4. Входження Бессарабії і Північної Буковини до складу срср і урср

Після входження Західної України до складу СРСР радянське керівництво поставило перед Румунією питання про передачу Радянському Союз Бессарабії та Північної Буковини. Вперше про такі наміри радянського уряду стало відомо з виступу В. Молотова на сесії Верховної Ради СРСР наприкінці березня 1940 р., в якому він заявив, що «Радянський Союз ніколи не визнавав захоплення Румунією Бессарабії». Така заява збентежила уряд Румунії і змусила його шукати підтримки у А. Гітлера. Проте Німеччина була зв’язана пактом Молотова — Ріббентропа і на запит Бухареста, як вона діятиме у разі «агресії Радянської Росії проти Румунії», Й. Ріббентроп офіційно відповів, що «ця проблема Німеччину не цікавить і вона має хвилювати тільки румунський уряд». Водночас Берлін запевнив, що ця «поступка» матиме тимчасовий характер і що Німеччина допоможе не тільки поверну­ти втрачену територію, а й завоювати нові.

Наприкінці червня 1940 року радянський уряд пред’явив Румунії свої вимоги щодо повернення СРСР Бессарабії та Північної Буковини. 28 червня 1940р. румунський уряд заявив про свою згоду передати ці території Ра­дянському Союзу. Червона армія перейшла Дністер і вступила на територію Бессарабії та Північної Буковини. Місцеве населення прихильно постави­лося до Червоної армії. В містах і селах відбувалися мітинги на підтрим­ку нової влади. Радянське керівництво направило сюди з Росії та України понад 5 тис. партійців, державних службовців та господарників, які мали зміцнювати прорадянські настрої у краї. І вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР вирішила приєднати Північну Буковину і Південну Бессарабію до складу УРСР; решта території Бессарабії і колишня Молдавська Авто­номна PCP 15 серпня 1940 р. утворили Молдавську PCP.

5. Радянізація західних областей України

У грудні 1939 р. було здійснено адміністративний поділ Західної України і створено шість областей: Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську. У серпні 1940 р. з території Північної Буковини і частини Хотинського повіту Бессарабії створено Чер­нівецьку область, а на основі Аккерманського та Ізмаїльського повітів — Аккерманську область, яка в грудні того самого року була перейменована в Ізмаїльську.

Нові землі увійшли до складу УРСР мирним шляхом, їхнє господар­ство не зазнало руйнації. Стосовно місцевого населення радянська влада спочатку поводилася лояльно, намагаючись заручитися його підтримкою. До агітаційної роботи залучались відомі діячі культури: О. Довженко, К. Симонов, М. Бажан, О. Корнійчук, Д. Косарик та інші.

У місцевого українського населення деякі перетворення, запроваджені радянською владою, знаходили позитивний відгук, зокрема: націоналізація промислових та торговельних підприємств, що належали полякам і євреям; переселення міської бідноти у будинки, конфісковані у домовласників; запровадження безкоштовного медичного обслуговування; розширення мережі українських шкіл та націоналізація вищої освіти тощо.

Особливу підтримку в традиційно аграрному краї дістала експропріація земель польських та румунських землевласників і обіцянки нової влади розподілити їхні землі поміж українськими селянами. Наприкінці 1939р. радянська влада конфіскувала і перерозподілила понад 2 млн. гектарів землі та звільнила бідняцькі господарства від сплати податків.

Не залишилася поза увагою нової влади і промисловість. Форсованими темпами проводилася реконструкція багатьох підприємств. Особливо помітним це було на Буковині: тут відновили та реорганізували понад 50 підприємств, законсервованих під час румунської окупації.

Відбувалися серйозні зрушення у соціально-економічному житті українського суспільства загалом. На возз’єднаних з УРСР землях швидко вдалося подолати безробіття. Це стало можливим, оскільки в краї зріс попит на робочі руки, по-перше, внаслідок реконструкції фабрик та заводів, по-друге, внаслідок звільнення робочих місць, на яких раніше працювали поляки та румуни. Водночас здійснювалося переселення у східні райони України певної частини трудових ресурсів із возз’єднаних земель. Зокрема, із Західної України з вересня 1939 р. по червень 1941 р. на підприємства Донбасу виїхало працювати 17 тис. робітників. З Північної Буковини з серпня 1940 р. по червень 1941р. поїхало працювати на новобудови Східної України 14 тис. осіб.

Утім згодом радянська влада, зміцнивши свої позиції, стала нав’язувати місцевому населенню власні інтереси. Посилився тиск на селян через обкладання їх високими податками. Розпочалася примусова колективізація. У 1940 р. в Західній Україні з’явилися перші колгоспи, а на середину 1941р. було колективізовано 13 % селянських господарств. Селян, які відмовлялись йти до колгоспів, переселяли до Сибіру, Поволжя, Казахстану.

Відразу після вступу Червоної армії на західноукраїнські землі нова влада заборонила всі партії та громадські рухи. Відчула на собі тиск українська інтелігенція.

Зазнали репресій і члени комуністичної партії Західної України, які сприяли становленню радянської влади в краї. Адже сталінському тоталітарному режиму не потрібні були місцеві комуністи, які вважали себе переможцями «у боротьбі з польською та румунською буржуазією» і претендували на роль представників радянської влади. Компартію Захід­ної України було розпущено за звинуваченням, що начебто її керівництво захопила іноземна агентура.

Радянська влада широко використовувала в західноукраїнських землях такий вид покарання, як депортація, тобто примусове виселення людей, які не поділяли політику правлячого режиму. Під першу хвилю депортації восени 1939 р. підпали здебільшого польські осадники. Друга хвиля про­котилася навесні 1940 р. й охопила переважно заможних селян. За період 1939 — 1940 рр. із Західної України вглиб СРСР було депортовано понад 10% населення краю. Окрім того, багато людей за різними надуманими звинуваченнями було кинуто до в’язниць. Не всім вдавалося вийти звідти живими.

У населення почали зникати ілюзії щодо «щасливого життя в країні Рад ». Боротьбу проти сталінського тоталітаризму в краї очолила Організація українських націоналістів (ОУН), яка нараховувала близько 20 тис. осіб.