11.Окупація України. Колабораціонізм.

Поразка під Харковом значно погіршила становище Червоної армії. Ініціатива знову перейшла до німецького командування.

22 липня 1942 р. німецькі війська захопили останнє українське місто Свердловськ Ворошиловградської (нині Луганської) області. Отже, вся територія України опинилася під окупацією Німеччини та її союзників.

Переважна більшість населення поставилася до вторгнення нацистських агресорів негативно. Але були й такі, хто намагався співпрацювати з окупантами. Переважно це були ті,хто постраждав від радянської влади під час колективізації, голодомору або масових політичних репресій. Саме вони складали основу колабораціонізму.

(Колабораціонізм (від франц. collaboration) — добровільне співробітництво окремих груп чи прошарків населення із загарбниками на територіях окупованих ними країн.)

На окупованих територіях СРСР набули поширення військовий, адміні­стративний, побутовий та політичний колабораціонізм, який проявили від 1,5 до 2 млн осіб. З них 250 — 300 тис. було українців, решту — у більшос­ті — складали росіяни. Колабораціоністи брали участь у фронтових і допо­міжних підрозділах німецьких збройних сил (Російська визвольна армія, Українське визвольне військо, Білоруська крайова оборона та ін.). Окрім того, окупанти залучали колабораціоністів до охоронної служби в концен­траційних таборах, до служби у поліції та органах підконтрольної німцям місцевої адміністрації.

Побутовий колабораціонізм був поширений серед цивільного населення, більшість якого опинилася під окупацією без засобів для існування. Зокре­ма, частина селян на початку війни була готова терпіти окупантів, сподіва­ючись, що німці знищать колгоспи і повернуть їм землю та іншу власність. Проте цього не сталося, німці залишили колгоспи як зручну організаційну форму експлуатації селян. Водночас, прагнучи посилити колабораціонізм серед міського населення, окупанти повертали окремі підприємства колиш­нім власникам, давали дозвіл на підприємницьку діяльність.

Намагалися пристосуватися до окупаційного режиму й окремі представ­ники інтелігенції, сподіваючись, що німецький окупаційний режим буде більш лояльним до них порівняно зі сталінським тоталітаризмом. Творча інтелігенція (артисти, музиканти, художники) пропонувала свої послуги окупантам, аби якось вижити. Долучалась інтелігенція і до пропагандист­ської роботи. Німецька адміністрація дозволила відкрити «Українське ви­давництво » та декілька українських газет, штат яких формувався з місцевої інтелігенції з антирадянськими настроями.

Здійснювали спроби прислужитися новій владі й лідери українського на­ціоналістичного руху. На початку війни вони запевняли керівництво рейху, що будуть на боці Німеччини, але за умов, якщо Німеччина сприятиме утво­ренню на окупованих вермахтом землях української держави. Проте А. Гітлер та його оточення відмовили українським націоналістам у підтримці їх держав­ницьких проектів, вбачаючи у цьому небезпеку для рейху. Німецька окупа­ційна влада позбавила перспектив український політичний колабораціонізм.

6