості:
прізвище, ім’я, по-батькові, посада особи (в офіційному дорученні – назва установи), яка видає доручення;
прізвище, ім’я, по-батькові, посада особи, якій видається доручення;
назва установи, від якої особа повинна отримати матеріальні цінності або в якій особа здійснює свою діяльність;
напрям діяльності особи або перелік матеріальних цінностей, їх кількість і вартість;
термін дії доручення;
назва та відомості про документ (паспорт, посвідчення), що засвідчує особу, якій видається доручення.
Розписка
Розписка – це письмове підтвердження певної дії, яка мала місце, - передачі і отримання документів, товарів, грошей.
Реквізити розписки:
Назва виду документа;
Текст, що містить: прізвище, ім’я, по-батькові та посада особи, яка дає розписку і підтверджує отримання цінностей; прізвище, ім’я, по-батькові та посада особи, яка передала цінності; у чому конкретно дано розписку (вказуються точні найменування матеріальних цінностей, їх кількість і вартість – словами і цифрами); відомості про документ (паспорт, посвідчення), що засвідчує особу, яка отримує цінності; підстава передачі і отримання цінності;
Дата;
Підпис особи, яка отримала цінності;
Завірення підпису (у приватній розписці).
Розписка може бути приватного (особа отримує цінності від особи) і службового (особа – представник установи – отримує цінності від цієї або іншої установи) характеру.