2. Поняття прав, свобод та обов’язків особи

Основними елементами правового статусу індивіда є належні йому суб’єктивні права і

свободи та юридичні обов’язки.

Суб’єктивні права і свободи особи – це певні соціальні можливості особи, що зумовлюються

рівнем розвитку існуючих у суспільстві відносин, законодавчо закріплюються державою та

забезпечуються засобами державного впливу.

Поняття «суб’єктивне право» і «суб’єктивна свобода» близькі за своїм змістом, але не є

ідентичними. Слід одразу зауважити, що за своєю юридичною природою та системі гарантій права і

свободи особи рівнозначні і визначають забезпечені державою соціальні можливості у різних сферах

людської діяльності. Поняття «свобода» підкреслює більш широкі можливості індивідуального

вибору особи, не визначаючи конкретного результату її поведінки. Такими свободами, зокрема, є

свобода думки, свобода слова, свобода совісті, свобода світогляду, свобода віросповідання, свобода

пересування тощо. У цих випадках законодавство не визначає яких-небудь конкретних способів

реалізації належних особі свобод. За умови, що не буде порушено прав, свобод та законних інтересів

інших осіб, кожна людина на власний розсуд визначає, яким чином реалізувати належні їй свободи.

На відміну від цього, поняття «право» визначає більш конкретні варіанти поведінки особи у тій чи

іншій сфері. Наприклад, право на звернення може бути реалізоване шляхом подання індивідуального

чи колективного усного (особистого) або письмового звернення до органів державної влади,

місцевого самоврядування, підприємств, установ чи організацій; право на житло може бути

реалізоване шляхом придбання жилого приміщення у власність або шляхом найму (оренди) жилого

приміщення, що належить іншій особі, територіальній громаді чи державі і т.д.

Зміст суб’єктивного права складає сукупність певних соціальних можливостей особи:

можливість користуватися визначеними соціальними благами, можливість вчиняти певні дії та

вимагати їх вчинення від інших осіб, можливість звертатися до держави з вимогою про захист або

відновлення порушеного права. Права та свободи людини і громадянина виражають не потенціальні,

а реальні можливості особи, закріплені у законодавстві та міжнародно-правових актах. Незважаючи

на велику різноманітність суб’єктивних прав і свобод, їх закріплення у законодавстві означає реальну

можливість індивіда вільно користуватися тими чи іншими соціальними благами у межах та порядку,

визначеному законом.

Приймаючи на себе обов’язок забезпечувати дотримання прав і свобод громадян, держава

отримує право вимагати від них правомірної поведінки, яка б відповідала зафіксованим у

законодавстві юридичним нормам. Для цього держава формулює свої вимоги до індивідів,

покладаючи на них систему юридичних обов’язків та встановлюючи заходи юридичної

відповідальності за їх невиконання.

Юридичний обов’язок особи – це встановлена законодавством та гарантована державою міра

необхідної поведінки особи.

Держава через покладення на індивіда юридичного обов’язку визначає доцільний, соціально

корисний та необхідний варіант його поведінки у певній сфері суспільного життя. Якщо від

використання належного їй суб’єктивного права особа може добровільно відмовитися, то

відмовитися від виконання покладеного на неї юридичного обов’язку особа не може, його виконання