3. Поняття і структура характеру

Індивідуальні відмінності людей виявляються не тільки в темпе¬раменті (даному від природи, від народження людині), а й у характері (який набувається соціально). Стосовно особистості слово «характер» позначає чітко виражені її особливості. Характер (від грец. /оракх^р — ознака, риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних особ¬ливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові способи поведінки. Пізнання ха¬рактеру індивіда дає змогу з певною ймовірністю передбачати його поведінку і у такий спосіб коректувати очікувані дії та вчинки. Сам термін «характер» був ужитий філософом Теофрастом (Феоф-растом), учнем Арістотеля (372-287 рр. до н. е.), який написав книгу про характер і запропонував характеристику та опис більше тридцяти його рис (боягузтво, лицемірство, честолюбство, жадібність тощо). З розвитком психології знання про характер збагачувалися. Характер відображає індивідуальні особливості особистості і обу¬мовлює її вчинки, стосунки з людьми, природою, зовнішнім світом. 45 Існують різні риси характеру. Так, залежно від переважання психічних процесів у діяльності людини розрізняють інтелектуальні риси (гнуч¬кість розуму, спостережливість та ін.), вольові риси (цілеспрямованість, дисциплінованість, самостійність, твердість та ін.), емоційні риси (грубість, афективність тощо). Характер не є випадковим набором рис — це завжди система вза-ємозумовлених залежностей. Характер є цілісною організацією, що називається структурою характеру. Цінність структури характеру полягає в тому, що, знаючи одні риси, можна припускати, прогнозува¬ти наявність (чи відсутність) інших. У психологічній літературі розрізняють чотири системи власти¬востей характеру: 1) властивості, що відображають ставлення до окремих людей і колективу (доброта, злість, чуйність, вимогливість, принциповість, зарозумілість тощо); 2) властивості, що відображають ставлення до праці (працьови¬тість, лінощі, сумлінність, відповідальність та ін.); 3) властивості, що відображають ставлення до речей (акуратність, неохайність, недбалість тощо); 4) властивості, що відображають ставлення до самого себе (гор¬дість, самолюбство, скромність, марнолюбство та ін.). У характері людини виділяють також синтетичні риси: моральну вихованість (визначає особливості людини щодо її ставлення до інших людей, форм поведінки, до суспільства загалом: доброта, тактовність, гуманізм тощо); повноту характеру (розкриває багатство характеру особистості, її різнобічність); цілісність характеру (вказує на внутріш¬ню єдність особистості, її визначеність); сила характеру (підкреслює енергійність особистості); оригінальність характеру (розкриває інди-відуальну своєрідність людини, її самобутність). 1 Л. М. Толстой у романі «Воскресіння» так розкриває сутність характеру прокурора: «Товариш прокурор був від природи дуже дурний, але понад це мав нещастя закінчити курс гімназії з золотою медаллю і в університеті одержати нагороду за свій твір про сервітути з римського права й тому був у вищому ступені самовпевнений, задоволений собою, чому ще сприяв його успіх у дам і внаслідок чого був дурний надзвичайно». У цій гострій сатиричній характеристиці як основна риса характеру взята непомірна зарозумілість, яка разом з недалеким розумом справляє комічне враження. Характер людини формується в процесі її життєдіяльності, під впливом виховання. Становлення характеру визначене наперед соці¬альними умовами життя, найближчим оточенням, впливом сім'ї, шко¬ли, друзів'. Характерологічні особливості необхідно враховувати в юридичній практиці. Знання рис характеру дає змогу визначати оптимальні при¬йоми проведення вербальних слідчих (судових) дій, діагностувати особистість і обрання нею можливої поведінки. Особливості характеру мають важливе значення при визначенні професійної придатності людини, створенні мікроколективів (напри¬клад, слідчо-оперативної групи чи бригади, колегії суддів тощо). Ви¬конання юридичної діяльності вимагає від людини відповідності ви¬соким моральним основам, хоча це не завжди так1.