6. Становище в урср у 1939 — першій половині 1941 р.

Метою модернізації радянської промисловості й сільського господарства було не тільки зміцнити економічний потенціал СРСР, а й створити умови для посилення його військової могутності.

Напередодні та з початком Другої світової війни форсованими темпами здійснювалося будівництво підприємств, що працювали на потреби армії. На заводах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Луганська та інших міст України вироблялися різні види озброєння та військова амуніція. Сучас­ні військові кораблі будували в Одесі, Миколаєві, Херсоні. З’явилися нові зразки озброєння, які не мали аналогів в інших країнах. Наприклад, Хар­ківський завод ім. Комінтерну розпочав виробництво одного з кращих у світі танків — «Т-34».

У 1940 р. обсяг промислової продукції УРСР перевищив рівень 1913 р. у 7,3 раза, важкої промисловості майже в 10 разів, а виробництво засобі виробництва збільшилося в 13,4 раза.

Зростала чисельність Червоної армії. Упродовж січня 1939 — червня 1941 р. було сформовано 125 нових дивізій, а загальна чисельність радянських військ становила майже 5 млн осіб. Значна увага приділялась підготовці військовослужбовців. В Україні зосереджувалось майже 50% військових шкіл і училищ СРСР. Водночас кадровий склад Червоної армії зазнав великих втрат через масові політичні репресії. В УРСР було репресовано понад 15 тис. військових командирів. Вакантні місця заповнювали висуванцями та «вірними» людьми. На початку 1941 р. лише 7 % командні начальницького складу мали вищу військову освіту.

Водночас керівництво держави приділяло значну увагу оборонно-масові роботі серед цивільного населення. Її організаторами були профспілки, комсомол, спеціалізовані оборонні організації. Однією з найбільш масові; організацій було Товариство сприяння обороні, авіаційному й хімічному будівництву (ТСОАВІАХІМ), в структурі якого працювали сотні кадрові військових (всього понад 2 млн осіб). Партійні та радянські органи доручали трудовим колективам ініціювати змагання між підприємствами за кращу оборонно-масову роботу.

У зв’язку із збільшенням чисельності армії на підприємствах почала відчуватися нестача робочої сили. З метою стимулювати трудящих до високих здобутків у праці Верховна Рада СРСР у 1938 р. затвердила положення про звання Героя Соціалістичної Праці. Окрім того, були засновані медалі «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку». Запроваджувались і нові види соціалістичного змагання, зокрема рух багатоверстатників.

Особлива увага приділялась зміцненню трудової дисципліни: до порушників запроваджувалися жорсткі види адміністративних покарань. У 1940 р. президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств та установ». Осіб, які самовільно залишали свої робочі місця, віддавали під суд, ув’язнювали і відправляли до виправно-трудових таборів.

7. Початок Великої Вітчизняної війни

Плануючи війну проти СРСР, А. Гітлер спочатку мав на меті послабити СРСР шляхом відторгнення української території. Планувалося, що Украї­на стане окремою державою, орієнтованою на Німеччину, і водночас — про­тивагою Росії. Ця ідея знайшла своїх прихильників в українських землях серед членів руху ОУН. Проте згодом фюрер змінив свою думку, посиливши акцент на розширенні «великонімецького простору» на Схід. Вже не йшлося про Україну як державу: їй відводилася роль близької та зручної для рейху колонії — «німецької Індії».

22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин Німеччина напала на СРСР, розпочавши виконання плану «Барбаросса». У наказі фюрера наго­лошувалося на загрозі з боку Радянського Союзу та необхідності превентив­ної війни, тобто війни, мета якої попередити напад суперника.

Удар німців був несподіваним для Червоної армії, хоча розвідка заздалегідь інформувала про підготовку воєнних дій. Але И. Сталін і слухати про це не хотів, обзиваючи резидентів дезінформаторами, і тільки під впливом беззаперечних доказів погодився відправити у війська директиву, в якій йшлося про необхідність «протя­гом ночі на 22.06.41 р. потай зайняти вогневі точки укріплених районів на державному кордоні, зосередити на польових аеродромах усю авіацію, всі частини привести у бойову готовність». Однак цей наказ уже не міг реаль­но вплинути на ситуацію. До штабу Київського особливого округу він на­дійшов 22 червня о 2-й годині 30 хвилин, тобто за годину до нападу німців.